Наприкінці сезону в Запорізькому театрі «Ві» (VІE), що на острові Хортиця, відбулася прем’єра спектаклю «Приплідність серпня» (на знімку) — постановка Світлани Лебедєвої за п’єсою Дениса Боналя «Світло в серпні».

Французьке слово «vіe» означає «життя». Справді, театр «Ві» — дуже живий, мобільний, завжди перебуває в активному творчому пошуку. На його афіші глядачі вже бачили притчі, трагіфарси, комедії. І ось нарешті творчий колектив відкрив для себе психологічну драму — «Приплідність серпня». Треба зазначити, що це лише третя режисерська робота Світлани Лебедєвої. Та й акторський склад, здається, також не цілком «дозрів» до такої серйозної роботи, хоч актори тут напрочуд талановиті.
«Приплідність серпня» режисер називає психологічною драмою, в афіші сказано просто, що перед нами «французька драма», а актори кажуть, що це драма побутова. Мабуть, найлегше погодитися саме з акторами.
Дія п’єси відбувається у Франції, в одному домі, де утримують п’ятьох вагітних жінок — з метою згодом продати їхніх дітей. При цьому жінки знають, на що йдуть. Кожна з актрис намагалася передати трагедію своєї героїні. Але через брак досвіду, можливо, не так акторського, як суто людського, у них виходить не трагедія, а мелодрама. П’ятеро юних дівчат дуже безпосередньо, мило гралися на сцені. У другому акті частина героїнь мусила б, за задумом драматурга, прозріти і гірко розкаюватися. Але розкаяння відчувається лише у Флоранс (може, через те, що актриса Алеся Володькова — сама мати, і їй ця тема особисто близька). А от у діалозі Мінди (Аліна Яковенко) з Мадемуазель (Альона Павлухіна), коли Мінда благає відпустити її з дитиною, між актрисами не було живого контакту, вони навіть не зустрічалися очима одна з одною. Здавалося б, у таких діалогах люди не можуть не дивитися в очі. Хіба що їм соромно це робити — але це не той випадок. Саме цей епізод надавав виставі мелодраматизму, а в благаннях Мінди відчувався не розпач, а лише смуток з легким відтінком оксамитової печалі. Якби не це, вистава могла б бути соціально гострішою. Втім, «Ві» — театр сміливих людей. Бо братися за психологічну драму, не докопавшись до глибин п’єси, ризиковано. Вистава могла б з тріском провалитися. Та в Запоріжжі люблять «Ві» саме за сміливість — і вистава йде.
 
Запоріжжя.