— Що змусило вас зайнятися ще й фермерством? — цікавлюсь у завідувачки відділу АПК Володимирецької районної газети Галини Тєтєнєвої (на знімку), з якою зустрілась на урочистостях з нагоди Дня журналіста у Рівному.
— Воно й соромно признатись. Бідність, — щиро каже журналістка. — Коли ми з чоловіком Володимиром Дмитровичем із Кузнецовська переїхали у Володимирець, він пішов працювати у будівельну бригаду колгоспу імені Леніна (нині це сільськогосподарський виробничий кооператив «Колос»). Наших невисоких зарплат не вистачало на прожиття. Тоді ми одними з перших у районі забрали свої паї (а це шість гектарів), створили своє фермерське господарство «Поляна Тєтєнєвих», де співзасновниками обоє наших синів — Олександр і Дмитро. Вирішили спробувати виростити щось для своєї сім’ї. Земля тут виявилась неродючою — горби та болото, і все-таки спочатку садили картоплю, сіяли жито... Для нас вистачало.
— Втішало, що наші паї за сім кілометрів від Володимирця та поблизу вузькоколійки, відтак сюди недовго добиратися, — продовжує журналістка-фермерка. — До речі, до війни на цьому місці було німецьке поселення Пульк. Покопавшись в історії свого роду, знайшла документ, датований 4 липня 1945 року, за яким моя бабця мала тут 364 гектари. Тоді я й подумала: якщо вона могла дати раду такій кількості землі, то хіба я не справлюсь із якимись шістьма гектарами?
Галина Арсентіївна розповіла, що на чотирьох із шести гектарів нещодавно її сім’я гуртом посадила сад та ягідники. Тоді якраз у Володимирецькому районі реалізовувався проект за програмою ТАСІS, за яким усім бажаючим фермерам та господарствам допомагали добривами і саджанцями. Підсобили цим й її фермерській родині.
— Крім дерев, по п’ятдесят соток відвели під смородину, порічки, полуницю, — перераховує Г. Тєтєнєва. — Був кінь Каштан, але невістка Оля продала. Раніше тримали вісім корів, тепер — п’ять. Лишки молока продаємо. Мабуть, таки будемо прощатися з тваринництвом, бо роботи тут багато, а толку мало. На мою думку, майбутнє у тваринництві за тими, у кого більше двадцяти голів ВРХ... Дорого обходиться штучне осіменіння корів. Раніше була дотація на цю справу, зараз — нема.
У Володимирецькому районі більше тисячі одноосібників-фермерів. Але реєструватись, як фермери, люди не поспішають, бо втрачають чорнобильські пільги, зокрема, у центрі зайнятості, каже Галина Арсентіївна. Село, як вона переконана, жило, живе і житиме, бо багато інтелігенції пішло до землі. Фермерами стали службовці, священики, медики, вчителі. Хоча це, на її думку, не красить державу, особливо, коли вчитель, щоб вижити, змушений бігати з козою поза школою, рвати кропиву для своїх поросят...
Галина Тєтєнєва — голова асоціації фермерів і приватних землевласників Володимирецького району. Тож знає про їх проблеми і на власному досвіді, і як журналістка, що веде теми АПК у газеті. Тож тезово окреслила основні проблеми фермерів:
— З конем — в Європу? Без техніки, без механізації ніякі нові технології у фермерстві і АПК неможливі. Щодо кредитів, то їх нема, а якщо є, то під дуже високі відсотки. Два попередні уряди обіцяли, що за кожну голову ВРХ надаватимуть селянину державну підтримку. Ходять чутки, що за кожну голову ВРХ, вирощену у господарствах усіх форм власності, селянин має персонально отримати п’ятсот гривень. Але... Немає на це грошей у бюджеті. Поліська земля — болота і пісок, тому без добрив і органіки не обійтись. Якби тваринництво зберегти, то був би гній. Тим часом поголів’я у нашому Володимирецькому районі зменшується. Якщо, згідно із статистичними даними, на 1 січня цього року в районі було близько 15 тисяч голів ВРХ і 40 тисяч голів інших сільськогосподарських тварин, то на 1 червня ці цифри зменшились. Адже навіть у районній газеті чимало оголошень про продаж корів та іншої живності...
Рівненська область.
Фото автора.
