Під час роботи в Харківському університеті ім. В. Каразіна Міжнародної конференції «Бібліотеки вищих навчальних закладів України на шляху до світового інформаційного простору» було презентовано книгу головного бібліографа Центральної наукової бібліотеки Н. Березюк «К. И. Рубинский: библиотекарь, библиотековед, библиограф (1860—1930 гг.)». Дослідження побачило світ завдяки підтримці Асоціації випускників, викладачів і друзів університету, яка реалізує проект повернення в історію університету і Харкова імен видатних вчених і просвітників.
Костянтин Рубінський — одна з таких особистостей. З його ім’ям пов’язано багато сторінок історії становлення потужної вітчизняної університетської бібліотеки. Саме завдяки його наполегливості Харків в 1902 р. отримав першу бібліотечну споруду, в 1907 р. він написав історичне дослідження до 100-річчя Бібліотеки Харківського університету, в 1911 р. після тривалого закордонного відрядження на І всеросійському з’їзді з бібліотечної справи виступив з постановочною доповіддю «Положение библиотечного дела в России и других государствах».
Із встановленням радянської влади і реформою освіти, яка призвела до політизації наукових бібліотек, К. Рубінського і багатьох його колег було «вичищено», відсторонено від опікування Бібліотекою університету, переведено на посади бібліотекарів. Вільний від адміністративних зобов’язань, він активно займався літературною і науковою діяльністю, наприкінці 20-х років видав низку українських перекладів романів Е. Золя, писав статті й розвідки з бібліотечної справи.
Після горезвісної постанови про «класово-ворожі елементи» в радянських бібліотеках у 1929 р. комісія політпросвіти звинуватила фахівців-бібліографів (у тому числі й К. Рубінського) в збереженні бібліотек професорів-емігрантів, приховуванні рідкісних фондів від спеціальних установ і вимагала їх звільнення. Хоча Укрнаука не дала згоду на те, цей вирок став тяжким ударом по Бібліотеці та її співробітникам. К. І. Рубінський не скорився, писав у слідчі органи, домагаючись захисту Бібліотеки і бібліотекарів.
Можна тільки здогадуватись, як прожив би решту життя невтомний борець на освітянській і науковій ниві, але доля «вберегла» К. Рубінського від наступних нищівних кампаній. 2 грудня 1930 р. його життя трагічно обірвалося...
Час «збирати каміння» триває. Ось ще одне повернення із забуття. І хоча вже вийшло декілька статей про нього, і з 1995 р. Вчена рада університету присуджує премію імені Рубінського за внесок у розвиток бібліотекознавства, він по-справжньому повернувся тільки тепер — докладною розвідкою про життя і творчість, унікальною бібліографією і репринтом усе ще актуальних фахових праць.
 
Харків.