МОВО РІДНА, Слово РІДНЕ...

Звернутися до Вас змусила реальна небезпека можливого суспільного протистояння через штучно підігріте так зване «мовне питання» в Україні. Час від часу, щоб привернути до себе увагу, окремі безвідповідальні політики та радикальні громадські організації свідомо збурюють ситуацію, мотивуючи свої дії наявністю значної частини російськомовного населення, високим авторитетом російської мови в Європі і світі, «негативними наслідками українізації», які начебто мають місце в українському суспільстві.

Але ж наявність високого відсотка російськомовних громадян у нашій державі, авторитет російської мови, кілька тисяч російських загальноосвітніх шкіл та дошкільних закладів, домінуюча перевага російськомовних засобів масової інформації, сотні бібліотек, російських театрів та культурних центрів і засвідчують, що озвучена проблема є надуманою і шкідливою для процесів формування громадянського суспільства в країні. Що ж насправді потрібно цим «горе-політикам»? Невже повної руйнації української мови, яку вважають рідною понад 70 відсотків українських громадян і яка за Конституцією є державотворчою мовою? Адже в Європейській хартії регіональних або міноритарних мов, на яку вони посилаються у своїх вимогах, ідеться не лише про невід’ємне право національних меншин користуватися рідною мовою, а й, зокрема, в пункті 5 зазначається, що це право «не повинно здійснюватися на шкоду офіційній мові і необхідності вивчати її».

Так історично склалося, що один із найчисленніших і найдревніших слов’янських народів з багатьох відомих причин не зміг забезпечити захист та нормальний, природний розвиток власної культури і найважливішої її складової — української мови. Багато століть поспіль вона топталася, принижувалася, заборонялася або просто зводилася до рівня побутової. Така колоніальна політика велась і на сході, і на заході України, велась послідовно і жорстоко, не рахуючись із численними жертвами, на які йшов український народ, захищаючи свої святині.

Гідна подиву животворна сила нашої мови, її здатність відроджуватись після, здавалося б, повної руйнації. На цій мові побачила світ визначна історична пам’ятка Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти України, на її основі був створений перший у світі словник комп’ютерної термінології, нею писали свої безсмертні твори Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Ця мова з найдавнішої минувшини у всій красі і незмінності донесла до сучасників українську народну пісню.

Нагадаємо, що ще у 1989 році Верховна Рада Української РСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР», який схвально зустріла українська громадськість, а в Росії сприйняли з розумінням і повагою. З того часу минуло більше 20 років, а неупереджений аналіз засвідчує, що й сьогодні на перепоні повноцінного розвитку державної мови — внутрішній страх, інерція та відсутність відповідальності й культури. Нам не зрозуміло, як сьогодні можна говорити про якусь «насильницьку українізацію», коли у вітчизняному газетному просторі українські газети займають близько 25 відсотків, україномовні передачі у вітчизняному телеефірі — близько 20 відсотків. Ще гірша ситуація з українською книгою, кінематографом, а вітчизняний інформаційний простір нам фактично не належить. Нас переконували, що дублювати фільми українською неможливо, бо це призведе до великих фінансових втрат, а насправді дубльовані фільми значно збільшили прибутки вітчизняного кінопрокату навіть в умовах світової економічної кризи.

Справді, в Україні існують серйозні проблеми економічного, соціального та екологічного характеру. Час від часу виникають питання етнічні та мовні, нерідко підкинуті з-поза меж України. Але вони мають місце і в інших сусідніх країнах, на що спокійно і з розумінням реагує громадськість України, хоч нас, для прикладу, і непокоїть втрата можливості багатомільйонної української меншини в Росії зберігати свою мовну і культурну самобутність за умов повної відсутності українських шкіл, бібліотек та засобів масової інформації. Це наші спільні проблеми, і їх необхідно спокійно вирішувати разом, щоразу демонструючи мудрість і взаємоповагу, як це й годиться у відносинах між сусідніми, суверенними і дружніми державами.

Мовна тема — надзвичайно делікатна сфера, щоб її, руйнуючи хитку рівновагу, віддавати політикам для політичних спекуляцій. Віримо, що так думають більшість громадян України, зокрема й етнічних росіян, бо не можна висувати безпідставних вимог до народу, який прийняв тебе як брата на своїй історичній землі. Європейська хартія спрямована насамперед на захист і підтримку мов, яким із плином часу загрожує зникнення, тож саме на них необхідно звернути увагу органам влади.

Ця тема порушувалася й раніше, але завжди в політичного керівництва Української держави вистачало мудрості і терпіння, щоб зберегти суспільство від протистояння та діяти в межах Конституції і законів України.

Віримо, що і Ви, як Голова Верховної Ради України, вживете всіх необхідних законних заходів, щоб припинити небезпечні політичні спекуляції на мовній темі та забезпечити конституційні норми повноцінного розвитку української як державної мови, так і мов національних меншин для повного задоволення їх культурних потреб.

Віримо, що і Ви, як законно обраний Президент, який сьогодні у світі представляє Українську державу й увесь Український народ, вживете всіх необхідних законних заходів, щоб припинити небезпечні політичні спекуляції на мовній темі та забезпечити конституційні норми повноцінного розвитку української як державної мови, так і мов національних меншин для повного задоволення їх культурних потреб.