Минулого тижня в парламенті відбулися слухання «Запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні: проблеми та шляхи їх подолання». Цю тему широко обговорюють у суспільстві. Пропонуємо основні тези виступів, які лунали з трибуни Верховної Ради.
Адам Мартинюк, Перший заступник Голови Верховної Ради:
— Ми повинні дати відповідь тим, хто прийматиме рішення з приводу надзвичайно серйозного питання: що робити з 12-річним терміном навчання — переходити на нього чи залишати все, як є? Надходили пропозиції, і Верховна Рада вже їх розглядала, щоб повернутися до десятирічного навчання тощо. Ця проблема надзвичайно важлива для нашого суспільства. І скажу без перебільшення: від нашої з вами розмови, від ваших думок, від ваших пропозицій, на основі яких Верховною Радою потім прийматимуться рекомендації, й залежатиме розв’язання цієї проблеми, важливої для кожної сім’ї.
Торік атестати про середню освіту одержали 391 тисяча учнів. А студентами вузів тільки ІІІ—ІV рівнів акредитації стали 370 тисяч. Боюся прогнозувати, але незабаром у вузи можуть приймати більше студентів, ніж школа їх випускатиме. Тобто перехід на 12-річну систему поглибить цю проблему.
Дмитро Табачник, міністр освіти і науки:
— Перехід на 12-річний термін навчання визначено статтею 12 закону про загальну середню освіту. На її виконання в 2000 році урядом ухвалено постанову №1717, якою, зокрема, передбачалася низка заходів. Найважливіші з них: протягом 2000—2003 років оновити зміст загальної середньої освіти відповідно до нової структури школи; розробити навчальні плани і програми для загальноосвітніх навчальних закладів різних типів; запровадити ефективну форму державної підсумкової атестації випускників шкіл; розробити і запровадити у навчальний процес нові засоби навчання, нові педагогічні технології, інформатизацію середньої освіти, оновити підготовку педагогічних кадрів тощо.
Багато чого вдалося зробити. Так, вперше в історії української школи зміна цілей, структури і змісту відбулися на основі нових державних стандартів загальної середньої освіти. Підготовлено десятки нормативних, інструктивних, методичних документів. Але, на превеликий жаль, не все із визначених завдань вдалося зреалізувати повною мірою.
Концептуальні засади 12-річної освіти розроблялися і ухвалювалися в роки стрімкого економічного зростання країни, коли держава мала найвищі темпи розвитку в Європі, а деякі роки — і в світі. Економічної кризи ніхто не прогнозував. Реалії свідчать, що Україна замикає першу сотню країн світу за рівнем використання інформаційно-комунікаційних технологій, конкурсний відбір підручників не забезпечив підвищення їх якості, оновлення змісту освіти пішло шляхом перевантаження навчальних програм, реформування системи підготовки вчителів так і не провели.
За останні два роки повністю заморожено всі державні програми в освітній галузі. Справедливе гасло «рівний доступ до якісної освіти» залишилось лише гаслом.
Щоб з’ясувати, чи обов’язковою вимогою інтеграції в єдиний європейський освітній простір є саме 12-річний термін навчання, ми звернулися до головної європейської структури в цій царині — Директорату з питань освіти, культури, спадщини, молоді і спорту Ради Європи. Дозволю собі процитувати відповідь: «Щодо тривалості обов’язкової освіти в школах, то Рада Європи не має чітких рекомендацій на цю тему». Тривалість навчання становить від 11 до 13 років. Багато європейських країн мають 12-річну освіту. Пояснювальна доповідь Лісабонської конвенції передбачає, що різниця в один рік в той чи інший бік не є достатньою причиною для невизнання кваліфікацій, які дають доступ до вищої освіти. Лист підписала генеральний директор Габріела Батіані Драгоні. Тобто розмови про будь-які міжнародні санкції, безперечно, безпідставні і вигадані.
До того ж, на нашу думку, більш коректно порівнювати не кількість років навчання, а кількість навчальних годин, оскільки тривалість навчального року, кількість уроків, кількість днів на канікулах в багатьох країнах різна. За нашими навчальними планами граничне навантаження на учня за 12 років має становити 10 тисяч 745 навчальних годин, у системі одинадцятирічної школи — 10 тисяч 268. Європейський досвід наші фахівці вивчали безпосередньо в Страсбурзі. У Великій Британії за дванадцятирічної тривалості обов’язкової освіти кількість навчальних годин — 10 тисяч 260, підкреслюю, що це менше за наші години в одинадцятирічній школі. Обов’язкову середню освіту здобувають у Норвегії за 8 тисяч 500 годин, у Франції — за 9 тисяч 300, у Фінляндії — за 7 тисяч 695 навчальних годин. Так що за кількістю уроків наша обов’язкова освіта і одинадцятирічна, і дванадцятирічна не поступаються обов’язковій освіті більшості країн Європи.
Громадськість позитивно ставиться до впровадження профільного навчання. Це засвідчує низка соціологічних досліджень, проведених у квітні—травні 2010 року Інститутом психології Академії педагогічних наук та нашим Інститутом інноваційних технологій змісту освіт. Водночас більшість опитуваних керівників шкіл стверджує про недостатній рівень готовності до переходу старшої школи на профільне навчання. Серед основних чинників, що впливають на формування такої точки зору, — незадовільний стан матеріально-технічної бази, недостатня підготовленість вчителів, невиправдано велика кількість обов’язкових шкільних предметів для вивчення у профільних школах.
Для вивчення готовності до переходу шкіл на 12-річний термін навчання міністерство звернулось до керівників всіх без винятку регіонів з проханням проаналізувати стан готовності навчальних закладів до такого переходу. За інформацією місцевих органів виконавчої влади, збільшення учнівського контингенту, а це орієнтовно понад 300 тисяч осіб, призведе до зростання кількості учнів, які навчатимуться у другу зміну. У разі збільшення терміну навчання потребують вирішення питання створення умов для харчування та медичного обслуговування учнів. За письмовою інформацією з регіонів, на вересень 2012 року в школах необхідно буде додатково передбачити понад 51 тисячу 200 місць у шкільних їдальнях. Окрім того, залучити до медичного обслуговування учнів майже 2,5 тисячі медичних працівників і облаштувати заново 2 тисячі 583 медичні пункти. За найскромнішими мірками, для цього державному бюджету необхідно понад 120 мільйонів гривень щороку.
Дванадцятирічна школа потребує значно більшого фінансування денних загальноосвітніх шкіл. З розрахунку бюджетного нормативу на одного учня зазначене фінансування становитиме майже 1,5 мільярда гривень. Якщо приплюсувати все вже згадане, то загальна вартість дванадцятого року для держави сягне більше чотирьох мільярдів. До цих витрат також слід додати і збільшення вартості підготовки фахівців у професійно-технічних навчальних закладах, яка, за розрахунками, збільшиться на 36 відсотків, або на 1,7 мільярда і становитиме 6,4 мільярда гривень.
Враховуючи наведене і проаналізовані матеріали, Міністерство освіти і науки пропонує два варіанти подальшого розвитку загальної середньої освіти.
Перший. Зупинитися на 11-річному терміні навчання з одночасним запровадженням обов’язкової передшкільної освіти — один рік. І зберігши кращі ідеї 12-річної школи. Ми ще маємо можливість для цього, внісши зміни до навчальних планів і програм і гармонійно поєднати матеріал 11 та 12 класів.
Другий — паліативний. Враховуючи нерівномірність забезпечення шкіл у різних регіонах, містах, селах, дозволити місцевим радам самостійно приймати рішення про термін здобуття повної загальної та середньої освіти за програмою або 11, або 12 років. Але я, відверто кажучи, не прихильник такого варіанта.
Володимир Полохало, голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти:
— Верховна Рада відповідно до статті 92 Конституції та статті 4 закону про освіту має визначити державну політику в галузі вітчизняної освіти. А здійснення її покладено на органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. І мушу сказати, що на законодавчому рівні вітчизняна освіта справді визнається пріоритетною у сфері соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.
Однак у нашій державі, на жаль, часто лише декларується, що освіта є основою майбутнього інформаційного суспільства — суспільства знань. Якщо все залишиться без змін, то не так уже й важливо, як ми прийматимемо випускників до вузів, до вищих навчальних закладів: через тести, співбесіди, іспити, чи без них, скільки у нас буде років навчання. Це взагалі стане вторинним питанням. Інакше кажучи, якщо ми не зупинимо зниження рівня інвестування в людський капітал, зокрема, не припинимо падіння якості шкільної освіти, то жодні заходи щодо реформування вищої школи, у тому числі, законодавчі, не будуть дійові й втратять будь-який сенс.
Після прийняття рішення про запровадження 12-річки, нагадаю, минуло майже 10 років. За цей період змінилася низка урядів, декілька керівників Міністерства освіти і науки, декілька віце-прем’єрів, які курирують цей напрямок. За цей час справді прийнято низку нормативно-правових актів щодо модернізації змісту, розроблено державні програми, новітні підручники, методичні рекомендації, введено нову систему оцінювання знань, запроваджено всеохопне зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітньої школи тощо.
Водночас змушений наголосити на тому, що запровадження 12-річної загальної середньої освіти справді проводилися непослідовно, несистемно, без належної уваги з боку держави і фінансової підтримки. На жаль, у державі немає достатньо авторитетних моніторингових досліджень щодо сприяння суспільству запровадження 12-річного терміну здобуття загальної середньої освіти. Водночас залишається три роки до повного запровадження 12-річного терміну навчання і в українському суспільстві почали з’являтися критичні оцінки запропонованої реформи.
На наше прохання від усіх обласних державних адміністрацій, обласних рад, від педагогів, науковців, педагогічних працівників, Академії педагогічних наук, батьківської громадськості надійшли інформаційно-аналітичні матеріали з приводу запровадження 12-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти. Аналіз цих матеріалів дає змогу дійти висновку, що на регіональному рівні все-таки є розуміння того, що запровадження 12-річної школи — це передусім поліпшення якості освіти, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти, забезпечення економіки держави кваліфікованими кадрами тощо. Тому більшість областей висловилися за впровадження
12-річної середньої освіти. Декілька областей, щоправда, пропонують не поспішати із цим, а старшу школу обмежити 11 класом.
Упевнений, що корегування державної політики в галузі загальної середньої освіти, в тому числі з точки зору запровадження 12-річки, потрібно розглядати виключно з позиції прагматизму, з огляду на світові тенденції, враховуючи всі ключові аспекти. А саме, які ризики повернення 10-річки могли бути, якщо взяти міжнародний аспект. Це може призвести до міжнародного невизнання атестатів про загальну середню освіту та дипломів про вищу освіту, тому що є відповідні рекомендації ЮНЕСКО про щонайменше 11-річний термін здобуття середньої освіти.
Леонід Кравчук, перший Президент України, голова наглядової ради Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Аналізуючи доповіді і співдоповіді, я переконався: аби ми за роки незалежності вирішили три основні проблеми — забезпечили належне фінансування школи, матеріально-технічну базу, статус і належну зарплату вчителя — то сьогодні не шукали б і не реформували, а вирішували б кардинальні питання: як поліпшити те, що у нас є.
Тому повертаюся до перших днів незалежності і хочу вас поінформувати, що першим законом, який ухвалила Верховна Рада, був закон про освіту. В ньому ми визначили шість відсотків на освіту від валового продукту. До цього часу ми не дійшли цієї цифри. Нині цей показник сягає чотирьох з чимось відсотків, а в Сполучених Штатах Америки — 15. Тобто все впирається в те, що в нас не забезпечується реальна державна підтримка середньої освіти.
У цьому законі ми також наголосили, що основні напрями в освіті визначає лише Верховна Рада. І це закономірно. 90 відсотків людей пов’язані з освітою. Отже, це загальнонаціональна проблема і будь-який орган не має повноважень втручатися в політику, зміст школи. Це визначається тільки Верховною Радою.
Ще більш неприйнятно, з точки зору політики України, залучати до змісту навчання державні органи інших держав. Я маю на увазі спроби підготувати спільний з Росією посібник. Такі посібники можуть готувати вчені, наукові заклади, приватні ініціативи, але коли втручаються державні органи, то освячують це державною політикою. Треба просто поважати Конституцію.
Нам потрібно, врешті-решт, не втручатися перевірками в школу, а допомагати методично-інформаційно.
Любов Єрмак, директор загальноосвітнього навчального закладу І—ІІІ ступенів №34 Полтави:
— Аналіз перспектив переходу на 12-річний термін навчання в Полтавській області з врахуванням усіх реалій засвідчує, що профілізація старшої школи, на порозі якої ми всі сьогодні з вами стоїмо, особливо у сільській місцевості, може стати просто профанацією. Тому що відсутні належна сучасна матеріально-технічна база та оснащення навчальних кабінетів для профільного навчання. Так, матеріально-технічна база освітньої галузі централізовано не поновлювалась понад 30 років. Переважно недофінансовувалися курси за вибором і факультативи, тобто не забезпечувалась відповідна допрофільна підготовка учнів. Підручники для поглибленого вивчення предметів спецкурсів 10—11 класів за кошти державного бюджету не надходять. Державна програма інформатизації не забезпечує сучасною комп’ютерною технікою міські школи, а більшість учнів навчаються саме в них. Більшість сільських шкіл є однокомплектними і запровадження повноцінного профільного навчання там неможливе, а це обмежує права дітей на вибір відповідно до своїх потреб.
Дивлячись у недалеке майбутнє, маємо спрогнозувати, що цей перехід призведе і у Полтавській області також до того, про що казав міністр освіти Дмитро Табачник: до збільшення кількості учнів, які навчатимуться у другу зміну, до необхідності створення нових освітніх округів, а це потребуватиме збільшення шкільних автобусів, обладнання додаткових місць у класах, їдальнях тощо.
Отже, якщо впроваджувати 12-річну освіту, то видатки на це мають істотно збільшитися і, справді, відповідати тим нормам, які потрібні. Але якщо аналізувати думки учнів і батьків, то з них випливає, що перехід на 12-річну освіту недоцільний, бо батьки і діти морально не готові до такого навчання. Під час закінчення школи вік випускників сягатиме 18, 19, 20 років — а це вік призову до лав Збройних Сил, це вік права створювати сім’ю.
Уже сьогодні ми спостерігаємо, як дев’ятикласники намагаються вступити до вузів І—ІІ рівнів акредитації. Оскільки тривалість навчання така сама — три роки, але після закінчення вони отримають і атестат, і диплом. Це може перетворитися на тенденцію, яка створить проблеми для старшої школи і для вузів ІІІ—ІV рівнів акредитації при наборах. 12-річний термін навчання фактично не сприяє підвищенню якості знань, збереженню фізичного та психічного здоров’я учнів, і не зменшує навчальне навантаження.
Отже, оптимальним терміном одержання повної середньої освіти громадськість Полтавської області визначає 11-річний. Пропонуємо перехід здійснити вже 1 вересня цього року.
Леонід Губерський, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАНУ, голова Всеукраїнської ради ректорів вищих навчальних закладів:
— Для вищої школи надзвичайно актуальною залишається проблема якості вищої освіти, забезпечення конкурентоспроможності наших випускників. Але, зрозуміло, для цього слід поліпшити діяльність середньої школи. На мою думку, насамперед необхідно рішуче подолати розрив між середньою і вищою школою, який склався в останні роки. Професори університетів фактично відсторонені від розробки навчальних програм, створення нових підручників, які нерідко видаються маловідомими авторами великим тиражем без належної апробації. Але ж згадаймо, що 30—40 років тому академіки, провідні професори створювали шкільні підручники, організовували і проводили шкільні та університетські олімпіади тощо. Випускники класичних університетів йшли працювати до школи. Необхідно найшвидше відродити ці традиції.
Ми повинні створити нові стандарти освіти для середньої та вищої школи, які були б скоординовані між собою. До їх розробки потрібно залучити провідних учителів, науковців, професорів університетів. Особливої уваги потребує фізико-математична і природничо-наукова освіта, в якій ми маємо чудові традиції. Необхідно, щоб саме на цих, фундаментальних, знаннях у школі закладався науковий світогляд і формувалася особистість. Школа повинна виконувати свою головну функцію — давати знання і прищеплювати потяг до них. До професії ж мають готувати вищі й професійно-технічні навчальні заклади, мережа яких у нашій країні достатня для забезпечення будь-якої фахової підготовки.
Важливо розширити мережу олімпіад для пошуку і відбору талановитої молоді. Вони дають можливість популяризувати в суспільстві статус науки, престижність знань, формують увагу і повагу до освіченої особистості. Зберегти систему олімпіад — означає зберегти і виплекати таланти для України, підняти рівень шкільної освіти. Вагомим механізмом виявлення творчої обдарованої молоді має стати і державна програма «Майбутнє України», яка розроблена нашим університетом, Національним технічним університетом «КПІ» та Малою академією наук. Ця ініціатива підтримана Президентом Віктором Януковичем і готується указ про її започаткування на 2011—2015 роки.
Тетяна Федорів, директор Калуського загальноосвітнього навчального закладу № 10, що на Івано-Франківщині:
— Усю громадськість турбує, скільки років навчатися у школі? Відповісти буде легше, якщо зрозуміти суть 12-річної освіти.
Основна школа дає базовий рівень знань з усіх предметів, старша здійснює профільну підготовку, виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між загальною середньою професійною і вищою освітою.
Батьки стурбовані тим, що діти закінчуватимуть школу у 18- чи 14-літньому віці. Проте переваги трирічного навчання у старшій школі, на мою думку, переконливіші. По-перше, профільна школа дасть змогу грунтовніше підготувати учня до професійного вибору, здійснити його свідомо. Міністерством науки та освіти України для цього вже розроблено відповідні нормативні документи.
Здійснити профільну підготовку за два роки неможливо. Дев’ятикласникам доведеться вивчити програму трьох класів за два роки. 12-річний термін навчання унормував навчальне навантаження, дозволив запровадити п’ятиденний навчальний тиждень, що позитивно впливає на збереження здоров’я дітей. Міжнародна спільнота визнаватиме атестати, і випускники зможуть здобувати вищу освіту за межами країни. Для переходу до профільної школи часу залишилося дуже мало. Нині ті, хто дотримується чинного законодавства, уже визначилися з мережею класів, у тому числі і десятих, на наступний навчальний рік. Керівниками шкіл проведено попередню тарифікацію, ознайомлено педагогів із навантаженням згідно з мережею визначених профілів та вибраних навчальних програм.
Потрібно провести ретельний аналіз і почати активно доробляти те, чого досі не зроблено. У цьому контексті слід врахувати проблеми, з якими зіткнулися педагоги, дев’ять років впроваджуючи освітянську реформу в життя.
Безперервні реформи не сприятимуть підвищенню якості освіти. Потрібно зупинитись, зайнятись справді важливими для нас питаннями, тоді гарантовано припиняться розмови про кількість років, проведених дітьми у школі, адже громадськість зацікавлена у здобутті якісної освіти та зміцнення здоров’я дитини.
Сергій Мельник, директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики:
— Саме в школі закладаються основні позитивні та негативні складові майбуття країни, формуються бази з трудового потенціалу та його конкурентоспроможності. Якщо розглядати з цих позицій, то нині наша робоча сила вже менш як на 30 відсотків відповідає європейським професійним та кваліфікаційним стандартам. І, мабуть, до цього катастрофічного показника приклала руку не лише вища освіта, а, мабуть, і старша школа, слабкий рівень профорієнтаційної роботи тощо.
Сьогодні існує мотивація молоді до гарного життя без адекватної працевіддачі. За результатами наших соцдосліджень 2007—2008 років, тільки 6 відсотків старшокласників та 8 відсотків їхніх батьків зорієнтовані на отримання робочої професії, решта — на те, щоб ставати керівниками, моделями, політологами та банкірами.
У професійному розрізі випускники шкіл пов’язують своє майбутнє у семи із десяти випадків з професіями фаховими, за якими з вірогідністю більш як у 90 відсотків вони ніколи не працевлаштуються через фактично стабільну відсутність відповідних вакансій. Наприклад, у 2007—2008 роках на одну вакансію в Україні претендувало 30 безробітних дипломованих професіоналів з енергетичного менеджменту, 48 філософів, 64 фахівця з організації та ведення фермерського господарства, 143 торговця, 30 фахівців з готельного обслуговування, 30 техніків-екологів, 67 політологів і так до нескінченності.
Зазначимо, що мають місце й істотні регіональні диспропорції. Так, 16 відсотків українських безробітних математиків, 58 відсотків філософів продукуються на Львівщині. 30 відсотків безробітних художників-модельєрів країни — у Луганській області, 12 відсотків філологів та 11 відсотків екологів — у Донецькій області. Близько половини державного замовлення минулого року формується хибно і помилково. Це мільярди гривень.
Тому я вношу пропозицію провести експертизу вивчення цієї ситуації. І ці гроші — фактично це зариті гроші для того, щоб провести профілізацію старшої школи. Така професійна дезорієнтації шкільної молоді та перевиробництво кадрів відбувається на тлі того, що більш як 80 країн світу модернізують свої шкільні, професійні та вищі освітні системи у бік збалансованості, відповідності потребам ринку праці суспільства.
Тому постає риторичне запитання: яким чином ми за 10 років зможемо потрапити до 20 найзаможніших та передових країн світу, якщо Україна вже десь на 20 років відстає від Євросоюзу стосовно рівня підготовки кадрів та майже на 30 років — стосовно інноваційного розвитку, а за рейтингом оплати праці вчителя не входить і до 50 країн світу?
Отож 12-річна шкільна модель — то вже вчорашній світовий день. Безумовно, треба до цього рухатися, але, справді, підготовча робота не виконана. І ми пропонуємо передусім виділити старшу школу в окрему структуру, її фінансування забезпечувати за рахунок державного бюджету. Також необхідно зняти прив’язування старшокласників до конкретних шкіл, тобто створити умови для їх мобільності до профільних класів у межах різних навчальних закладів міста, району, регіону чи країни. Запровадити шість профілів старшої школи: шість — академічних, один — професійно орієнтований. Причому випускників академічних профілів автоматично зараховувати до вищих навчальних закладів.
Без реформування сфер освіти, в тому числі, шкільної, політичної волі можновладців, великих обсягів фінансування з боку держави, участі соціальних партнерів тощо профілізація школи залишиться профанацією.
Віталій Курило, народний депутат, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук, доктор педагогічних наук, професор:
— Майже 10 років триває реформа загальноосвітньої школи і начебто дивним є питання, а чому ми сьогодні зібралися і чому ми обговорюємо її доцільність.
На мою думку, в цьому є декілька причин, передусім це те, що наша економіка не стала високотехнологічною. Адже в усіх розвинених країнах школа 12—13 років, у нас була 10—11—12 років і ми зупинилися. Чому так? Економічна проблема, оце корінь всього питання — передусім.
З другого боку — консерватизм суспільства, батьків і вчителів. Пов’язана ця проблема, на мою думку, з тим, що суспільство слабо поінформоване про сутність самої реформи, що ця реформа дає дітям, що буде після того, як дитина провчиться 12 років, чим краще вчитися 12 років, ніж 11 чи 10?
Цього року постала інша проблема — того, що ніхто не йде в 10 клас. Далі може бути проблема 2012 року — для вищих навчальних закладів, коли не буде випуску і вищі навчальні заклади зіштовхнуться з тим, що ніхто не прийде до них.
Який же можна побачити вихід з цих проблем? На мою думку, це тільки не відмова від самих реформ. Ніколи реформи в освіті не були популярними, і жоден реформатор не був популярним. Тому, мабуть, треба набратися багатьом терпіння, щоб провести ці реформи, терпіння усім, можливо, нам. Тому що повернення назад — це шлях все-таки в нікуди.
На нашу думку, варто почати проводити серйозну роз’яснювальну роботу серед населення. Це може бути навіть державна чи урядова програма — роз’яснювання позитиву від шкільної реформи. Не слід ігнорувати проблему вдосконалення змісту освіти: навчальних програм, планів, посібників і підручників.
В’ячеслав Кириленко, народний депутат:
— Ця тема потребує і не одного обговорення і не тільки на парламентському рівні, а й на урядовому і на рівні громад: шкільних та місцевих. Зовсім недавно в цій залі взагалі була дискусія повертатися до 10-річки чи не повертатися?
Один із депутатів вніс законопроект про повернення до 10-річки. До речі, один із кандидатів у президенти з цією тезою ішов і переміг, і ми мали серйозні дебати. Мені здається абсолютно правильно пленарний зал прийняв рішення не повертатися до десятирічки і сконцентруватися на продовженні освітньої реформи. Я її переконаний прихильник. Безумовно, розумію, що без належного фінансування освіти про жодну реформу говорити не можна. Це факт, який не підлягає дискусії. Але є різні речі: є пошук цих фінансів і продовження реформи, а є згортання реформ під приводом того, що цих грошей все одно ніколи не вистачатиме. Їх же ніколи не вистачало, от і зараз не вистачить. У зв’язку з цим у мене виникає багато запитань, у тому числі і до нинішнього уряду, але не вноситиму зайву політичну напруження.
Скажу лише, що 12-річка, на мою думку, це додаткові робочі місця понад усе для вчителів. Крім того, це зайнятість для молодих людей, які на теперішньому жорстокому ринку праці не знаходять роботи.
Коли кажуть, що для запровадження 12-річки потрібно щонайменше чотири мільярди гривень, здається, саме цю цифру сьогодні уряд назвав, то я не вважаю, що це непідйомна ноша для української держави, тому що є маса джерел, де ці кошти взяти, було би політичне бажання у тих, хто при владі.
Катерина Самойлик, народний депутат:
— Я бачу з нашого настрою, що ми дійдемо до загального знаменника про те, що оптимальний варіант — це 11-річка для нашої середньої школи. Не вважаю, що це відкат назад. Ні, це наша мудрість з вами. Ми зібрались тут, щоб оцінити оцей пройдений шлях, чи він бездарно пройшов, чи він дійсно приніс нам щось абсолютно нове.
І тому я поділяю і ваші настрої, і думку Міністерства освіти і науки, і думаю, що цей оптимальний варіант ми обов’язково залишимо. Для чого нас лякати нібито Європа нас засудить, що ми не відповідаємо євростандартам. А чого ж Європа нас не засудила, що вчитель жебрацьку пенсію одержує? Що вчитель одержує жебрацьку заробітну платню?! Що вчитель без житла?! Мовчить Європа? А це також соціальні стандарти.
Давайте спільно подивимося, щоб знову наша освіта і наука не залишилися на задвірках і не тільки на задвірках нашої держави. Це дуже важливе питання. Реформувати потрібно. Але дуже добре, що сьогодні зібралися в цій залі наймудріші люди, які підказали: зупиніться, трішки не те робимо. Треба скоординувати наші рухи у відповідності з потребами сьогодення.
Тетяна Коваль, голова ради директорів загальноосвітніх навчальних закладів міста Сімферополя, директор гімназії № 9:
— Позиція освітян Автономної Республіки Крим полягає в тому, щоб зупинитися на 11-річному терміні навчання. І до того ж з вересня цього року.
По-перше, ми не готові впроваджувати концепцію профільного навчання. Сьогодні ми згадуємо Європу, Сполучені Штати. Але чомусь не згадуємо, що наша матеріально-технічна база абсолютно не схожа з базою цих країн. Чомусь ми не згадуємо, що учень Сполучених Штатів має 4 предмети обов’язкових, а не 25, як наші діти в типових навчальних планах. Сьогодні ми не говоримо про те, що наш штатний розклад абсолютно не готовий до впровадження цього, мало того, що йому майже вже 20 років. І буде 11 років школа вчитися чи 12, нам всім так потрібен новий штатний розпис на вересень 2010 року, в якому обов’язково з’являться і заступник директора чи то з профільної освіти, чи з інноваційної, і обов’язково з’явиться медична сестра у штаті, й інженер з обслуговування комп’ютерів, і інженер з охорони праці, які вже є у місті Сімферополі, дякуючи місцевій владі. Сьогодні ми не говоримо про те, скільки років буде дитина навчатися, до 17, 18 років, але ми не можемо забезпечити їй другу половину дня в школі, тому що на гурткову роботу ми майже нічого не маємо — 1-2 ставки. Нам потрібен і обов’язковий стимулюючий фонд заробітної плати для заохочення отих творчо-працюючих вчителів чи то в профільній, чи в непрофільній школі.
І всі ми розуміємо, що говорити про це зможемо тільки тоді, коли фінансування освітянської галузі буде провадитися достатньо. Настав час затвердити і озвучити сучасний бюджетний кошик учня, в якому буде прописано і вдосконалення матеріально-технічної бази, і оновлення комп’ютерів, і користування мережею Інтернет, і медичне обслуговування, і бібліотечні фонди, і сучасні спортивні зали. Озвучити його і порівняти з тим, що ми маємо на сьогоднішній день, в якому є дві тільки позиції — заробітна плата вчителям та оплата комунальних послуг. І хай гроші ідуть за навчальний заклад за учнем з урахуванням специфіки, його статусу, комплектності і місцезнаходження.
Підсумок
Під час парламентських слухань мали можливість висловитися 30 осіб. Із них вісім підтримали 12-річне навчання; вісім не сказали ні «за» — ні «проти» (здебільшого це керівники і начальники). 14 осіб, які мають безпосереднє відношення до цієї проблеми, сказали «ні» 12-річному навчанню.
Підготувала Надія СМІЯН.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
