Минули перші 100 днів діяльності нового Кабінету Міністрів, проте урядовці майже не намагалися звітувати про зроблене за цей час. Чи то міністри у нас такі скромні, чи досягнень поки що обмаль? Тож єдиним винятком стала участь Прем’єр-міністра Миколи Азарова у комфортній телепрограмі «Іспит для влади» на УТ-1. Але й тут глава уряду не стільки розповідав про успіхи, скільки ділився планами на майбутнє. У цій ситуації один із журналістів, очевидно, вирішив «допомогти» прем’єру та похвалив уряд за те, що, мовляв, «вперше за два роки було збільшено пенсії та зарплати до рівня прожиткового мінімуму». Однак М. Азаров завбачливо не підтримав цієї теми, адже тільки лінивий опозиціонер не звернув уваги на те, що за офіційними даними фактичний прожитковий мінімум у квітні 2010 року становив щонайменше 916 гривень, тоді як держбюджет пропонує виживати за 839 гривень. Проте й до цієї цифри поки що дотягують не всі пенсії та зарплати, а уряд лише планує поступове доведення їх до цієї цифри.
Відтак М. Азаров вважав за краще ділитися перспективами підписання програми із МВФ чи планами з проведення податкової чи пенсійної реформи. А розпочав розмову прем’єр доволі самокритично та визнав, що одне з найголовніших завдань — це відновлення довіри до влади як із боку міжнародних фінансових організацій, так і з боку близько 50 відсотків громадян, котрі поки що не вважають уряд своїм. Проте з наступних його слів стало зрозуміло, що головна причина недовіри МВФ до України пов’язана з тим, що попередня влада не виконала жодного з узятих на себе зобов’язань. Тож нинішній уряд має змінити цю ситуацію, бо співпраця із МВФ важлива тим, що на неї орієнтуються фінансові експерти, рейтингові агентства та інвестори. «У ланцюжок, який починається після укладення програми, втягується Європейський банк реконструкції і розвитку, Світовий банк, Європейський Союз — а це вже великі інвестиційні ресурси, які будуть націлені на реалізацію програми реформ перш за все, а реформи — це модернізація нашої економіки», — каже М. Азаров та обіцяє, що нинішня влада виконуватиме як угоди попереднього уряду, котрі набули чинності, так і власну програму співпраці. «Якщо на урядовому рівні попереднім урядом укладені якісь угоди, якщо вони вступили в законну силу, то ми зобов’язані їх виконувати, які б вони складні для нас не були», — сказав він, що, очевидно, включає втілення таких непопулярних кроків, як збільшення тарифів чи пенсійного віку. Проблема лише в тому, що нині для МВФ цих обіцянок недостатньо, бо його фахівці не виключають, що дефіцит значно перевищить закладену до бюджету цифру у 5,3 відсотка. Щоправда, прем’єр на це зазначає, що реальний дефіцит за п’ять місяців цього року становить лише 1,4 відсотка від ВВП, тож йому незрозуміло, чому МВФ не вірить запевненням уряду, що йому вдасться вкластися у встановлені параметри? Хоча відповідь на це запитання він сам же й дав — тому що немає довіри. Тож тепер за цю довіру доведеться поборотися, тим паче, що після 100 днів діяльності нинішній владі вже буде не з руки посилатися на «дії попередників».
До слова, одна з організацій, що орієнтуються на співпрацю чи неспівпрацю країни з МВФ, є Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) днями теж підготувала та направила на адресу заступника глави адміністрації Президента Ірини Акімової та віце-прем’єра Сергія Тігіпка рекомендації, в яких звертається увага на необхідність реформ у транспортній, комунальній, енергетичній та інших сферах. Причому, попри запевнення М. Азарова, директор ЄБРР в Україні Андре Куусвек також вважає одним з найбільших ризиків невиконання держбюджету та пропонує уряду вдатися до серйозних кроків скорочення його дефіциту. Звичайно, Україна може й не зважати на ці рекомендації, проте А. Куусвек чітко зазначив, що саме від дій українського уряду залежатиме рівень фінансування української економіки з боку ЄБРР та інших міжнародних організацій.
Утім, один з адресатів цього листа, віце-прем`єр С. Тігіпко переконаний, що найближчим часом Україна таки підпише з МВФ нову програму про співпрацю, що змусить уряд розпочати так звані непопулярні заходи, котрі мають вивести країну з кризи. Та якщо антикорупційні та дебюрократизаційні заходи, до чого також закликає МВФ, напевно будуть підтримані суспільством, то цього не скажеш, наприклад, про зобов’язання з підвищення тарифів. Але що робити, якщо скорочення дефіциту бюджету значно залежить від збитковості чи незбитковості НАК «Нафтогаз України»? От тільки як це пояснити людям, коли зовсім недавно нова влада запевняла, що «харківські угоди» по ЧФ РФ дозволять зберегти тарифи на нинішньому рівні? Та доведеться пояснювати і обіцяти захисти найнезахищеніших. Якщо, звичайно, уряд ще розраховує на отримання від МВФ близько 19 мільярдів доларів кредиту.
До цього «якщо» підштовхує повідомлення глави адміністрації Президента Сергія Льовочкіна про отримання Україною від російського банку двох кредитів по два мільярди доларів, та що половина цієї суми піде на покриття дефіциту бюджету. Зрозуміло, що отримання щонайменше двохмільярдного російського кредиту пов’язане із затягуванням переговорів з МВФ, проте, як зазначив колишній міністр фінансів Віктор Пинзеник, за 2 мільярди доларів російського кредиту Україні доведеться сплатити стільки ж, як за 8 мільярдів, взятих у МВФ. До того ж, на відміну від МВФ, російський банк не пов’язує отримання кредиту з реформаторськими зобов’язаннями позичальника. Але такий підхід, на думку того ж таки В. Пинзеника, може штовхнути Україну на «грецький» шлях, оскільки в цьому разі реальний дефіцит бюджету сягне 16 відсотків від ВВП.
Тим паче, що останнім часом намітилися тенденції до зниження промислового виробництва. Приміром, голова Комітету Верховної Ради з питань промислової та регуляторної політики й підприємництва Наталія Королевська звертає увагу, що якщо у квітні промисловість впала на 1,8 відсотка, то у травні вже на 2,4 відсотка. «Це відбувається вперше за останні 9 місяців розвитку економіки України, і ми розуміємо, що тенденції, які були намічені в економіці з кінця 2009 року щодо виходу і відновлення промислового циклу, в 2010 році, у квітні та травні, припинені», — сказала вона. Ці тенденції дуже добре відомі главі уряду, тож недарма під час телезвіту про перші 100 днів роботи він волів більше говорити про плани на майбутнє. Зокрема, приділивши чимало уваги урядовому проекту Податкового кодексу, він особливо наголосив, що податок на прибуток буде знижено з нинішніх 25 відсотків до 20 у 2011 році з наступним зменшенням щороку на 1 відсоток — до 17 відсотків у 2014 році. Так само було заявлено про щорічне зменшення на 1 відсоток податку на додану вартість — також до 17 відсотків у 2014 році. Однак після офіційного внесення Податкового кодексу до Верховної Ради з’ясувалося, що насправді положення про щорічне одновідсоткове зниження ПДВ діятиме лише протягом трьох років — з 2012 до 2014 року, а після цього його ставку знову буде повернуто до 20 відсотків. Що стосується зниження до 17 відсотків базової ставки податку на прибуток, то у 2014 році вона також має повернутися на рівень 20 відсотків. Але уважне прочитання проекту Податкового кодексу виявило положення, яке надає Верховній Раді АР Крим, обласним радам, а також міськрадам Києва та Севастополя можливість встановлювати понад базовий податок на прибуток (17—20 відсотків) ще й додаткову ставку до 2 відсотків, а райрадам і радам міст обласного значення — до 3 відсотків, тобто на практиці означає податок на прибуток і надалі становитиме 25 відсотків. Чи, може, хтось вірить, що місцеві ради не скористаються з можливості встановлювати додаткові ставки цього податку? Так само М. Азаров повідомив, що новий Податковий кодекс передбачатиме запровадження податку на розкіш, зокрема, високої процентної ставки на житло із площею понад 500 кв. м та що уряд такими діями поступово зменшуватиме соціальну нерівність в країні. При цьому прем’єр особливо зазначив, що заможним депутатам доведеться «наступити на горло власної пісні», бо «настав час піднятися над власними інтересами та подумати про інтереси суспільства». Однак на практиці «на горло власної пісні» вже наступного дня довелося «наступити» самому М. Азарову, бо коли проект Податкового кодексу було подано до парламенту, виявилося, що ця норма з документа просто зникла.
Серед інших планів, втілення яких уряд планує розпочати найближчим часом, прем’єр також назвав пенсійну реформу. Повідомивши, що уряд піде шляхом створення персоніфікованих рахунків, він наголосив, що «у кожної людини з’явиться можливість до 55—65 років, у залежності від того, коли вона буде виходити на пенсію, отримати, крім основної пенсії, гарантованої їй державою, ще й ту пенсію, яку вона сама собі накопичить», а далі взагалі пообіцяв, що «в державі з’являться пенсіонери, для яких пенсія у 5—10 тисяч гривень не буде фантазією». От тільки незрозуміло, чому глава уряду сказав, що такі пенсіонери лише колись з’являться? Адже ж це якраз той випадок, коли можна було відзвітувати, що пенсіонери з такими і навіть вищими пенсіями вже є. А тим часом реальне життя є таким, як його бачить більшість людей, а не таким, як показують у телевізорі.