![](/images_upload/2010/06/160610/Pugach.jpg)
Навіть найскладніші композиції (як-от лев, що тримає впійману козулю) створює з одного суцільного шматка дерева, не використовуючи ані клею, ані цвяхів, щоб з’єднати окремі деталі. Гілки, дупла, роздвоєні стовбури — все це важливі елементи майбутнього витвору. Ніколи не робить майстер і жодних замальовок чи креслень скульптур. Вони, каже, народжуються, видозмінюються у процесі роботи. А ще — жоден із понад тисячі його дерев’яних витворів не повторюється.
Займається Валерій Пугач різьбярством уже понад двадцять років. Узявся за це випадково.
— Коли прийшов з армії, став шукати захоплення для душі, — ділиться. — Не п’ю, не курю. А чимось же треба було зайнятись у вільний час. У Карпатах, де служив, бачив, як працюють різьбярі. Ану спробую й собі, подумав. Вирізьбив тоді голову людини. Захопило, як бачите, надовго...
Давній родинний переказ, пов’язаний із золотими руками його предків, Валерію тоді й на думку не спав. Та, побачивши дива, які він творить, легенду пригадали інші... Його родина у селищі Соснове Березнівського району з прадавніх часів мала незвичне для поліського краю прізвище Таргоній. Носила його, каже Валерій Пугач, ще бабця Меланія. Впродовж століть із вуст у вуста передавалася оповідь про те, звідки взялося це прізвище.
Сягає його історія аж ХVІ століття, коли навколишньою місцевістю володіли вельможі Семашки. Вони мали неприступний замок на високій горі над річкою Случ неподалік села Губків. Оті древні руїни, що нині є невід’ємною частиною неповторного краєвиду цієї місцевості, яку називають Надслучанською Швейцарією або Соколиними горами, — все, що лишилося від могутньої фортеці. Між тим саме предки Валерія Пугача, брати Таргонії, котрих один із Семашків запросив аж із Італії, оздоблювали колись Губківський замок. Один із них був відомим ковалем, другий — іконописцем. Приїхавши до поліського села, майстри залишилися там назавжди...
У роботах різьбяра Валерія Пугача оживають переважно картини зі світу природи, міфологічні герої. Зазвичай на їх створення він витрачає зовсім небагато часу. Лева із козулею, приміром, вирізьбив усього за два тижні — у час, вільний від основної роботи на нижньому складі ДП «Соснівський лісгосп» та селянських клопотів.
Герої дерев’яної казки майстра-самородка прикрашають і рідне селище Соснове, і садиби лісництв лісгоспу (на знімку), і, звісно, його власне обійстя. Про те, щоб придбати котрусь із робіт, із Валерієм Пугачем марно вести мову. Бажаючих було багато, та й ціну пристойну пропонували, втім сільський майстер понад усе хоче, щоб скульптури, в які він вклав душу, залишалися на рідній землі, приносили радість місцевим людям. Як-от вирізьблені ним екіпажі, що більше нагадують королівські карети, якими залюбки їздять до вінця соснівські молодята.![](/images_upload/2010/06/160610/Pugach1.jpg)
![](/images_upload/2010/06/160610/Pugach1.jpg)
Фото Світлани ТУБІНОЇ й Олександри ЮРКОВОЇ.