Без права на поразку

У статті під назвою «Бути чи не бути?» («Голос України» №36 від 27 лютого 2009 року) йшлося про те, як діями, схожими на рейдерський наскок, у закритого акціонерного товариства «Радосинь» хотіли забрати приміщення. Відтоді минуло більше року, однак, як стверджує народна мудрість: «А віз і нині там». Не те, щоб він зовсім не зрушив із місця, але й далеко не поїхав.

Бо знаходяться ті, хто забуває, що повинні стежити за дотриманням законності, забуває про честь мундира і допомагає рейдерам, розмінюючи високі моральні цінності, зневажаючи закон задля власної вигоди. Де ж тоді шукати правди чесним людям та підприємствам?

Скажімо, те саме ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» мужньо і стійко відстоює свої інтереси в правовому полі й отримало кілька важливих перемог.

Господарський суд міста Києва у справах, що перебували в його провадженні, визнав недійсними договори відступлення прав за договорами іпотеки, що були підставою для відкриття виконавчого провадження на користь УАСП ТОВ «КАІС» та проведення незаконних торгів. Вищий господарський суд України в березні цього року залишив ці рішення в силі. Тобто підтвердив, що передача прав по іпотеці була незаконною. Відтак усі дії щодо стягнення боргу з ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» на користь УАСП ТОВ «КАІС» — також незаконні.

Крім цього, Деснянський та Дніпровський районні суди Києва у зв’язку з нововиявленими обставинами скасували винесені ними раніше ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні: АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» на українсько-американське спільне підприємство ТОВ «КАІС».

А в жовтні 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд виніс постанову, відповідно до якої визнано неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції міста Києва з оцінки і реалізації нежилої будівлі, яку за допомогою державних виконавців намагалося відвоювати згадуване нами в попередній статті УАСП ТОВ «КАІС». Зазначене рішення набрало законної сили.

Рішення судів у вказаних справах мають ключове значення. По-перше, укладання договорів відступлення права вимоги визнане незаконним. По-друге, це дозволяє говорити і про «законність» наступного стягнення в межах виконавчого провадження, проведення торгів, оформлення свідоцтва про придбання нерухомого майна та вчинення реєстраційного напису на ньому, тобто отримання права власності на приміщення.

Однак не все так добре і гладко складається у чесних підприємців. Уже відомі нам фігуранти справи, відчуваючи, що їхні мрії про легку й значну наживу можуть стати нездійсненними, вдались до нових дій. І завдали удару з боку органів, які мали б не допустити і викоренити такі дії.

У липні 2008 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом вчинення службового підроблення та зловживання службовим становищем посадовими особами підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Києві за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України. Однак у вересні того ж таки року постанова про порушення кримінальної справи була скасована. Але Апеляційний суд Києва скасував постанову районного суду і направив справу в зворотному напрямку. Отож кримінальну справу за фактом вчинення службового підроблення та зловживання службовим становищем посадовими особами підрозділу примусового виконання рішень головного управління юстиції Києва направили для розслідування до прокуратури Солом’янського району столиці. Здається, справа повинна була б за цей час перерости з абстрактного «по факту» в більш відповідне «щодо особи», адже доказів у слідчих органів, гадаю, достатньо. Вони підкріплені документально і прямо вказують на особу, яка вчинила протиправні дії кримінального характеру. Одначе слідчому, напевно, щось чи хтось заважає вчинити дані процесуальні дії. Можливо, у нього виникли якісь сумніви, слідчий не хоче завчасно притягувати до кримінальної відповідальності особу, поки не збере достатню доказову базу. Все це можна було б пояснити, якби не один факт...

Чи то за велінням долі, чи, можливо (що, як на мене, більш ймовірно), за чиїмось бажанням у провадженні того самого слідчого з’являється кримінальна справа, порушена за фактом зловживання службовим становищем посадових осіб ЗАТ «ВТФ «Радосинь». Цікаво, що потерпілою стороною виступає товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Феонікс». (Детальніше про неї можете довідатися з попередньої публікації «Голосу України»). Невже слідчий навіть не звернув уваги на те, що 31 березня цього року угода про передачу прав по іпотеці визнана незаконною? Відтак не можна говорити і про законність торгів, на яких згадуване ТОВ начебто придбало приміщення, що належить ЗАТ «Радосинь». Іще одним доказом їх незаконності є і те, що проти службових осіб виконавчого підрозділу кримінальну справу Генеральна прокуратура порушила ще 9 липня 2008 року.

Виникає запитання: як можна сказати, що майно, котре перебуває у власності однієї юридичної особи, належить іншій, коли спір ведеться в суді? Невже слідчий вирішив взяти на себе функції суду та вирішувати долю не тільки людей, підприємств і організацій, а й долю належного їм майна. Чому ж слідчий, який повинен всебічно, об’єктивно й неупереджено провадити слідство, одну справу засовує у дальній кут і не помічає явних фактів та доказів, а другу справу і докази по ній «притягує за вуха». Чи не є це можливим свідченням особистої зацікавленості з боку однієї зі сторін?

Мені здається, що надто часто ми стикаємося із ситуацією, коли окремі працівники правоохоронних органів ставлять на перше місце особисті дрібні споживацькі інтереси над інтересами інших людей. Але чи мають право ці люди обіймати такі посади, чи можуть вони взагалі відстоювати інтереси держави, хоча й обрали для себе таку професію — служити Україні. Де гарантії того, що не знайдуться інші працівники в державних структурах, котрі за «бутерброд з ікрою» не продадуть інтереси ДЕРЖАВИ і ЛЮДЕЙ, які чесно працюють на її процвітання. Бо навіть Міжвідомча комісія з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств при Кабінеті Міністрів, завдання якої — захищати від подібних зазіхань підприємства, установи, організації, в даний час бездіє.

Водночас хотілося б звернути увагу на те, що один із акціонерів закритого акціонерного товариства «Радосинь» був жорстоко побитий, а інші чули погрози на свою адресу. Чи пов’язані ці випадки з боротьбою за приміщення ЗАТ, відповідь на це запитання може дати слідство. Насторожує передусім те, що ці випадки в часі співпали з перемогами, які «Радосинь» здобула в судах.

Цією публікацією ми хочемо привернути увагу до всіх органів державної влади і залучити громадськість до спільної боротьби з рейдерством. Сподіваємося на те, що з боку держави буде вжито всіх засобів стосовно допомоги в боротьбі з рейдерськими атаками, і нарешті будуть порушені та розслідувані кримінальні справи щодо рейдерів, адже доказів зібрано не на одну статтю Кримінального кодексу.