Якби в комунальному підприємстві «Кам’янецький парк» сподівалися лише на кошти з бюджету, місто нагадувало б пустелю без жодної квітки. Та за останні роки Кам’янець-Подільський справді розквітнув. Мабуть, озелененням міста у вас керує жінка, кажуть приїжджі. І не помиляються: «Кам’янецький парк» очолює Людмила Дужева, в минулому вчителька біології.
Як відомо, цього року держбюджет з’явився лише в кінці квітня, відтак, міський — в середині травня, обласний — в кінці. Міський голова квіти любить, та головним клопотом влади усе ж є забезпечення вчасних виплат зарплати бюджетникам. От і шукає Людмила Дужева всі можливості, як без великих капіталовкладень зробити місто красивим. Бо весна минає швидко, а це — пора найактивнішої праці на майбутніх клумбах.
Теплиці у комунального підприємства — старі, своє віджили. Побудувати нові у міста руки не доходять. Розсадники обігрівають «буржуйками», опалюють дровами. Торік допоміг зі склом підприємець Сергій Ведєрніков. Безвідмовно ремонтують дірявий водопровід колеги-тепловики, і оплати за це не вимагають. Квітникарі викручуються, як можуть, бо щовесни треба тисячі штук розсади. Лише одних канн цьогоріч підготували й висадили дві тисячі штук. Майже три десятки ящиків розсади однорічників виростили. Зважаючи на свої можливості, сіють насіння менш примхливих рослин: сальвії, чорнобривців, агератуму.
Квіти — недешеві, як і будь-що, що прикрашає наше життя. Людмила Дужева віддала дітям квартиру і оселилася в приміському селі в батьківській хаті, щоб бути ближче до землі і до улюблених квітів. Для них виділила майже весь город. Звідси і везе розсаду для висадки... на громадських клумбах. «Ось Наталя Міщишина, — знайомить мене пані Людмила зі своєю підлеглою, — вона приносить з дому розсаду айстр. І так роблять майже всі працівники «Кам’янецького парку»: повсякчас діляться з містом. Бо у власному городі виплекану своїми руками красу побачиш лише ти один, а тут ними милується ціла стотисячна громада, а скільки ж гостей міста, споглядаючи на наші заквітчані майдани та вулиці, ще й ще повертатимуться сюди!»
Прикрасити може кожен
Є у підприємства й добровольці. 70-річна пенсіонерка Вікторія Лук’янівна Мельник часто телефонує: «Приїдьте, заберіть, що вам підійде». Від щирого серця дарує місту багаторічники — лілії, хости, а на базарі вони по 10—15 гривень одна рослина. Мала б жінка до пенсії «приварок», а вона віддає задарма. «Від продажу немає тієї радості, — каже Лук’янівна. — А от коли бачу, як мої квіти, які одразу пізнаю, посеред міста розростаються, душа не натішиться». Ще один благодійник — лікар-окуліст Петро Юхимович Масловський на пам’ять про свого трагічно загиблого сина подарував місту цілу алею магнолій, сакур, декоративних туй та кедрів. Сам їздив до елітного розсадника, придбав, потім освятив дерева. Тепер разом із працівниками парку доглядає саджанці, обіцяє поповнювати алею новими рослинами. Тільки б виростити та зберегти їх!
Таке благодійництво зовсім не масове. Частіше телефонують: «Купіть у мене...» Підприємство іноді заробляє кошти на продажі дров чи саджанців туй. Але вони йдуть переважно на те, щоб заправити техніку, на якій працюють. «Машини дров вистачає на один день заправки», — каже Дужева. Відоме вже не тільки в Україні туристичне місто потребує значно більшої уваги до озеленення, ніж звичайний райцентр. Тут виділення коштів за принципом «на душу населення» ніяк не підходить. Хотілося б пані Людмилі прикрасити територію Національного історико-архітектурного заповідника (Старе місто), Новопланівський міст квітковими корзинами, що порозвішувати на ліхтарях, та треба кошти не тільки на розсаду, а й на самі корзини. Вона вірить, що її мрія ще збудеться. Навіть якщо доведеться самим зварити зі старого металу оті ємності для петуній чи фіалок. Хлопці справляться.
Замість штрафу — фото в газеті!
Хоч як не було б скрутно, керівник — проти найменшого скорочення. Колектив підібрався чудовий, відданий місту та справі. Працьовитих людей прислав на громадські роботи й центр зайнятості. А підприємству — невелика економія: можна використати державні кошти на зарплату людям, натомість придбати хоч якийсь садивний матеріал. Ось хоча б бегонію, яка дуже примхлива і в спартанських умовах їхньої теплиці не виживе. Напевно, далеко не кожен мешканець розуміє: яка то праця — виплекати квітку. Знаходяться вандали, які нищать доглянуту клумбу заради примхи, ламають молоді деревця. Як вкласти їм у душу розуміння поваги до чужої праці, твореної на користь цілої громади? Людмила Дужева вважає: слід частіше давати інформацію про порушників у ЗМІ, неодмінно з фотографіями, бо мізерні штрафи ніяк не впливають.
До Стратегічного плану розвитку міста комунальне підприємство подало й свої плани щодо озеленення. Підгрунтям для них став аудит зелених насаджень, який безкоштовно провела викладач Національного університету імені Івана Огієнка Людмила Любінська разом зі своїми студентами. Така ревізія коштує немалих грошей, місто не швидко віднайшло б на це ресурси. Сьогодні, на жаль, доводиться вирізати дерева, які шкодять лініям електромереж, бо були посаджені колись без дотримання певних вимог. Тому озеленення має стати справою далекоглядною і комплексною. Місто не має свого ландшафтного дизайнера. Цю науку доводиться освоювати Людмилі Дужевій та її колегам. У своє коло вони запрошують всіх ентузіастів. Хоч часи такі скрутні, що не завжди до квітів та краси, але як же без цього жити?!
Фото автора.
