Село Лісове — десь 160 кілометрів від Києва. Воно недалеко від автомагістралі, городи дотикаються до лісу. Тихо, затишно. Тож останнім часом населений пункт став привабливим для дачного облаштування. Дехто встиг тут придбати старі хатки за 2000 гривень і тепер зводить новітній котедж.

Після смерті 1997 року матері киянин Іван Бабич, який тривалий час працював бульдозеристом у дорожніх організаціях, вирішив у Лісовому проводити на природі більше часу. Зібрав гроші й побудував сучасний будиночок, в якому є гаряча і холодна вода, навіть ванна. Чоловік посадив сад, розвів бджіл. Одне слово, живи і отримуй задоволення!

Однак уже майже рік киянин проводить у неспокої, пише одне за одним звернення у Київ, просить допомогти вирішити його земельне питання. Звернувся у цій справі він і до редакції «Голосу України». Річ у тім, що у спадок йому перейшли материні будівлі, двір, присадибна ділянка. Щоправда, ненька не встигла оформити приватизацію належного їй земельного наділу в 50 соток. Тож з цим питанням її син вирішив звернутися до сільської ради. А оскільки до материнського городу прилягала невелика ділянка земель запасу, то її порадили теж приватизувати. Однак згідно з чинним тоді законодавством за оформлення додаткового наділу передбачалася оплата. У даному випадку вона становила приблизно 5—6 тисяч. Хоча І. Бабич отримав рішенням сесії від 6 листопада 2008 р. дозвіл на виготовлення технічної документації на 50 соток та дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,75 гектара «для ведення особистого селянського господарства», через брак коштів реалізацію запланованого відклав. Тим часом у сільську раду весною 2009 року звернувся громадянин Олександр Шалай з проханням виділити йому 25 соток під дачу. Чоловік на сесії пообіцяв впорядкувати, обгородити кладовище у Лісовому. Крім того, він виділив певну суму на потреби школярів з багатодітних родин. Депутати Черняхівської сільради (село Лісове їй підпорядковане) 11 червня 2009 р. з радістю дали йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 гектара. Адже бізнесмен отримував землю не лише «за спасибі», а й брався допомогти громаді вирішувати низку наболілих проблем.

Однак, як пізніше з’ясувалося, у натурі підприємець мав отримати землю поряд із земельною ділянкою І. Бабича, який «відмовився усно від 0,75 га, бо не мав грошей». Насправді поряд із неприватизованою землею киянина не так вже було й багато земель запасу (сьогодні цей клаптик землі тягне ледь на 16—17 соток, а не на 0,75 га!). Оборудка?

В Івана Даниловича саме таке склалося враження. Чоловік запідозрив, що бізнесмен вирішив отримати дачну ділянку за рахунок соток, на які він розраховував. Він забив тривогу в усі інстанції і сам почав улітку минулого року поспіхом оформляти відповідну документацію на успадковану землю.

— Єдина наша помилка була в тому, — каже сільський голова Валентина Щербина, — що ми не взяли письмової відмови від Бабича на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,75 гектара. А усно він заявляв, що не має грошей на це.

На жаль, сільрада видавала дозвільні документи справді «на око», без попередньої процедури вибору і обміру земельної ділянки. Землі запасу поряд з городом І. Бабича оцінювалися то в 0,75 га, то в 0,25 га! «Проведеною перевіркою Ніжинською міжрайонною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка, дозвіл на вибір якої надано О. Шалаю, входить в межі земельної ділянки, на яку І. Бабичу надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо її відведення», — читаємо у протесті в. о. ніжинського міжрайонного прокурора С. Івашко. Згодом це рішення сільради оскаржено в судовому порядку.

Лише сьогодні після перевірок різноманітних служб, прокуратури «проявилися» реальні обриси спірної території в квадратних метрах.

Якби не різноманітні інспекції, перевірки, І. Бабич, напевне, мав би вже державний акт на землю, яку він хотів. Річ у тім, що межі материного городу ніде до цього чітко не були зафіксовані. Недалеко ж від будинку — родинне кладовище, копанка, смітник, дві вбиральні. Чия тепер це земля? Бабича чи земель запасу? Кожен визначає її призначення по-своєму.

Спадкоємець вирішив, що вона не його, а відтак потрібні сотки для державного акту він «знайшов» поряд, в землях запасу. Тобто відтак не треба платити гроші за додаткові суміжні сотки!

Зрештою, проти цього категорично виступив районний архітектор, оскільки «до кинутої частини земельної ділянки немає під’їзних шляхів, що унеможливлює надання її у власність або користування іншому громадянину» (вона опинилась між городом і лісом. — Авт.).

Сесія Черняхівської сільради 29 березня цього року затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки І. Бабичу на 50 соток. Начебто конфлікт вичерпано. Однак скаржник технічну документацію не підписує. Бо лише кладовище виведене за межі його присадибної ділянки. Пишучи звернення у Київ, він вимагає, аби землі запасу — кільканадцять соток — опинилися між лісом та його городом. Фактично тоді ця земля стане нічиєю, бо дістатися до неї можна хіба що через ліс.

Оскільки І. Бабич нажив собі ворогів у селі, Ніжині звинуваченнями посадових осіб у «терорі» , «бандитизмі» тощо, ніхто не йде йому назустріч.

...Земельна справа у Лісовому ще далека до завершення і засвідчує, що навіть незначні помилки у приватизації можуть перерости в довготривалий конфлікт.

 

Чернігівська область.

Фото автора.