Одним із найактуальніших питань політичного сьогодення в Україні є визначення дати та системи майбутніх місцевих виборів. Кожна політична сила має свою думку стосовно доцільності тієї чи іншої виборчої системи: мажоритарної, пропорційної чи змішаної. Насамперед необхідно коротко розглянути суть кожної з цих систем.

Система виборів та інтереси більшості

Мажоритарна є найстарішою з виборчих систем. Назва її походить від французького «majorіte», що означає «більшість». За мажоритарною виборчою системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав установлену законом більшість голосів виборців. Перевага цієї системи — в її демократичності, оскільки вона враховує інтереси більшості виборців.

На відміну від мажоритарної, за пропорційною системою виборів депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, за умови подолання ними встановленого законодавством виборчого бар’єра.

Змішана система виборів є поєднанням мажоритарної та пропорційної.

Більшість законопроектів щодо місцевих виборів, які перебувають на розгляді у Верховній Раді України, визначають майбутнє місцевих виборів як виборів за мажоритарною системою на рівні сіл та селищ, і за змішаною — в містах, районах, областях та АРК. Проте, на мою думку, в невеликих містах також доцільно було б проводити вибори за мажоритарною системою.

Чим це зумовлено? Якщо кожна територіальна громада матиме можливість самостійно обирати кандидатів до місцевих рад із мешканців своєї території, майбутнього депутата кожен житель знатиме в обличчя, знатиме його адресу, минуле, родину. Депутат стане взірцем, обличчям громади, її представником і захисником.

Удосконалення виборчого законодавства дасть змогу уникнути випадків, коли депутати, які обиралися до місцевих рад, з’являлися в селі у кращому разі лише на засіданні ради або для того, щоб розділити та продати майно, землі громади і якомога швидше пропасти з округу.

Депутат має перейматися проблемами громади

Лише представники місцевої громади, котрі живуть на тій чи іншій території пліч-о-пліч з населенням села, селища чи маленького містечка, мають уявлення про проблеми свого рідного краю, громади, території. Люди повинні мати можливість бачити свого депутата щодня, знати, де він живе, на якому автомобілі їздить. Це дасть можливість не лише плідно з ним спілкуватись, а й контролювати співвідношення надходження до місцевого бюджету та до власного бюджету депутата. Проаналізувати, прийшов він на посаду відстоювати інтереси людей чи свої власні інтереси? Місцева громада сама повинна вирішувати, хто саме управлятиме її майном, як спрямувати кошти, отримані з продажу або оренди землі чи комунального майна населеного пункту для розвитку свого рідного регіону.

Коли депутат місцевої ради нищитиме свій автомобіль на неякісних дорогах села, він буде зацікавлений в їхньому ремонті та будівництві; коли його діти ходитимуть до школи, що неналежним чином опалюється, не забезпечена підручниками, — він швидше перейметься цими проблемами та наполегливо шукатиме шляхи їх розв’язання. Для нього стануть очевидними проблеми соціальної інфраструктури, з якими пересічний житель стикається щоденно, такими як відсутність книжок в бібліотеках, інвентарю в спортзалах, вбиралень, спортивних майданчиків, їдалень тощо. Не в його інтересах буде, щоб гроші громади осідали в кишенях чиновників різних рівнів: гроші та майно запрацюють на громаду, на її благо. Адже саме відсутність грошей і робочих місць є однією з головних причин, чому люди покидають село, чому село не розвивається а занепадає, а люди втрачають віру у владу.

Земля — найбільше багатство

У багатьох випадках найголовніша цінність місцевих громад — земля. Є кілька варіантів правильного управління цим ресурсом. Слід обміркувати, який саме вибере місцевий депутат — ставленик громади і як вчинить людина, котра не опікується добробутом громади.

Перший варіант — оголосити конкурс (тендер) на оренду земельної ділянки. Перевагу віддати інвестору, котрий побудує актуальне для цієї території підприємство, забезпечить місцеве населення робочими місцями, подбає про екологію та стан доріг. Як винагороду за можливість працювати з певною громадою, інвестор може взяти на себе відповідальність за розвиток соціального сектору, поліпшення умов навчання для дітей, опікуватись інвалідами, станом доріг, лікарень, пологових будинків тощо. Як альтернативу землю можна роздати людям — жителям цього населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

Другий варіант дуже схожий на перший. Проте інвестору не потрібно брати на себе будь-яку відповідальність перед громадою, думати про добробут і розвиток регіону. Достатньо лише дати відповідного хабара голові ради і без жодних зобов’язань чи користі для населення кілька гектарів покласти собі «до кишені». У цьому разі альтернативою буде роздати землю людям, котрі ніколи не мешкали на цій території, не мають на це жодного права, проте готові чимало заплатити за отримання земельної ділянки з метою її подальшого перепродажу.

Щоб уникнути таких ситуацій, у майбутньому законі про вибори слід передбачити, щоб у сільських, селищних, міських радах були представники місцевих громад, у районних радах — хоча б один представник з кожного села; в обласних — з кожного району.

Голові та й кожному депутату зокрема люди повинні довіряти. Це має бути довірена особа громади, яка захищатиме їх інтереси та лобіюватиме позитивні для населеного пункту рішення на вищих рівнях. Місцевий депутат стане для населення авторитетною людиною, адже його робота не лише голосувати в сесійні дні, робота депутата — це копітка, цілодобова праця.

Як народний обранець, я розумію, що робота депутатів усіх рівнів це передусім проведення регулярного прийому громадян, вивчення та вникнення в проблеми людей від найменших до масштабних, таких, як погане освітлення вулиць, відсутність доріг в деяких населених пунктах, відсутність дитячих садків, карет «швидкої допомоги» тощо. Депутат не повинен боятись ініціювати розслідування з тих чи інших питань, на кшталт розвінчування фактів службового зловживання у сфері земельних відносин, фактів корупції чи бездіяльності, невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків посадовими особами.

Визначити пріоритет регіону

Завдання депутата — працювати на громаду. Завдання громади — самій вирішувати, кого з-поміж себе вона готова обрати до місцевої ради, довірити долю та добробут своєї території. Якщо самостійно, всім гуртом провести інвентаризацію майна, земельних ресурсів свого регіону, недобудованих чи занедбаних об’єктів, які є перспективними для економічного розквіту краю, місцеві жителі краще зможуть визначити свій регіон як аграрний, промисловий, туристичний тощо. Ознайомившись із думкою громади, депутат зможе виділити пріоритети як першочергові чи ті, котрі варто поки що залишити на перспективу й активно підшукувати інвесторів для втілення задуманих проектів.

Як бачимо, за мажоритарної системи виборів влада, принаймні на місцях, більше належатиме народу. Населення повинно і братиме участь у житті свого населеного пункту. Місцева громада має зажити як окремий організм, як маленька держава в загальній державній системі; а кожна, навіть найменша, сільська, селищна чи міська рада виконуватиме функцію міні-парламенту на своїй території.

Якщо люди заживуть однією громадою, однією загальною системою, дбатимуть про загальний добробут, тоді рівень життя та матеріального добробуту кожного жителя зокрема буде значно вищим.

Тому я, як народний депутат України, підтримаю лише той законопроект, який дасть населенню таку можливість. Сподіваюся, що до дня проведення виборів до місцевих рад виборча система в Україні зійде на новий, істотно вищий та ефективніший рівень.

Ігор САВЧЕНКО,народний депутат України.