Чи є життя після одруження? Чи є більш гідний чоловік, ніж той, який опинився у твоїй спальні? І якщо є, то куди подіти цього і як його потім повернути за потреби? І чому сусідка з під’їзду навпроти видається гарнішою, ніж жінка, яка просить тебе залишитися до ранку?.. Чи не безглуздя?
Розібратися з цими запитаннями пропонує вистава «Холостяки і холостячки», поставлена за п’єсою скандально відомого Ханоха Лєвіна. П’єси цього драматурга не раз дражнили суспільну мораль. Донецький національний академічний український муздрамтеатр, мабуть, теж не проти полоскотати публіку.
Незважаючи на чималу частку вульгарності й похабності, закладених драматургом, вистава вийшла симпатична і навіть викликала співчуття до героїв. І вже завоювала широку аудиторію. Хоча глядачів із консервативними моральними засадами обурила.
Комедію поставив молодий режисер Ігор Матіїв, випускник Київського театрального університету (курс Є. Митницького). Сам він навряд чи встиг набешкетувати за своє життя стільки, щоб зрозуміти проблеми героїв. За роками вони старші за нього. Але двадцятип’ятирічний режисер глибоко відчув і комізм, і драматизм «холостяків».
Вистава має обмеження — «для повнолітніх». Звичайно, від нинішніх підлітків нічого не приховаєш, але все-таки головні герої будуть зрозуміліші людям більш старшим. Тим, хто встиг обпектися, обдурити або обманутися. Хто зраджував, але водночас зберіг чистоту помислів. Усе, від зрілої мудрості до очманілої вульгарності, переплелося в ній. Натомість можна подивитися в обличчя своїм порокам. І посміятися над ними разом з усіма.
Головний герой, Знайдух (Віталій Юсупов) стоїть перед питанням: як, увійшовши у двері до жінки, вийти звідти вільним, не зв’язаним шлюбом. Невизначений старіючий холостяк, що сумнівається. Для щастя йому потрібно мало — жінку на кілька хвилин, шматочок шоколаду та ніч сну. Саме сумніви Знайдуха й пошук задоволення дають імпульс розвитку подій. Надвечір він відвідує пані Пукіцу (Ольга Заворотько). Їх пов’язують роки «випробних» стосунків, в основі яких не що інше, як ліжко. Пукіца, однак, вірить, що зможе затягти Знайдуха під вінець, а тому готова на все. Лягти спати під ліжко? Як скажеш! Щирими почуттями тут не пахне. Брутальність і лицемірство вражають. Лексика раз у раз тяжіє до ненормативної. Але за зовнішнім підступництвом Знайдуха — банальна незадоволеність собою і своїм життям. Чи мало таких?
У Знайдуха — невгамовне бажання виспатися. Здається, проблема всього людства — глобальна нестача сну, порівняти з яким не можна навіть сімейне щастя. І якщо Знайдуху залишитися на ніч у Пукіци, то тільки заради піжами і теплого ліжка. А підступні плани «обраниці» змушують нещасного рятуватися втечею. Потім він повертається... І так тривало б нескінченно, не з’явися на обрії Гауніно (Володимир Биковський). Високий, стрункий, чарівний. Знайдух — маленький, плішивий, ненадійний. Пукіца проганяє його посеред ночі. Притулок він знаходить у квартирі по сусідству. Пані Бульба (Альбіна Терехова) — ненаситна і хтива. Найгротескніший і найгучніший образ у спектаклі. Вона теж мріє про сімейне щастя. У неї є мішкуватий і тупуватий кавалер-співмешканець — Ойствід (Євгеній Борсуков).
У хитросплетеннях любовних трикутників героям винити нікого, крім самих себе.
Актори — виняткові. Герой Юсупова розгублений, жалюгідний, а тому безпомічний і жовчний. Водночас непоганій загалом чоловік. Невтомна Пукіца — Ольга Заворотько — рудоволоса бестія, здатна на все в ім’я «його». І неважливо, ким буде «він»... Гауніно — ходяче самолюбування. На відміну від Знайдуха, боягузливий і безцільний. Бульба — епатажна й вигадлива. Альбіна Терехова нова в цій ролі. Не боїться бути незграбною і б’є напористістю характеру.
Ойствінд — найнесподіваніший персонаж і актор-виконавець. Він єдина щира людина, здатна на вірність, усупереч брутальності обожнюваної ним Бульби. Смиренно приймає він усі її дурості. Ойствінд-товстун блискуче вдається акторові — неповоротка брила тіла, існуючи в якім, Євгеній Борсуков створює близький до ліричного образ.
Усе це гомінке й кипляче дійство «уміщається» дуже вдало в одному маленькому символі — в подушці (художник — Світлана Слюнкіна). Подушку, у вигляді рюкзака, кочуючи від ліжка до ліжка, носить за плечима Знайдух. Із нею ж, забутий усіма, він залишається у фіналі. Подушка — це символ пошуку й невпорядкованості, безладності у зв’язках. Водночас це знак прагнення до затишку і щось дуже особисте, що належить Знайдуху. Засинаючи на своєму «рюкзаку», він утішає себе тим, що «все ще попереду», і вірить, що здоровий сон стане початком нового життя.
