Податковий кодекс у системі сучасних орієнтирів модернізації національної податкової системи

Нейтральність податків є основоположним принципом формування сучасної системи оподаткування, яка відповідала б потребам підтримання сталого економічного розвитку країни. В нейтральній податковій системі податки якнайменше впливають на економічну поведінку платників податків і рішення індивідів та бізнесу щодо видів діяльності, структури бізнесу, напрямів розподілу отриманого прибутку. Превалюють ринкові, а не податкові підходи.

Слід констатувати, що рівень нейтральності чинної в Україні системи оподаткування не можна назвати задовільним. Унаслідок тривалого існування в податковому законодавстві прогалин для доволі безпроблемного уникнення оподаткування, прийняття і реалізація практично будь-якого рішення у підприємницькій сфері ототожнюється з напрацьованими схемами податкової мінімізації.

Простота, поширеність та багаторічна безкарність їх використання поступово сформували пасивне ставлення суспільства до загальної недосконалості, неефективності та обтяжливості чинної системи оподаткування. Протягом тривалого часу відносини влади і суспільства вибудовувалися за сценарієм: «ми не помічаємо, що ви уникаєте сплати податків, а ви не звертаєте уваги, що ми неефективно витрачаємо бюджетні кошти». Багаторічна інертність законотворчої діяльності з удосконалення системи оподаткування спричинила укорінення у практиці агресивних технік мінімізації податкових платежів, часто-густо кримінального забарвлення. Ті ж, хто прагне працювати прозоро, не вдаючись до не досить «чистих» механізмів податкової мінімізації, просто приречені програти в конкурентній боротьбі під тиском надмірних податкових платежів.

Спрощена система оподаткування із застосуванням єдиного податку протягом усього періоду свого існування фактично справляла роль місцевого офшору, професійне використання якого дозволяє радикально зменшити обсяг податкових платежів. Експерти Світового банку ще 2006 року в своєму звіті «Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансів України» наголошували, що існування в Україні спрощеної системи оподаткування призвело до значних зловживань, неефективності та розмивання бази загальної податкової системи. По-перше, відбулося масштабне спотворення економічної поведінки середніх та великих платників податків, які задля використання переваг спрощеної системи оподаткування масово вдаються до штучного роздроблення бізнесу з метою утримання в межах порогових показників її використання. По-друге, виникли значні горизонтальні нерівності в системі оподаткування, коли підприємства та підприємці, що займаються однаковими видами діяльності в однакових обсягах, але на різних системах оподаткування — загальній і спрощеній, несуть необґрунтовано різний обсяг податкових зобов’язань.

Як свідчить світова практика, спрощені системи оподаткування запроваджуються переважно для суб’єктів дрібного бізнесу, які внаслідок свого незначного розміру неспроможні оплачувати послуги фахових спеціалістів з оподаткування, і через недостатній рівень освіти не в змозі самостійно дотримуватися загальних вимог податкового законодавства. А в Україні спрощеною системою оподаткування активно користуються підприємства й середнього, й великого бізнесу. Серед них багато таких, які утримують значний штат високопрофесійних фахівців у сфері оподаткування.

Слід чесно визнати, що втрати суспільства від масштабної ерозії податкової бази, спричинені недосконалістю спрощеної системи оподаткування у її теперішньому вигляді, значно перевищили вигоди від її застосування. Звісно ж, для українського бізнесу, котрий понад десять років використовує спрощену систему оподаткування як механізм втечі від недосконалостей загального режиму оподаткування, втрата можливості її подальшого застосування буде достатньо болісною. Однак реалізація завдання підтримки сталого економічного розвитку країни неможлива без забезпечення стабільних, передбачуваних податкових надходжень із одночасним посиленням суспільного контролю за ефективністю їх використання.

За умов посилення міжнародної економічної конкуренції ефективність національної податкової системи стає одним із вагомих чинників забезпечення загальної конкурентоспроможності національної економіки. Відтак, поряд із фіскальною, на неї має покладатися виконання і регулюючої функції, яка полягає у здійсненні через податки впливу на процес суспільного відтворення.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності національної податкової системи є зниження загального рівня податкового навантаження на бізнес. Проект Податкового кодексу передбачає зменшення загальної кількості податків: загальнодержавних — із 28 до 17, місцевих — із 14 до 6. Запроваджено поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств — з 25% у 2010-му до 17% у 2014 році, передбачено можливість надання податкових канікул для інвестиційної діяльності та ресурсозбереження.

Особлива роль у підвищенні ефективності оподаткування бізнесу належить запровадженню прискорених норм амортизації, оскільки чинний механізм податкової амортизації вочевидь не сприяє оновленню основного капіталу українських підприємств, здійсненню високотехнологічних інвестицій. Унаслідок цього не відбувається істотної модернізації українського виробництва, а інвестиції у створення нових підприємств не є привабливими.

Уже протягом тривалого часу українські науковці відзначають сталу тенденцію випереджаючого зростання витрат на поліпшення основних фондів, порівняно зі зростанням інвестицій в основний капітал. Так, упродовж 2002—2008 років витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів (капітальний ремонт), зросли більш як у 3,8 разу, тоді як інвестиції в основний капітал упродовж цього самого періоду — в 4,5 разу. Ця тенденція вочевидь є свідченням того, що в підприємств мотивація до збільшення витрат на здійснення капітального ремонту є більшою за придбання нових основних засобів.

Основним недоліком чинного механізму амортизації є відсутність зв’язку між її економічним розміром та законодавчо визначеними нормами. У світовій практиці подібна ситуація є скоріше винятком, ніж правилом. Так, згідно з порівняльним дослідженням особливостей сплати податку з доходів корпорацій, проведеним AGN Іnternatіonal, з-поміж 86 країн світу лише в двох — Росії та Великобританії — передбачається застосування для податкових цілей особливих норм амортизації основних засобів без права використання економічних норм амортизації, які застосовуються в бухгалтерському обліку. В переважній більшості країн норми податкової амортизації наближені до норм економічної амортизації або навіть їх перевищують.

В Україні підвищену норму амортизації у розмірі 15% залишкової балансової вартості основних фондів за квартал (45% залишкової балансової вартості на рік) поки що запроваджено лише для обмеженої групи основних фондів, що включає електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони, мікрофони і рації.

За зношеності основних засобів у середньому майже на 68% їхнє оновлення становить лише трохи більш як 5% на рік. Із загального обсягу капіталовкладень в економіку України лише 10—15% спрямовується на фінансування інноваційних і науково-технічних процесів. Питома вага підприємств, що впроваджують інновації, не перевищує 10%.

За висновками українських науковців, поточний механізм прискореної амортизації здебільшого не вирішує тих завдань, що передбачалися при його запровадженні (прискорення оновлення основних засобів).

Аналіз міжнародної практики реформування національних податкових систем свідчить, що світова фінансова криза стала поштовхом для дедалі активнішого використання механізму прискореної амортизації країнами світу. Серед найпоширеніших слід відзначити такі підходи до її застосування: запровадження прискореної амортизації для окремих видів інвестицій; запровадження прискореної амортизації для малого та середнього бізнесу; встановлення «бонусних» норм разового списання вартості окремих видів необоротних активів.

Окремі країни запровадили механізм прискореної амортизації для окремих видів інвестиційної діяльності. Наприклад, у Канаді пропонується прямолінійна річна ставка амортизації у розмірі 50% для виробничого та переробного обладнання, придбаного у період до 2012 року. Вартість комп’ютерного обладнання, придбаного протягом 2009—2010 років, може бути повністю списана протягом одного року. Індія пропонує підвищені норми амортизації для нового комерційного обладнання. В Ірландії вартість обладнання, що забезпечує енергозбереження, може бути повністю списана протягом року після придбання.

У деяких країнах право на застосування прискореної амортизації надається підприємствам малого та середнього бізнесу. Наприклад, у Німеччині подібні можливості передбачені для операцій з придбання рухомих необоротних активів невеликими компаніями.

Іншим різновидом прискореної амортизації є запровадження «бонусних» норм амортизації. Так, у Росії за окремими видами обладнання передбачено можливість одноразового списання на витрати від 10% до 30% їх вартості. За результатами проведеної податкової реформи в Литві підприємствам надано право зменшувати оподатковуваний прибуток на суму до 50% від вартості технологічних інвестицій безпосередньо в податковому періоді їх придбання. У Великій Британії кожен рік підприємства отримують право застосування 100-відсоткової норми амортизації для перших 50 тисяч фунтів інвестицій у виробничі будівлі та обладнання.

Однак не слід розглядати прискорену амортизацію лише як тимчасовий інструмент подолання наслідків світової фінансової кризи. Дослідження свідчать, що в короткостроковому періоді подібні заходи не дають відчутного ефекту, відтак не сприяють істотно вирівнюванню циклічних коливань в економіці. Але в довгостроковому періоді, за умови відсутності перешкод у доступі на світовий ринок капітальних активів, прискорена амортизація позитивно впливає на формування основного капіталу, стимулюючи збільшення інвестицій у необоротні активи.

Податкова система України характеризується значною регресивністю. Це означає, що більша частина надходжень до бюджету та державних позабюджетних цільових фондів формувалася за рахунок доходів громадян, яких не можна назвати заможними. Представники малозабезпечених верств населення та середнього класу майже всі свої доходи отримують у вигляді заробітної плати, а витрачають на поточне споживання. Відтак саме за їх рахунок фінансуються надходження за двома основними бюджетоформуючими податками — податком із доходів фізичних осіб та ПДВ.

За такої структури податкових надходжень оподаткування як джерело фінансування програм соціального забезпечення втрачає сенс — адже кошти часто вилучаються саме в тих, хто потребував би державної підтримки, а розподіляються серед тих, хто в змозі обійтися і без неї.

Низка податкових реформ, передбачених Податковим кодексом, спрямована на зменшення регресивності чинної системи оподаткування шляхом збільшення рівня податкового навантаження, що покладається на більш заможні верстви населення. Зокрема, цьому має сприяти збільшення на 2% ставки оподаткування доходів фізичних осіб, розмір яких перевищує 50 мінімальних заробітних плат за ставкою податку, — з 15% до 17%. На подолання регресивності податкової системи спрямоване і запровадження податку на нерухомість, який сплачуватимуть особи, що мають у власності житлові об’єкти площею більше 300 кв. м, а також підвищення акцизного податку з легкових автомобілів із великим обсягом двигуна.