«Україну не можна уявити без Європи, але і Європа так само потребує Україну»

Моє перебування у Берліні, переговори з колегами Бундестагу підтвердили очевидну річ — німецький істеблішмент розглядає Україну через призму процесів європейської інтеграції та вважає її важливим фактором європейської політики загалом. Отже, сталий розвиток України в руслі демократії, її внутрішньополітична стабільність, прогнозована зовнішня політика сприймаються в Берліні як «додана вартість» до загальноєвропейської безпеки та забезпечення надійного майбутнього Європи.

У нас з німецькими колегами є чітке переконання, що тільки тісна співпраця в атмосфері взаєморозуміння та довірливості як на міждержавному, так і міжпарламентському рівні допоможе з обопільною користю прискорити процеси трансформації України відповідно до Копенгагенських критеріїв. Саме виходячи з цієї тези, хотів би побудувати наш сьогоднішній діалог з вами.

У цьому зв’язку вдячний організаторам заходу — Німецькому товариству східноєвропейських досліджень, Фонду ім. Науманна за надану нагоду для спілкування.

Слова вдячності адресую також фракції Вільної демократичної партії. Вважаю, що ми невипадково присутні у приміщенні цієї політичної сили. Нас об’єднують не лише однакові — блакитно-жовті — кольори нашої символіки, для українців є більш важливою офіційно висловлена у програмних документах партії готовність вільних демократів підтримувати ідею перспективи членства України в ЄС.

Знаю, що принципово європейську перспективу України підтримують й інші фракції Бундестагу. У цьому якраз і полягає наше прагнення — перетворити прихильну позицію окремих фракцій щодо європейського майбутнього України на єдину позицію Бундестагу.

Відразу хочу заспокоїти присутніх — ми не ставимо питання про вступ України до ЄС у найближчій перспективі. Йдеться про європейську перспективу у принципі як орієнтир для дальшого руху українського суспільства. Свого часу Конрад Аденауер говорив: «ми всі живемо під одним небом, але не всі мають однаковий горизонт». Рівно через місяць минає 20 років з того дня, як Україна встановила свої власні горизонти, ухваливши в парламенті Декларацію про державний суверенітет України. Цей документ, як і, зрештою, проголошення незалежності нашої держави, втілили споконвічне прагнення українців мати свою державу. Причому ще тоді, у 1990 році, за кілька років до Маастрихтських домовленостей, Декларація про державний суверенітет України проголосила орієнтацію нової держави на Європу та політику активної «участі в загальноєвропейських процесах та європейських структурах».

Процес українського державотворення, становлення української нації органічно вписуються у європейські політичні процеси ХХ століття. Українці, як і інші народи Європи, пізнали біль втрат під час світових воєн. Хіба що масштаби цих втрат, особливо у Другій світовій війні, у нас були значно більшими. На українській землі, в Ялті, були визначені обриси повоєнного устрою Європи. Цілком закономірно, що Україна стала одним із співзасновників Організації Об’єднаних Націй.

Діяльність сотень українців збагатила світ фундаментальними відкриттями, які зробили справжній переворот у людському житті. Згадаймо лише досягнення Сергія Корольова у сфері космічної техніки, Ігоря Сікорського як піонера авіабудування, створення у 1950 р. у Києві під керівництвом академіка Лебедєва першої в континентальній Європі малої електронної лічильної машини, отримання в Харкові першого у світі літра важкої води та першого штучного алмазу.

Визнаним міжнародною спільнотою є внесок українців у розвиток культурної спадщини Європи, зокрема таких видатних постатей європейського культурного та наукового життя, як балетмейстер Серж Лифарь, скульптор Олександр Архипенко, нобелівський лауреат Ілля Мечников, художники Ілля Репін та Казимір Малевич, письменники Микола Гоголь, Михайло Булгаков...

І, безумовно, постаті творців світового рівня, життя та діяльність яких пов’язані з Німеччиною, — поетеси Лесі Українки, композитора Миколи Лисенка та кінорежисера Олександра Довженка. І цей перелік можна ще довго продовжувати. Цікаво, що перші студенти з України навчалися в Німеччині ще у XV столітті. Чимало випускників українських університетів можна сьогодні зустріти в усіх сферах німецької економіки та культури. Німецькі університети й далі зберігають свою привабливість для української молоді, адже нині понад 4000 українців успішно навчаються саме тут.

Ці приклади переконливо демонструють очевидну аксіому — Україна є невід’ємною частиною Європи. Відтак, цілком логічно, що європейська інтеграція є пріоритетом зовнішньополітичного курсу нашої держави. Так само безперечним постулатом є те, що Україну не можна уявити без Європи, але і Європа так само потребує Україну. Це, так би мовити, дві сторони однієї медалі.

Для України Європа є стимулом для утвердження європейських цивілізаційних цінностей, для подальших економічних, політичних, соціальних реформ, зміцнення демократії. Зрештою, європейська ідея є об’єднуючою в українському суспільстві, консолідуючим фактором державної політики. Її підтримують понад 70% українців. Це — також шлях до модернізації України, посилення її конкурентоспроможності на світових ринках та створення соціально орієнтованої ринкової економіки в нашій державі.

Євроінтеграція була і залишається найвищим пріоритетом нашої зовнішньої політики. Йдеться не лише про зовнішньополітичний курс. Цей напрям визначає загальний вектор ціннісних перетворень, насамперед внутрішніх. У керівництва держави є чітке розуміння щодо необхідності започаткування глибоких реформ та системної модернізації країни, що охоплює усі сфери суспільного життя і завершує «нову хвилю» необхідних соціально-економічних перетворень. Для реалізації нового курсу створено всі передумови, у т. ч. що стосується ефективної взаємодії різних гілок влади. Можливо, вперше за всю новітню історію є шанс спокійно, безконфліктно взятися за роботу.

На початку червня Верховна Рада схвалила в першому читанні проект закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Його ухвалення в цілому зробить нашу внутрішню і зовнішню політику відкритою, прогнозованою, вільною від суб’єктивного впливу амбітних політиків і зрозумілою всім. Водночас — це дороговказ до чіткої взаємодії Президента, парламенту та уряду, всіх гілок державної влади в Україні.

Саме у руслі принципів та пріоритетів державної політики, визначених проектом цього закону, відбуваються перші позитивні зрушення у внутрішній і зовнішній політиці України. За короткий час нам вдалося стабілізувати відносини з ключовими партнерами України — Європейським Союзом, США та Російською Федерацією, вийти на якісно новий рівень діалогу та співпраці з міжнародними організаціями та установами. Україна підтвердила свій статус неядерної держави, що активно бореться з нерозповсюдженням ядерних матеріалів та технологій.

Ми суттєво наблизилися до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Ми врегулювали проблему надвисоких цін на природний газ, відновили масштабний діалог щодо взаємовигідної співпраці з Росією, роль якої попередня владна машина безпідставно і безуспішно намагалася мінімізувати. Не можу не згадати в цьому контексті вислів великого німця і першого канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка: «У чому секрет політики? У тому, щоб укласти хорошу угоду з Росією». Повірте, що для України цей вислів не менш актуальний, ніж для Німеччини часів Бісмарка, або часів Євросоюзу.

Як результат: Україна повертає до себе довіру інвесторів, в тому числі внутрішніх, та світових кредиторів. Відрадно, що маємо перші позитивні тенденції в національній економіці. Так, ВВП України у першому кварталі цього року зріс майже на 5% на тлі його 15-відсоткового падіння торік. За чотири місяці 2010 року промислове виробництво показало чітку тенденцію до зростання і збільшилося майже на 13%, в той час як минулого року воно впало на 22 відсотки. Поступово зростає ділова активність та спадає напруженість у фінансовому секторі, відновлюється ринок праці, збільшується кількість робочих місць.

Впевнений, що у Європі чітко уявляють вагу України для подальшого розвитку економічного, соціально-культурного континенту, його безпеки та процвітання. Необхідність колективного подолання сучасних глобальних викликів, у т. ч. глибокої економічної та фінансової кризи, значно посилили усвідомлення ролі України для Європи. Не в останню чергу йдеться і про роль України у забезпеченні енергетичної безпеки. Мені здається, наші європейські партнери ще не до кінця усвідомили унікальну роль української ГТС, але приєднання України до Договору про європейську енергетичну спільноту дозволить по-новому оцінити можливості, що їх пропонує Україна об’єднаній Європі.

Ми виходимо з того, що значний природний, промисловий, аграрний та інтелектуальний потенціал нашої країни може значно посилити Європу, особливо в контексті загострення конкуренції в умовах глобалізації. Досвід наших західних сусідів показує, що, відчуваючи підтримку такого солідного партнера як Німеччина, шлях до Брюсселя може бути значно коротшим.

У цьому зв’язку особливе значення надаємо розвитку українсько-німецьких відносин. Німеччина — це один із ключових партнерів України в ЄС. Приємно відзначити динамічний та інтенсивний характер двосторонніх відносин між нашими країнами. І це не дивно, адже вони спираються на багатовікові традиції. Історія українсько-німецьких зв’язків бере початок з періоду Київської Русі.

Проведення вільних та демократичних виборів Президента України, створення дієздатної коаліційної більшості посилили інтерес до України як з боку німецьких політичних і бізнесових кіл, так і суспільства в цілому. Ми високо цінуємо позитивну оцінку Німеччиною прогресу в розвитку демократії в Україні.

Але не менш важливою є продемонстрована федеральним урядом готовність надавати підтримку у подальшому зміцненні ринкової економіки та демократичних інституцій в Україні, в реалізації невідкладних структурних реформ і в досягненні цілей європейської інтеграції.

Враховуючи обопільний інтерес наших держав до поглиблення співпраці, одним із першочергових завдань порядку денного двосторонніх відносин є активізація тісного та плідного політичного діалогу між вищим керівництвом України та ФРН. Цей діалог є, по суті, рушійною силою українсько-німецького співробітництва.

У цьому зв’язку відзначу особливу роль міжпарламентських зв’язків, які набувають особливої актуальності у світлі імплементації Лісабонського договору, за яким значно зростає роль національних парламентів у прийнятті рішень. Ми очікуємо на важливі результати діяльності нового формату міжпарламентської співпраці країн ЄС з державами—учасницями «Східного партнерства», включно з Україною.

Впевнений, що і мій візит до ФРН надасть нових імпульсів подальшому поглибленню співпраці. Так, у ході переговорів з керівництвом Бундестагу ми не тільки констатували обопільний інтерес до розбудови співробітництва, а й намітили низку спільних заходів на рівні парламентів.

У Німеччині справедливо стверджують, що «політика — це є лише простір, який їй надає економіка». Відтак, саме економічна співпраця має стати локомотивом українсько-німецьких відносин. Попри кризу, Німеччина залишається економічним партнером України номер один в ЄС. Нині є всі ознаки можливості відновлення динаміки торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва і повторення невдовзі рекордних показників товарообігу 2008 року, які перевищили 10 млрд. дол.

Підставою для оптимізму є економічне зростання в Україні у перші місяці поточного року. Приємно констатувати, що ця позитивна тенденція відразу була підтримана німецькими інвесторами, які працюють в Україні. Німецькі бізнесмени чітко заявили про свою налаштованість розширювати своє виробництво та нарощувати потужності в Україні.

Впевнений, що цей сигнал заохотить інші німецькі компанії до ефективної співпраці з нашою державою. Ми сподіваємося на масштабну участь німецького бізнесу в модернізації української економіки.

Вважаю, що підготовка до Євро-2012 є зручною нагодою для цього. Сьогодні нас уже не може задовольнити лише товарообмінна форма двосторонньої співпраці. Нам конче потрібно розробляти та втілювати в життя масштабні спільні економічні, енергетичні, транспортні та науково-дослідницькі проекти. Ми переконані, що саме на підприємницькому рівні існує значний незадіяний потенціал українсько-німецького економічного співробітництва, а отже, існує потреба у пошуку нових форм співпраці, ініціюванні та обговоренні оригінальних підходів та інвестиційних проектів, напрацюванні перспективних ідей.

Важливим індикатором становлення українсько-німецького партнерства є рівень зв’язків у сфері науки й освіти. Приємно відзначити сталу динаміку науково-освітньої співпраці, регулярність засідань двосторонньої робочої групи з науково-технічного співробітництва. Маємо понад 140 партнерських угод між українськими та німецькими вузами. Переконаний, що співпраця між Вільним університетом Берліна та Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка в рамках відповідної угоди, укладення якої передбачається найближчим часом, відзначатиметься високою динамікою та результативністю, а відтак стане якісним збагаченням для українсько-німецької співпраці.

Переконаний, відносини між Україною та Німеччиною є зразком конструкції і моделі взаємовигідного, рівноправного та прагматичного партнерства. Вони є прикладом співпраці для інших країн Європи.

А це дає підставу оптимістично дивитися у майбутнє.