У селі Анисів мешкає 71-річний пенсіонер Іван Степанович Федусь, який є депутатом сільської ради. До 2006 року він, можна сказати, жив звичним життям, як і більшість сільчан: порався по господарству, доглядав живність. Але, ставши народним обранцем, чоловіка немов підмінили: мало яка інстанція у Чернігові не знає, хто такий Федусь. У сільського ж голови Ганни Лободи на столі стоїть пляшечка із заспокійливими краплями для серця «від Івана Степановича».
Річ у тім, що у чоловіка у такому поважному віці як прорвала додаткова кипуча енергія. Він неначе узяв до серця усі болі, проблеми Анисова, і почав писати про них у різні інстанції. Про відсутність у селі дитсадка, хоча у населеному пункті є дуже багато малюків. Про кричущий аварійний стан будинку культури.
— У селі немає бані! — казав мені під час зустрічі з обуренням. — Як ми підемо в Європу немиті?
Порушив він і питання неякісної, забрудненої води у колодязях. За його викликами санстанція визнала, що вона у 13 разів має більше шкідливих домішок, ніж допустимо, і непридатна для вживання. Чоловік вважає, що треба шукати кошти для відновлення роботи занедбаної артезіанської свердловини.
Голові райдержадміністрації Іван Степанович написав про прикрі наслідки меліорації: сохне поряд з селом дубовий ліс, «жаб майже нема», через те лелекам, які гніздяться у його дворі та в інших місцях, нічим харчуватися, окрім карасів, і вони на 15 днів раніше відлітають у вирій. Оскільки осушене болото, немає комарів. «А це харч для ластівок, яких теж зменшилося». І. Федусь у своєму зверненні просив засипати меліоративну канаву в зручному місці, щоб вода трималася під лісом і давала вологу рослинам, жабам.
А ще у селі розплодилася амброзія. Про це депутат написав начальнику державної інспекції з карантину рослин в Чернігівській області В. Яременку.
Я навів лише частину больових точок села, про які сигналізував у сільраду, райдержадміністрацію, райсанстанцію та інші установи депутат. Численні депутатські звернення, запити І. Федуся у район та область, як правило, також «інформують» про ті чи інші сторони діяльності сільського голови, яка, на погляд депутата, пасивно реагує на виклики дня. Крім цього, прискіпливий народний обранець подає регулярно у сільраду офіційні запити, на які вимагає давати докладну відповідь.
Зрозуміло, працівники сільради Анисова від такої активності депутата мають добрий клопіт: практично щомісяця вони перебувають у стані перевірки вищестоящих інстанцій, прокуратури, готують різноманітні відповіді І. Федусю та в район. Відповідно й ставлення до свого опонента у них досить критичне й емоційно-негативне. Незважаючи на те, що, по суті, з багатьох питань депутат загалом писав про реальні проблеми.
Коли я приїхав в Анисів у свою чергу розслідувати звернення Федуся до «Голосу України», сільський голова скликала усіх депутатів, аби вони підтвердили, що скаржник згущує негатив щодо діяльності сільради. Справді, серед народних обранців не знайшлося таких, які назвали б дії Івана Степановича конструктивними, корисними. Навіть його особисту ініціативу, організаційні зусилля зі встановлення пам’ятного знака австрійцю Францу Дюкичу, який врятував село від спалення у 1943 році, піддали сумніву. Адже депутати теж збирали гроші, брали участь в облаштуванні невеликого пам’ятника. Щоправда, гостро і запально критикували Івана Степановича здебільшого за його амбітність, непоступливість, безапеляційність, невизнання думок, дій, справ своїх колег (тут треба відзначити, що усіх без винятку промовців депутат перебивав, переривав своїми розлогими репліками). Часом дискусія у сільраді переростала у звичайну лайку. У свою чергу депутат звинуватив присутніх на зібранні у пасивності, байдужості, у тому, що вони не дають на сесіях жодних пропозицій, а лише схвалюють те, що пропонує сільський голова. То хто ж в Анисові правий — непосидючий, багатопишучий Іван Степанович чи його опоненти?
Довелося почути з цього приводу різні думки.
— Хіба ми не вболіваємо теж за проблеми села? — казали обранці. — Але ж ми розуміємо, що сільрада дотаційна, немає достатньо коштів, щоб усі наболілі питання одразу вирішити позитивно.
— Наша сільрада не така вже й пасивна, як видається Івану Степановичу, — заявила член сільвиконкому Оксана Молибога. — У селі недавно відкрита амбулаторія, отримали позаторік машину «швидкої» допомоги. Завершено газифікацію Лукашівки (село входить до сільради. — Авт.), там капітально відремонтовано міст. Крім того, в Анисові зробили чудову дорогу-асфальтівку за кошти з обласного бюджету. А скільки ми проводимо свят, вшанувань ветеранів — місцеві підприємці, фермери допомагають. І про дитсадок думаємо. Для того, щоб його відкрити, недостатньо написати звернення у район. Треба передусім виготовити проектно-кошторисну документацію. А це — чималі кошти. Ми відкрили при сільраді спонсорський рахунок. Він наповнюється. То ми що, сидимо склавши руки?
Взяла слово і сільський голова Ганна Лобода. Вона додала, що сільрада, попри фінансові труднощі, придбала в амбулаторію стоматологічну установку, організувала впорядкування, ремонт стадіону, який став одним з кращих в області. Сільвиконком та депутати також подбали про огородження 4 кладовищ, косіння на вулицях амброзії, газифікацію «пісківського» кутка.
— Звичайно, через брак коштів ми не все могли зробити, — зазначила вона. — Для централізованого водопостачання передусім треба проектна документація. А це гроші, яких немає. Думатимемо, як розв’язати згадану проблему.
Ці та інші аргументи виступаючих переконали, що депутатський корпус, сільський голова не такі вже й «малоактивні». Закидати їм про пасивність можна лише за високих вимог та критеріїв оцінки. Так, Іван Степанович має право на це. Однак чи об’єктивно оцінювати лише під негативним кутом доробок анисівських народних обранців, сільради? У більшості ж сіл регіону й на 20—30 відсотків не зроблено за останні 5 років того, що вдалося побачити в Анисові! А закривати очі на добрі діла, шукати у всьому лише чорноту, критичні шпильки — хіба у цьому лише робота депутата? Анисівський «політичний досвід» у всякому разі насторожує.
...Іван Степанович цього року подав заяву на виділення 25 соток під будівництво. Саме головним чином про це він написав до редакції, мовляв, сільський голова під всілякими приводами не хоче ставити його у чергу. Я дещо здивувався бажанню депутата: адже розмову з ним вели у його добротному затишному будинку. Тому виникало запитання: навіщо поважній людині такий клопіт на старість із неспокійними днями будівництва?
Але тоді подумалося: у чоловіка є діти, онуки. А що не зробиш заради них? Як виявилося, Іван Степанович справді про них не забув і подав від сина та онука дві заяви... Але на додаток ще й свою написав. Зрештою, він має, як кожен громадянин, на те право!
Адже земля під обласним центром досить підскочила у ціні. Недавно у Лукашівці продали будинок під дачу за 17 тисяч доларів. Практично викуплені усі порожні помешкання і в Анисові. Чи отримає І. Федусь землю через свою конфронтацію із депутатами, сільським головою?
Важко сказати. Адже, як пояснила сільський голова, заяв на землю подано понад 90. А реальних ділянок вийде ледь до 70. Як вирішить це питання сесія?
Можна лише прогнозувати. Бо Іван Степанович приніс особисту заяву, коли їх кількість у сільраді перевалила за 70. Є у депутата, щоправда, козир-документ: акт обстеження земельної ділянки від 29 липня 2006 р., в якому «комісія дійшла висновку... запропонувати йому виділення земельної ділянки під забудову... в районі провулка Шевченка». Проте чи погодяться тепер депутати визнавати дійсність нереалізованої чотирирічної давності заяви?
Чернігівська область.
