Ольга БОДНАР: «Про свій вибір не шкодую, бо отримала шанс допомагати людям»

— Думка, що політиком може бути лише професійний політик, — помилкова. Політиками люди стають від бажання покращити суспільне життя, мають для цього достатньо знань і досвіду. Дуже важливо, щоб при цьому вони були ще й порядними людьми. Про свій вибір стати політиком не жалкую. Схоже на те, що саме життя підштовхувало мене до цього. Я була надто активною дитиною, мені не вистачало просто ходити до школи. Була активно задіяна до суспільного життя ще змалечку. Працюючи в аналітичному центрі, займалась політологією, аналітикою. Так і виникла необхідність отримати другу освіту — юридичну. На моє переконання, аби закони писались фахово, на віки, а не на один день, законодавчий орган на 70 відсотків має складатися з фахових юристів і на 30 — з профільних фахівців з усіх інших галузей.

— Бути політиком — це складно для родини. Робота з людьми і публічна робота легкою виглядає лише на перший погляд, а насправді дуже енергетично виснажує. Неважливо чоловік ти чи жінка. Родина бачить тебе дуже рідко, спілкування з рідними зводиться до мінімуму і навіть якщо знаходишся на відпочинку, це не означає, що ти повністю з родиною. Але не думаю, що шахтарю чи комбайнеру легше. Тож у принципі жалітися не має на що, кожен свідомо робив свій вибір. Особисто мені родина дуже допомагає.

Складність полягає в іншому. Жінка-політик повинна бути на дві голови вища, на два голоси переконливіша, мати більшу харизму, інтелектуальною і професійною, щоб її почули, вміти протистояти агресії. Дуже складно в тому плані, що чоловіки віддають тобі належне як жінці, але там, де бачать у тобі професійного конкурента, відразу згадують свої патріархальні звички і вказують на місце жінки. Його, до речі, чітко визначив і теперішній Президент, скерувавши всіх жінок на кухню.

— Я дуже пишаюся, що моя мала батьківщина так високо мене оцінила. Намагаюся їздити до Литви якнайчастіше. Саме там — місце, де можу справді відпочити і відновити енергетику. Сподіваюся, що й Україні за мене не доведеться червоніти.

— По-перше, за профілем як юрист я спеціалізуюсь на конституційному і муніципальному праві. Тому зрозуміло, що саме тут зможу працювати з повною віддачею в інтересах місцевого самоврядування, української громади в цілому.

— За Конституцією вибори мали відбутися (дивлячись, коли яка рада набула каденції) у травні-липні цього року. Далі виникає питання щодо порушення норм Основного Закону. Тому, коли вибори 30 травня скасували, виникла проблема, як вийти з цієї ситуації. Було прийнято рішення внести зміни до Основного Закону — зрівняти термін каденції голів і рад до п’яти років і, таким чином, призначити вибори на березень 2011 року. Законопроект ухвалили, відправили до Конституційного Суду. КС ще не зробив своїх висновків, а Президент уже заявив, що вибори треба проводити 31 жовтня. З політичної точки зору я Президента розумію. Йому політологи і соціологи нарахували, що на цей час у Партії регіонів буде найбільший рейтинг — десь близько 40 відсотків, який потім стрімко падатиме. Звісно, підігнавши весь адмінресурс, отримавши повну вертикаль влади, він хоче провести вибори тоді, коли матиме найвищий рейтинг. Але це індивідуальне бажання, і воно не відповідає Конституції.

Тепер поясню, як спрацює команда, щоб обґрунтувати цю дату. Можливо, для більшості громадян вона виглядатиме цілком логічною і виправданою. Швидше за все, у висновку КС, навіть якщо він буде позитивний, не буде прописано дату місцевих виборів. Відповідним чином, ухваливши зміни до Конституції у парламенті, ми отримаємо невизначеність із датою перегонів. Таким чином, суб’єкт, який подаватиме пропозицію щодо їх проведення, скаже: у змінах до Конституції не прописано дату щодо місцевих виборів, але ж ми боремося за самоврядування, нам потрібно відновити його легітимність, то давайте негайно проведемо вибори. Але це не означає, що це буде конституційно. Конституційне вирішення цього питання було 30 травня, максимум 15 липня. Крім того, куди у такому випадку подінеться аргумент, що в 2010 році немає в державному бюджеті грошей на їх проведення.

— Київська громадська організація «Жінки Батьківщини» виникла на підвалинах, які було закладено ще у 1999 році. Тоді було утворено організацію «Берегиня», яка виходила з партії «Батьківщина». «Жінки Батьківщини» — це не прибуткова організація, яка допомагає одиноким матерям, розлученим, жінкам, які постраждали від насильства в сім’ї, малозабезпеченим, інвалідам, сиротам тощо.

— Стрільба — це навіть не хобі — це частина життя. Мені було дев’ять років, коли я почала займатися кульовою стрільбою. Вийшло це випадково — у школу прийшли тренери зі спортшколи і запропонували ознайомитися із секціями. У тому числі, нам запропонували відвідати секцію кульової стрільби. Мені настільки сподобалося, що я залишилася в цьому спорті, обравши пістолет. До того ж і результати були високі — незабаром уже входила до молодіжної збірної: спочатку міської, згодом республіканської. Якби не порада мого тренера, я би вступала до інституту фізкультури. Тренер мені сказав: якщо підеш на фізичний факультет, то зможеш займатися і фізикою, і стрільбою, а якщо в інститут фізкультури, то фізика тобі вже зась. Мудрий все ж таки був у мене тренер.