Щоб покласти дитину на операцію, чужі люди ледве випросили дозвіл у його матері
У шестирічного Володі є мати й батько. Живі й здорові також дідусі й бабусі, як по батьковій, так і по материній лінії. Незважаючи на це, хлопчик виховується у Вороновицькому дитячому будинку, що за двадцять кілометрів від Вінниці. Разом з братиком Сашком. Той ще молодший. Йому нема й трьох років. Як усі діти у їхньому віці, хлопчики надзвичайно активні і непосидючі. От тільки на відміну від інших вихованців дитбудинку, обидва брати більше мовчать, ніж розмовляють. Таке враження, що хочуть щось сказати, але... На цю особливість якось звернули увагу двоє вінничанок, які привезли вихованцям дитбудинку благодійну допомогу. Чому він весь час мовчить?
Чому він увесь час мовчить?
— Ви б бачили, якими оченятами дивився на нас Володя! — згадує першу зустріч вінничанка Діана. — Хлопчик охайний, акуратний. Це теж запам’яталося. Але найбільше вразили його очі!.. Доки ми були в дитбудинку, за весь час хлопчик не вимовив жодного слова. Тільки стояв осторонь і уважно дивився.
— Чому він весь час мовчить? — не стрималася Діана від запитання.
Вихователі дитбудинку пояснили, що дитина майже не вимовляє слова. Говорити — говорить, але всі слова ніби зливаються в одне. Нема чіткості у вимові. Ми тільки здогадуємося, що хоче сказати. Тому у присутності незнайомих більше мовчить. Соромиться, бо хлопчик дуже розумний, все розуміє. Така ж біда у його молодшого братика.
Вихователі пояснили, що в дітей уроджена вада, яку в народі називають «вовча паща». Через це діти не вимовляють слів.
— Якби в родині був порядок, старшу дитину вже давно прооперували б, — так сказали гостям вихователі. — Та й меншого час вже показати лікарям. Бо це захворювання лікується. Але якщо дітей привезли до нас у дитбудинок, то, самі розумієте, не від доброго життя.
Вихователі дитбудинку возили Володю у Вінницю до лікарні. Але там сказали, що таку операцію можуть зробити лише у Києві. Якби дитина була молодша, то оперували б у Вінниці. Тепер — пізно. Великий ризик. З тим і повернулися до Вороновиці.
Діана й Віка, так звати вінничанок, поставили собі за мету — допомогти двом братикам повернути радість спілкування. Зробити це, як з’ясувалося, непросто.
Бажаете неприємностей на свої голови?
Коли Діана й Віка розповіли чоловікам про свої наміри допомогти покласти на операцію чужу дитину, ті, ніби змовилися, одностайно сказали «Ні!»
— По-своєму наші чоловіки були праві, — згадує Діана. — Бо це ж яка відповідальність — віддати до рук хірурга чужу дитину. До того ж при живих батьках. Чоловіки нас застерігали: «Раптом щось станеться, опинитесь під криміналом».
На цьому все могло закінчитися. Втім, після повторних переконань погодилися допомогти дружинам. Надалі дві сім’ї взяли на себе всі клопоти з підготовки хлопчика до операції. Обійшли всі лікарні у Вінниці. Випадково дізналися про професора Сергія Шувалова. Сергій Михайлович — відомий фахівець у галузі щелепно-лицьової хірургії. «Професор дуже уважно поставився до нас, — навперебій кажуть Діана й Віка. — Більше того, погодився оперувати хлопчика. І це при тому, що в нього графік операцій розписаний на декілька місяців наперед». В обласній лікарні імені Пирогова, де працює Сергій Шувалов, їм пояснили: без письмової згоди батьків дитини лікар не візьметься оперувати. Батько хлопчика на заробітках у Києві. Мати мешкає в одному із сіл Вінницького району. На власному авто вінничани відправилися до неї.
— Нікуди я з вами не поїду, — такими словами зустріла їх мати Володі й Сашка. Умовити її було непросто. Та все-таки вдалося. У дорозі жінка весь час докоряла несподіваним гостям, мовляв, яке вам діло до моєї дитини. Врешті-решт стала вимагати щось випити. Ну, хоча б пива.
У лікарні, під час написання розписки, теж декілька разів відкладала ручку. «Ми ледве не навколішки умовляли її дописати, врешті-решт, той папірець... З батьком було простіше — той одразу погодився».
Чужі, незнайомі люди готові були доглядати хлопчика після операції
— Хто буде з дитиною після операції? — запитали в лікарні у Діани й Віки. — Мати, батько чи хто?
— Після цього ми одразу стали шукати доглядальницю, — продовжують співрозмовниці. — Насамперед серед знайомих. Були приємно вражені, стільки людей погоджувалися допомогти нам. Ми теж чергували б. Але маємо своїх дітей, тому не змогли б постійно знаходитися біля ліжка хворого. Коли вже підібрали людей, бабуся Володі сказала, що вона візьме на себе обов’язки доглядати внука.
Вихователі дитбудинку розповіли, що бабусі й дідусі часто навідуються до внуків. На відміну від матері, яка протягом року спромоглася тільки один раз провідати дітей. «Коли вона приїхала, ми подумали, це якась перевіряюча з району чи області, — каже одна з виховательок. — Гарно вбрана. На вигляд — красуня. А в таке пустилася... Пиячить. Її поки що не позбавили материнських прав. Тільки дітей забрали до дитбудинку. Що буде далі, це вже не нам вирішувати».
Володі потрібен логопед
Трохи більше години тривала операція із закриття «вовчої пащі» у малого Володі. Професор Шувалов зробив свою справу бездоганно. Сергій Михайлович тривалий час практикує проведення таких операцій. До речі, саме він створював відділення щелепно-лицьової хірургії, як у «пироговці», так і в обласній дитячій лікарні. Він завідувач кафедри щелепно-лицьової хірургії медичного університету імені Пирогова. За його словами, у хлопчика гарні перспективи на відновлення чіткої мови.
— Поки що дитину не показували на повторний огляд, — продовжує Сергій Михайлович. — Але я переконаний, що у мого маленького пацієнта все буде гаразд. Такі захворювання виліковні. Для його лікування існують традиційні методи. Чому відмовлялися оперувати в інших лікарняних закладах, не можу сказати. Головне зараз в іншому — хлопчику потрібні заняття з логопедом. «Він має навчитися вимовляти слова зі своїм новим піднебінням, — наголошує професор Шувалов. — Без таких занять процес відновлення мови неможливий».
Восени Володя піде до школи. «Розумово він випереджає багатьох дітей свого віку, — кажуть у дитбудинку. — Ми в цьому переконуємося під час занять, які проводимо з дітьми. На жаль, фахівця-логопеда у нас нема. Сподіваємося, що знайдуться добрі люди, які допоможуть Володі. Так само, як допомогли його прооперувати».
На осінь професор Шувалов запланував оперувати молодшого брата Володі — Сашка. Молоді жінки з добрими серцями, про яких згадувалося вище, Діана й Віка, у разі необхідності готові допомогти й цьому хлопчику.
