Небо, гори і наука...

Народилась дівчина в Сімферополі. Невдовзі родина переїхала до Ялти. Навчання у школі, заняття в секції плавання (тут наша героїня у здобутках має 1-й дорослий розряд), відвідування бальних танців, заняття в музичній школі імені Спендіарова по класу фортепіано — все це робило її життя цікавим і насиченим. Батько Володимир Сергійович — професійний музикант, свого часу був оркестрантом у кримській філармонії, працював разом із народним артистом СРСР Юрієм Богатиковим. Але приклад мами Людмили Іванівни, яка багато років присвятила професії лікаря, став визначальним для Анастасії під час вибору майбутньої професії. Та й приклад дідуся Івана Захаровича — він був військовим лікарем — теж вплинув на вибір дівчини.

З 16 років Настя почала працювати в лікарні: спочатку санітаркою, потім вступила до ялтинського медичного училища, а в 1996 році стала студенткою Кримського медичного інституту. Попереду було шість років навчання в одному з найпрестижніших вузів автономії. Вибір був однозначний — хірургія. Враховуючи певний медичний досвід, навчання давалось легко. «Якщо є терпіння, є бажання працювати, позитивний результат обов’язково буде, — каже Анастасія Володимирівна, — лікарі вчаться все життя».

Під час навчання в медичному інституті дуже часто хотілося з кимось порадитися, спитати сторонньої думки щодо своїх переконань, досягнень. І таким добрим другом був дідусь. Саме приклад його життя став визначальним у подальшій освіті студентки, і на 3-му курсі навчання вона вирішила стати військовим лікарем. Приваблювали й медицина, й військова виправка, й шляхетність офіцерів.

«Серед найяскравіших спогадів дитинства є такий, коли ми відвідуємо з дідусем Сімферопольський гарнізонний будинок офіцерів. Я на все життя запам’ятала велич, красу, навіть помпезність цих відвідин», — каже наша героїня. Тож згодом Анастасія Листопад стає слухачем військово-медичної академії Збройних Сил України. Навчання в академії і в інституті принципово відрізнялось. Інші знання, інші вимоги, специфічні дисципліни. Та три роки пролетіли непомітно. У 2005-му після закінчення академії старший лейтенант медичної служби Листопад повертається до рідного Сімферополя в артилерійський підрозділ на посаду начальника медичного пункту.

Заняття на службі, навчально-бойові тривоги, тренування на всіх кримських полігонах: Ангара, Опук, Чауда. І це не на два-три дні, а на два-три місяці. Звичайно, було важко звикати до специфічного армійського укладу з полігонним життям, з бойовими стрільбами, частим недосипанням, втомою. А ще щоденна робота: захворювання, травми, профілактичні заходи серед особового складу частини. Але до всього звикаєш, та й військовий колектив добре прийняв молодого фахівця.

Цікавий факт: лікар артилерійської частини входить до складу розвідувальної групи військової частини. А це означає, що лікар розвідгрупи має бути підготовлений нарівні з розвідниками. Тому довелося пройти відповідну підготовку, яка передбачала й гірську, й повітряно-десантну складову. На всіх багатокілометрових маршах несла за плечима санітарну сумку, випробувала себе на прямовисних скелях, які розвідувальна група проходила з використанням спеціального альпіністського спорядження. А ще доводилось у польових умовах надавати першу медичну допомогу.

Усіляке бувало, але відчуття захвату від подолання чергової гірської вершини важко навіть з чимось порівняти. Потім був перший стрибок з парашутом, другий, третій... Розповідати про відчуття, які при цьому бувають, марно. «Хто не стрибав, не відчував вільного польоту, той не зрозуміє», — каже жінка.

На запитання: «Які ще вершини вами не подолано», майор медичної служби Анастасія Листопад зауважує, що кожен лікар, навіть маючи певні здобутки, все одно постійно має займатися самоосвітою, тому що лікарі вчиться завжди.

«Мені цікаво зайнятись науковою роботою. За п’ять років служби в артилерійській групі маю певні напрацювання з лікування та фізичного розвитку молодих людей. Тож можна готуватися до навчання в аспірантурі», — мріє А. Листопад.