— Яка саме тарілка? — діловито уточнила дочка-дев’ятикласниця. — Якщо не супутникова, то вона розповість про те, що їжа в шкільній їдальні огидна. Що в котлетах практично немає м’яса, а в каші — масла, що борщ прісний, а сосиска в тісті — повна блювота. Що алюмінієві ложки в роті ламаються. І що ковбаса в піці погано пахне, а замість твердого сиру щось дивне. І що все це коштує ого-го... 

І це в одному із престижних навчальних закладів обласного центру.
Чи будуть чиновники з кефіром?
Тож зварити суп і посмажити котлети для школярів — тільки півсправи. Не менш важливо, із чого складаються ці котлети й чи можна їх уживати хоча б без шкоди для здоров’я.
Проблема повноцінного і якісного дошкільного й шкільного харчування давно вимагає рішення. Підштовхує до цього саме життя з його сумною медичною статистикою. Покоління, ослаблене хворобами, через п’ять-десять років стане біля керма влади й доглядатиме за чиновниками, які постаріли. Цілком імовірно, що чималий відсоток їх проводитиме життя в будинках для людей літнього віку. Тому питання забезпеченої ситої старості з відповідним джентльменським набором — кефіром, клістиром і теплою вбиральнею — поки що залишається відкритим.
Українські закони, на жаль, мимоволі ділять дітей на «білих» і «чорних», на сільських й міських, на багатих і бідних, на ситих і голодних. Приміром, «за безплатно», тобто за рахунок бюджету, дозволено харчуватися тільки учням перших-четвертих класів і дітям пільгових категорій. Іншим школярам — ні. Але весь парадокс у тому, що харчові продукти в школи й дитсадки збираються в складчину, з миру по нитці, купуються за спонсорські кошти.
Як підкреслив начальник миколаївського обласного управління освіти й науки Валерій Мельниченко, штатна посада медсестри згідно з українським законодавством передбачена тільки в великих школах, де вчиться більше ста дітей. Отже, діти дев’яноста шкіл Миколаївської області позбавлені права на одержання першої медичної допомоги.
Що стосується наявності в школах дієтичної сестри, тут взагалі катастрофа. Правом на розкіш у вигляді штатної дієтсестри можуть похвалитися тільки школи, де вчиться більше 250 дітей. Виходить, на повноцінне збалансоване меню, з урахуванням поживності й калорійності страв, можуть претендувати тільки вибрані школярі.
А як тоді бути дітям з малокомплектних початкових шкіл, де лише десяток учнів? І таких шкіл у Миколаївській області набереться з тридцять. Чим же вони завинили?
М’ясо на кінчику ложки
Складне завдання поставили перед главами райдержадміністрацій і райрад керівники Миколаївської області Микола Круглов і Тетяна Демченко — геть усі учні перших-четвертих класів і діти пільгових категорій повинні одержувати гарячі обіди. І це завдання треба вирішити в найкоротший термін — вже до нового навчального року.
Питання харчування в школах і дитячих садках гостро обговорювалися в облдержадміністрації на раді з взаємодії органів державної влади й місцевого самоврядування. Треба визнати позитивні моменти: у Миколаївській області кошти на харчування вихованців інтернатських установ збільшилися до 33 гривень на добу. Та й з гарячими обідами в перших-четвертих класах шкіл області справи йдуть непогано. Обіди одержує більш як 99 відсотків учнів шкіл.
Але голова облдержадміністрації Микола Круглов запропонував розглянути цю цифру з другого боку: чому в обласному центрі гарячими обідами забезпечено тільки 98,3 відсотка школярів, у Березанському районі — 99,4 відсотка, у Врадієвському — 98, у Жовтневому — 98,9, у Новобузькому — 97, у Снігірівському — 99,7 відсотка дітей? Адже це явне порушення закону: і владу треба застосувати, і спритність, і кмітливість, і вимогливість, і організаторські здібності виявити.
Голова обласної ради Тетяна Демченко в контексті рішень сесії з організації дитячого харчування розповіла про кричущий випадок у Жовтневому районі.
«Сором і ганьба! Вартість харчування дітей у селищі Полігон — півтори гривні на день... Скажіть, як можна на ці гроші прогодувати дитину?»
Як виявилося, фірма, що перемогла в тендері й одержала монопольні праві на закупівлю харчових продуктів для дітей, вирішила заробити на підростаючому поколінні. Як показала перевірка, вона примудрилася закуповувати яловичину по 44 гривні за кілограм у той час, коли середня ціна на м’ясо була тридцять гривень.
Тетяна Демченко, педантична в цих питаннях, не полінувалася заглянути в меню, щоб подивитися, скільки ж м’яса при такому ціновому розкладі потрапило в дитячу тарілку. Денна порція м’яса, такого необхідного для повноцінного фізіологічного розвитку дитини, вражала своїми масштабами. У понеділок діти одержали на обід по сорок грамів яловичини, у вівторок — по тридцять, а в інші дні їм давали печінку й рибу. Причому 40 і 30 грамів м’яса після приготування уварювалися на 30 відсотків. Словом, порція м’яса для дитини вміщалася на кінчику ложки.
На засіданні ради з взаємодії гілок влади на основі колективної думки були вироблені шляхи вирішення поставленого завдання.
Є надія, що «свіжий» закон про тендерні закупівлі й свіжі кадри керівного апарату не дозволять зловживати здоров’ям дітей. Що депутати, органи місцевого самоврядування й чиновники зроблять усе можливе, щоб на ділі підтвердити істину: діти — наше майбутнє.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.