Російський письменник Юрій Сбітнєв щойно в Чернігові видав книжку «Таємниці рідного Слова». Як він пояснив, твір важко назвати художнім романом або студією-дослідженням. Сам автор так визначив сенс написаного: «Это мое прикосновение к «Слову о полку Игореве».
Письменник уже вдруге презентує в місті на Десні свої книжки. І на те є вагомі підстави. По-перше, його герої всім життям пов’язані з історією Чернігово-Сіверщини (вже вийшов роман-дилогія «Великий Князь» про благовірного князя Ігоря Чернігівського). За нього письменник торік удостоєний престижної Всеросійської історико-літературної премії «Олександр Невський». По-друге, Юрій Миколайович добре проштудіював генеалогію свого роду аж до 1600-х років. Його предки походять із Новгорода-Сіверського та округи. Вони були свого часу старшинами, обіймали високі посади при губернаторах у ХІХ столітті, прапрадід Іван Сбітнєв опікувався освітою в регіоні, був директором губернських училищ. Це вразило росіянина, він нині вважає, що у свій поважний вік фактично знайшов справжню батьківщину.
Можливо, що його захоплення з юнацьких років «Словом о полку Ігоревім» теж було не випадковим, свою роль тут відіграв поклик крові предків.
Занурившись у добу ХІІ століття, дослідник проштудіював монографії українських і російських істориків, літературознавців, мовознавців. Вражаючі відкриття зробив сам, коли почав вивчати лексику «Слова», порівнюючи значення слів твору з тими, які вживаються на теренах Брянщини, Новгород-Сіверщини.
— Є, наприклад, у «Слові» загадкова фраза: «Бориславиче же слава на суд приведе, и на Канину зелену паполому постла», — зазначив дослідник. — Я запитував у Дмітрія Сергійовича Ліхачова: що за «канина»? Ну, відповів він, це назва річки. Де ж вона? Шукав я її марно. А все виявляється дуже просто. Звучання «Слова» дуже близьке до звучання нинішньої української мови. Є таке слово старе «кан» — лавка, де ставлять гроби. Тож другий відрізок фрази треба читати так: «и на канину зеленую полупону посла». Паполома — покривало! Ми бачимо тут образ, метафору, красу!
Ю. Сбітнєв вважає, що «Слово» і далі потребує уважного прочитання, розшифрування, бо його наявні перекази не завжди враховували мовні реалії ХІІ століття.
Вивчивши версії про автора літературної пам’ятки, письменник у своєму «прикосновении» подає свою. На його думку, «Cлово» написала донька чернігівського князя Святослава Всеволодовича Болеслава. Вона була дружиною князя Володимира, сина галицького князя Ярослава Осмомисла. У неї не склалися стосунки з чоловіком, і вона повернулася до Чернігова. Ю. Сбітнєв за окремими промовистими деталями з її біографії дійшов висновку, що вона була високоосвіченою, займалася літописанням, написала низку творів.
Автор відкидає усталену думку, що Ярославна чекала чоловіка Ігоря в Путивлі (нині Сумської області).
— З малою дитиною їй їхати в далеку дорогу було ризиковано, — вважає дослідник. На його думку, насправді вона плакала недалеко від Новгорода-Сіверського на Путивльській горі поблизу Путивська.
Письменник під час презентації нового видання повідомив, що з нагоди 825-річчя «Слова о полку Ігоревім» на початку липня він ініціює зустріч у Новгороді-Сіверському письменників—представників творчих спілок із Росії, України та Білорусі, а також дослідників, які вивчають цю літературну пам’ятку. Автор «Таємниці рідного Слова» також клопочеться про встановлення пам’ятного знака на Путивльській горі.
Чернігів.
