Водію, будь обережний! Попереду — небезпека...

Ти, читачу, либонь, думаєш про вибоїни, ремонтні роботи чи аварійно небезпечні ділянки на шляхах?.. Ні, і ще тисячу разів ні... У цій публікації мова піде, як на мене, про найнебезпечніший український дорожній чинник, не позначений жодним дорожнім знаком: про окремих «королів» доріг і «принців» провулків з полосатим жезлом у руках. Деяких із них ні об’їхати, ні обійти, ні перелетіти, хіба що тільки... «вмилостивити» можна...

До яких тільки трансформацій заради зміни «незаплямованого» іміджу ДАІ в останні 5 років не вдавалася влада. Та «курилкам» хоч би що: обтрусили підмочені крильця і з неперевершеністю чаклунів надолужують згаяне: знову з блискавичною швидкістю викидають із засідок свого смугастого «годувальника». Хоча після озвучених вище «кардинальних реформувань» вартові шляхів значно посміливішали і тепер «качають права» як їм здумається і де здумається — і в кущах, і поза кущами. Для деяких із них ні дорожніх знаків, ні дорожніх приписів не існує.

У тому числі й для певних сумських даішників, частина яких уже давно «прославились» на всю державу своєю «непідкупністю» і «принциповістю». Ні, рапорти начальства про очищення місцевих даішних лав від хабарників справно лягають на столи київських командирів. Хоча я переконаний: у багатьох випадках «доленосні звіти» — звичайнісінька мильна булька, своєрідний громовідвід від начальницьких «розносів».

Поговоріть з першим-ліпшим сумським власником «залізного коня» — водієм таксі, вантажівки, і мало не кожен третій розповість вам про даішну «шкуродралівку». Винен водій чи ні: або дай «на лапу», або отримуй «на пам’ять» протокол про «грубе порушення дорожнього руху».

«Трапляються серед цих «принців» екземпляри, що покладеш палець до рота — всю руку відгризуть, — розповідав мені таксист зі служби 1550. — Деякі прямим текстом заявляють: сто гривень «на бочку» — і їдь собі далі. Якось заїкнувся одному: згоден на протокол. Так він мені «популярно» чверть години пояснював «розклад»: мовляв, я тобі у ньому стільки порушень напишу — в пусте цеберко не влізуть... гривень так на сімсот—вісімсот. Ти, звісно, можеш в суді оскаржити мою «пред’яву» і навіть виграти справу. Але стільки часу витратиш і нервів попсуєш, що я тобі вже співчуваю. Довелося жертвувати сотнею...».

І таких історій про «співдружність» даішників з водіями вам у Сумах розкажуть десятки, сотні, зокрема, й про те, що деякі «хазяї» жезла давним-давно стали утриманцями автомобілістів.

А скільки разів доводилося чути скарги і прокльони на їхню адресу від іногородніх і навіть іноземних водіїв. Причина одна — хабарі, без яких мало якому «іноземцю» вдається проїхати через Сумщину з кінця в кінець.

Дехто з читачів може подумати: а часом не перегинає автор палку? Швидше — не догинає. Відтоді, як на моєму службовому авто з’явилися київські номери, впродовж року тричі потрапляв під приціл «безкомпромісних» стражів сумських доріг.

Перший раз даішний патруль на чолі з капітаном (після майже 10-хвилинного спостереження за мною, а мого — за ним), намагався інкримінувати мені паркування в неналежному місці. Розійшлися ми «миром» лише після того, як я особисто сфотографував свій автомобіль на місці парковки й пообіцяв знімки показати начальству офіцера. Вдруге сержант дорожньо-патрульної служби спробував звинуватити мене у проїзді на знак, який забороняв (невдовзі після цього інциденту він був ліквідований) в’їзд приватних автомобілів (виділено мною. — Авт.) до центральної частини міста. Повертаючи мені документи, які вдвох із напарником чверть години роздивлялись у патрульному автомобілі, бравий сержант після моєї заяви, що хабарів не давав, не даю і давати не буду, п’ять разів (!) підряд повторив: «Нехороша людина, ви, нехороша...». Схоже, дуже образився, що я «не пішов йому назустріч і не ввійшов в його становище». Третій випадок, по суті, недовіри, який і змусив сісти за цей матеріал, стався незадовго до новорічних свят...

Моя «зустріч» з екіпажем дорожньо-патрульної служби ВДАІ міста Суми відбулася недільного ранку 13 грудня 2009 року. Наші автомобілі рухались на зустрічних курсах і зупинились на протилежних світлофорах на відстані сорока метрів один від одного. До речі, деякі працівники державної автоінспекції щиро зізнались, що патрулювання у вихідні та святкові дні в них закодоване під назвою «тихе полювання». Через якихось двадцять секунд із патрульного автомобіля мов обпечений вискакує інспектор, підтюпцем долає метрів тридцять і «мильницею» під назвою «Оlіmpus» починає зйомку навколишнього ландшафту. Мені навіть на думку не спало, що весь цей «фоторепортажний» цирк був присвяченій моїй скромній персоні. Вмикається зелене світло, патрульний автомобіль з лівого ряду хвацько розвертається на дев’яносто градусів, «фоторепортер» дріботить за ним і, як ви вже здогадалися», викидає назустріч редакційному автомобілю свого полосатого «годувальника». Зупинивши, вимагає документи, звинувачує у проїзді на червоне світло світлофора, і як доказ мого водійського невігластва демонструє на своїй «мильниці» рух транспорту в перпендикулярному до наших автомобілів напрямку. Зізнаюся, мене почало тіпати від такого нахабства, але прапорщик стояв на своєму, і невдовзі, немов «галантний денді», запросив «на бесіду» до патрульної автомашини. Я відмовився. А відтак прапорщик Микола К. (не називаю прізвища, бо не хочу його осоромити перед ріднею. — Авт.) «зліпив» постанову про адміністративне правопорушення, в якій «впаяв» мені 850 гривень штрафу. Я виказав прапорщику своє «фе» — письмово опротестував його інсинуацію в тій само постанові і став чекати повістки до суду, де збирався відстоювати справедливість. А дочекався аж за 69 днів з виконавчої служби Зарічного району міста Суми постанови... про відкриття виконавчого провадження...

Підняв мій тонус її п’ятий пункт: що постанова може бути оскаржена начальнику відповідного відділу виконавчої служби. Та, як відомо, на наївних воду возять. Саме так і вчинила начальник Зарічного відділу виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Наталія Коваленко, яка «люб’язно» відправила мене до суду, так і не пояснивши причини відмови прийняти в мене скаргу. Начальство міського відділу ДАІ, якому я поскаржився на неправочинні дії підлеглих, «поспівчувало» і також відправило до суду. Суд так суд. Відбувся він 16 квітня цього року (до речі, відповідач прапорщик Микола К. чхати хотів на судове засідання. — Авт.) і розставив все на свої місця — задовольнив мій позов.

Я далекий від думки стригти всіх сумських працівників ДАІ під один гребінець. Абсолютна більшість серед них — це чесні, принципові сержанти, прапорщики, офіцери, які постійно перебувають на передньому краї боротьби за безпеку дорожнього руху і по-справжньому віддані своїй справі. Чимало з них не раз і не два ризикували власним життям заради попередження ДТП зі смертельними наслідками, відважно йшли назустріч кулям злочинців. Я особисто знаю таких і ще раз повторюю: чесних, непідкупних, безстрашних, які ніколи не заплямують честь мундира — більшість. Однак прадавня мудрість стверджує, що одна вівця все стадо може спаскудити. А дві чи три — й поготів.

На цьому можна б і крапку ставити. Але спочатку хочу запитати начальників і з міського, і з обласного відділів ДАІ.

Хто і коли зупинить свавілля на сумських дорогах, яке нерідко чинять «найпросунутіші» їхні підлеглі? Чому деяких інспекторів «засліплюють» круті іномарки, водії яких не їздять, а «літають» вулицями міста, і на совісті яких чимало дорожньо-транспортних пригод і, звісно, людських трагедій? Чому з боку згаданого начальства не було жодної реакції на критичні публікації «Голосу України», в яких, зокрема, йшлося і про постійне нехтування безпеки руху водіями міських маршрутних таксі, і про те, що їхні роботодавці, витираючи ноги об закон, змушують водіїв-наймитів крутити «баранку» з ранку й до ночі по 16 годин підряд? Хто винен, що половина сумських маршруток у такому «депресивному» стані, що в них страшно навіть сідати? Чому в Сумах практично не зменшується кількість дорожніх аварій?.. І так далі, і тому подібне.

І насамкінець, шановні панове! Редакція «Голосу України» заради безпеки наших громадян готова до найтіснішого співробітництва як з усіма обласними управліннями, так і безпосередньо з департаментом ДАІ МВС України. Потрібна лише ваша добра воля і ваше бажання. Невже нікого не хвилює й нікому не болить, що на дорогах України в автомобільних аваріях щорічно гинуть майже 6 тисяч українців?..

Сумська область.