Верховна Рада України прийняла в першому читанні проект закону України «Про судоустрій та статус суддів». Проблеми «третьої влади» сьогодні активно обговорюють і фахівці, і суспільство загалом. Кореспондент «Голосу України» розмовляє із членом Робочої групи з питань судової реформи, головою Донецького апеляційного господарського суду Віктором ТАТЬКОВИМ.
— З приводу проекту закону України «Про судоустрій і статус суддів» висловлюються різні думки. Як, на ваш погляд, ключові проблеми судової системи розв’язує законопроект?
— Про ефективність будь-якого закону можна робити остаточний висновок, лише напрацювавши досвід його застосування. Але маю підстави вважати, що згаданий законопроект вирішує низку ключових питань, які турбують і суддів, і суспільство.
Передусім це стосується якісного складу суддівського корпусу. У разі прийняття закону професія судді стане доступною лише тим, хто за своїми професійними здібностями і моральними якостями здатен присвятити себе цій нелегкій професії. Неможливо буде опинитися в суддівському кріслі за протекцією, з використанням корупційних зв’язків або вчорашньому студенту, який не має навіть елементарного уявлення про судову діяльність. Відтепер від кандидата вимагається не лише отримати вищу юридичну освіту, а й пройти дворівневу спеціальну підготовку, скласти численні іспити й тести, в тому числі анонімні, та після цього ще витримати жорсткий конкурсний відбір. Усе це — не для тих, хто шукає легких шляхів у житті. Упевнений: через декілька років обличчя судової системи зміниться радикально. Ми обов’язково повернемо довіру суспільства.
У законопроекті вперше повною мірою втілено конституційний принцип побудови судової системи на засадах спеціалізації судів на розгляді окремих категорій справ. Я є прихильником ідеї такої спеціалізації не тому, що працюю у спеціалізованому суді. Переконаний, що суддя не може бути фахівцем високого рівня в усіх галузях права, тому спеціалізація суддів на розгляді цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ — це величезний крок на шляху підвищення якості правосуддя. Спеціалізація сприятиме доступності правосуддя, оскільки потенційні учасники судового процесу матимуть чітке уявлення про те, до якого суду звертатись для вирішення того чи іншого спору. Підкреслюю, що спеціалізація судів витримала перевірку часом. Візьміть господарські суди. Під різною назвою вони існують на території України з ХІХ століття. Ані царська Росія, ані колишній СРСР не змогли обійтись без судового органу, який виконує роль арбітра в економічних відносинах. Дуже радий, що дискусії щодо доцільності існування такого арбітра врешті-решт покладено край.
Цілком підтримую ті положення законопроекту, які посилюють відповідальність судді за ухвалення неправосудного рішення і спрямовані на запобігання корупції в судах. Справді, діяльність судової системи викликає серйозні нарікання в суспільстві. Не погоджуючись із тезою про тотальну корумпованість судової влади, водночас визнаю, що запропонований проектом безпрецедентно жорсткий контроль за доходами і витратами суддів і членів їх сімей є цілком виправданим заходом. Суспільство не повинно мати жодних сумнівів у законності джерел існування будь-якого судді, інакше воно не буде йому довіряти. Бажано, щоб, почавши із суддів, законодавець також принципово і послідовно розв’язав проблему декларування доходів і витрат державних службовців усіх категорій. Позитивом проекту є й те, що підвищення вимог до суддів супроводжується суттєвим збільшенням оплати їх праці, хоча треба визнати, що роботу в цьому напрямі варто продовжувати.
— Деякі з фахівців указують на стислі терміни розробки законопроекту про судову реформу, вважають, що це негативно позначилося на його якості...
— Розумію Президента, який встановив такі терміни для опрацювання законопроекту. Незадовільний стан судочинства, падіння довіри до нього в суспільстві не сприяють авторитету державної влади загалом, нормальному інвестиційному клімату, та, зрештою, стримують економічний і соціальний розвиток країни. Водночас потрібно врахувати, що законопроект готувався не «з чистого аркуша». Системна робота над концепцією судової реформи триває з 2005 року. Створена Президентом робоча група врахувала всі позитивні напрацювання своїх попередників, зокрема авторів Концепції реформування судової системи. Отже, проект закону України «Про судоустрій і статус суддів», по суті, є підсумком чотирирічної роботи, в якій брали участь представники всіх гілок влади, відомі науковці, практики.
— Проект закону передбачає істотне зменшення повноважень Верховного Суду України, що неоднозначно оцінюється деякими фахівцями і суддями. Яка ваша думка з цього приводу?
— Основним завданням Верховного Суду України є забезпечення однакового і правильного застосування законодавства судами нижчих інстанцій. Його роль як найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції полягає в тому, що тільки цей суд має право остаточно вирішувати питання, як застосовувати закон в тій чи іншій ситуації.
У разі прийняття законопроекту Верховний Суд України і в подальшому виконуватиме таку функцію. Зокрема, передбачається розгляд ним тих справ, в яких спеціалізованими судами прийнято різні рішення в абсолютно однакових правових ситуаціях. Тобто цей суд не буде позбавлений права розглядати судові справи, але братиметься лише за ті, які є найбільш важливими для правозастосовчої практики. Аналогічну функцію виконують верховні суди і в інших країнах світу. Особливо хочу підкреслити, що висновкам Верховного Суду України, зробленим під час розгляду конкретної справи, надається обов’язковий характер. Інакше кажучи, жоден суддя не може прийняти рішення, яке суперечить правовій позиції вищої судової інстанції країни. Ця новела з’явилася в українському законодавстві вперше і, без сумніву, сприятиме зміцненню законності під час судового розгляду. Вона дасть змогу істотно зменшити можливість впливу на суддю, в тому числі і корупційного впливу. Отже, на мій погляд, у законопроекті йдеться не про звуження повноважень Верховного Суду України або його впливу на судову практику, а про оптимізацію його діяльності: зокрема про звільнення від обов’язку розглядати тисячі нескладних справ.
— Законопроектом збільшено кількість підстав для дисциплінарної відповідальності суддів. Чи не створює це загрози незалежності суддів?
— У законопроекті збалансовано питання відповідальності судді та гарантії захисту його прав. Органи суддівського самоврядування мають усі можливості захистити свого колегу від необґрунтованих обвинувачень. До складу органу, який вирішує питання про відповідальність судді, входитимуть і самі судді. Крім того, суддя, який не згоден із накладенням стягнення, може захистити свої права в суді. У контексті вашого запитання хочу підкреслити, що притягнення судді до відповідальності буде обґрунтованим та справедливим лише стосовно тих суддів, які умисно порушили закон, припустилися очевидного непрофесіоналізму під час розгляду справи або вчинку, який несумісний з їхньою посадою. Ніде у світі немає практики накладення на суддю стягнення лише за те, що його позиція не збіглася з позицією суду вищого рівня: немає жодного судді, якому не скасовувалося хоча б одне рішення.
Українські судді працюють у складних умовах: недосконале законодавство, відсутність сталої судової практики з багатьох питань, надмірне навантаження, хронічне недофінансування. Тому переважна більшість помилок під час розгляду справ обумовлена саме цими об’єктивними чинниками. Важливо, щоб суддя, відчуваючи свою відповідальність, водночас міг вирішувати справу за своїм внутрішнім переконанням, оскільки без такої можливості не буде справедливого правосуддя.
Розмову вела Ліна КУЩ.
