Молодий і талановитий, відкритий до всього нового і зачарований світом природи та емоцій — усе це про харків’янина, фотохудожника Євгена Курилка. Персональні виставки «Venezіa. Strіpped», «Lausanne, je t’aіme», «Барышня и Хулиган», «Греция. Цветопредставление» та інші вже зробили його відомим. Днями в Харківській міській художній галереї ім. С. Васильківського Євген презентував уже свою сьому виставку. Він присвятив її найяскравішому дню свого життя і запропонував глядачам екскурсію в просторі та часі.
З 2004 року Євген мандрує півднем Європи. Його привабив світ маленьких затишних узбережних містечок Греції, Іспанії, Хорватії, Італії, Франції... Того вересневого дня 2007 року дорогою з Венеції до Ніцци наш мандрівник побачив неповторної краси затоку і містечко. Позаду були насичені кольорами великі міста південного Середземномор’я, але на фоні маленького мальовничого Вільфранш-Сюр-Меру Євген відчув їх монохромну красу. Серце і художнє чуття підказували, що саме тут треба зустріти ранок наступного дня. «Мабуть, рідко буває так (мені не довелося пережити подібне ніколи ні до, ні після того), коли від самісінького зародження світанку протягом усього дня повітря залишається настільки кришталево-прозорим, що всі кольори — неба, моря, яхт, листя — шалено палають, — розповідав фотохудожник. — Здавалося, я опинився на нескінченому святі! Я просто літав... А коли пізно ввечері — практично знесилений від неймовірних емоцій та безмежно щасливий — на причалі спостерігав захід сонця, яке потрохи тьмяніло, відчув переповненість вдячністю і любов’ю до навколишнього світу. Подумав: колись неодмінно відтворю цей день і подарую його друзям».
На другому поверсі галереї глядачів оточили чорно-білі світлини Лозанни, Мілана і Монако з атрибутикою урбаністичного буття. На першому соковито і яскраво вирувало життя маленького куточка світу, який наче загубився серед хвиль і міфічних пальм. Від фотокартин пашіло спекою полудня і струменів легенький вітерець, від якого на морській гладі легенько колихалися щогли і обриси берегів. Мало не на всіх світлинах присутні люди. Вони такі різні — працюють, спостерігають, поспішають, з’ясовують стосунки; вони такі схожі — органічні в цьому світі на тлі віковічного мармуру і пінних хвиль. Їх світ такий гармонійний, бо насичений любов’ю. «Якщо ти здатен стати часткою оточуючої природи і розчинитися в ній, якщо ти сприймаєш світ безпосередньо серцем, яке переповнене любов’ю, то, незалежно від обставин, світ відповість тобі взаємністю, супроводжуватиме, а може, й розгорне перед тобою свою феєричну виставу кольорів та емоцій», — ділився Євген Курилко своїми таємницями.