Рекордно малий термін перебування на посаді голови облдержадміністрації встановлено на Вінниччині: рівно через п`ятдесят днів після призначення уже колишній керівник регіону Володимир Демішкан повернувся в Київ, на попереднє місце роботи. За декілька днів до того його обрали головою обласної організації Партії регіонів. У тому, що новообраний партійний лідер не зможе часто бувати на Вінниччині при його значній зайнятості на посаді керівника «Укравтодору», не сумніваються навіть ті, хто за нього голосував. Тому не виключають можливості щодо ще одних виборів в обласній організації регіоналів. Такі кадрові рішення опозиція одразу ж назвала подвійним прорахунком переможців.
Він сам пішов
Вінниччина була однією з останніх областей, де призначили нового керівника регіону. Що довше затягувався термін призначення, то більше кандидатів пророкували на цю посаду. Одним із них називали народного депутата від ПР Миколу Джигу. Він земляк вінничан, родом з Шаргородського району. Кандидатуру Миколи Джиги справді обговорювали в Києві. Це стало зрозуміло після того, коли його призначили на посаду голови облдержадміністрації після звільнення Володимира Демішкана.
Останній за п’ятдесят днів перебування на посаді змінив переважну більшість керівників районів — вісімнадцять із двадцяти семи. Троє керівників зберегли свої посади. Так само залишилися на місцях усі заступники голови облдержадміністрації. З начальників обласних управлінь посади позбувся тільки один — той, який керував закладами охорони здоров’я.
Володимир Демішкан устиг провести два прийоми громадян, під час яких жорстко критикував присутніх начальників управлінь, які раніше не втрутилися у вирішення проблем, з якими прийшли на прийом люди. Таку само позицію займав на нарадах, де йшлося про недоліки в захисті інтересів людей. Завдяки великому досвіду роботи з людьми він одразу вирізняв больові точки.
Складніше було з формуванням команди. Область для нього нова, люди також. Про ділові якості претендентів на посади керівників районів дізнавався насамперед із того, як їх характеризували однопартійці. От і вийшло, що в більшості новопризначених керівників районів є один і той самий недолік — відсутність досвіду керівної роботи.
Поділилися посадами
Щоправда, не у всіх районах до влади прийшли представники регіоналів. Принаймні у трьох з них керівниками стали представники Народної партії. Наприклад, у Гайсинському районі головою райдержадміністрації є голова районної парторганізації Народної партії. До того ж, ця людина вже керувала районом. Посади позбулася після помаранчевої революції. На свої попередні посади повернулося ще двоє колишніх голів райдержадміністрацій, звільнених свого часу помаранчевими. Загалом тільки третина новопризначених має хоча б якийсь досвід роботи в управлінських структурах. Трохи більше третини керівників районів становлять підприємці. Опозиція вголос говорить, що бізнес шкодить владі. Відволікає від роботи. Мовляв, посади в коридорах влади — тимчасові, тому треба скористатися ними сповна для зміцнення власного бізнесу.
Чи буде новий голова ОДА знову повторно підбирати «під себе» керівників районів? «Не думаю, що він вдасться до такого кроку, — каже вінницький політолог Олександр Логінов. — У нього й без того вистачить роботи на кадровому фронті. По-перше, ще не у всіх районах призначено довірених людей. По-друге, не обійтися без змін в обласних управліннях. Для цього треба підібрати надійні кадри».
Чи вдасться вмовити колишнього?
Після перемоги регіоналів похитнулися позиції біло-червоних. Представники партії «Батьківщина» не тільки є найчисельнішою силою. Свою перевагу вони підтвердили результатами голосування під час двох останніх виборів. Утім, за підсумками виборів Президента біло-червоні недобрали значну кількість голосів (дехто з політологів називає цифру приблизно сто тисяч), яку вони мали на виборах до парламенту.
З приходом до влади регіоналів бютівці помітно зменшили свою активність. Депутати з фракції БЮТ на останній сесії облради не змогли підтримати звернення до Президента, в якому йшлося про денонсацію харківських угод. Хоча їхня фракція найбільша в облраді. Неспроста політологи прогнозують можливу зміну керівника в обласній парторганізації партії «Батьківщина». Найвдалішим кандидатом на цю посаду називають Олександра Домбровського, який після помаранчевої революції став керувати областю і найдовше з усіх своїх попередників протримався на посаді. Сам він, щоправда, заперечує факт зустрічі з Юлією Тимошенко з приводу пропозиції можливого отримання партійного портфеля. Незважаючи на це, політологи доводять, що кандидатура Домбровського достойна вже тому, що він користується авторитетом не тільки серед місцевої ділової та партійної еліти. Його сприймають виборці. Пан Домбровський — людина публічна. Гарний оратор. У нього є можливості сформувати надійну команду. Посада партійного лідера відкриває перед ним перспективу претендувати в недалекому майбутньому на іншу посаду — голови облради. Це реальний шанс повернутися у велику політику і продовжити кар’єру.
— Якщо Домбровського не вдасться умовити, бютівцям доведеться задуматися над тим, як отримати позитивний результат на місцевих виборах, — каже один із політологів. — Адже досягти цього можна тільки з авторитетним діловим лідером.
Табу на критику чи самоцензура?
— Відсутність у місцевих ЗМІ критики дій керівництва, так само, як партійної еліти, важко пояснити, — продовжує політолог Олександр Логінов. — В Інтернеті на сайтах відомих інформаційних агентств також не знаходжу критичних стріл на адресу обласних можновладців. У ЗМІ не аналізують виконання депутатами їхніх передвиборних програм. За моїми даними, приблизно дев’яносто відсотків того, що обіцяли депутати міськради перед виборами, не виконано. Однією з найпопулярніших обіцянок було запровадження безкоштовного проїзду для студентів у трамваях і тролейбусах. Такий пункт є в програмі не одного депутата міськради. Спитати б, чому його не виконано. Про табу на критику нібито говорити не доводиться. Швидше йдеться про незрозумілу самоцензуру.
Загалом ЗМІ в регіоні віддають перевагу, хоч як дивно, висвітленню кримінальної хроніки, детальному описові жахливих вчинків злочинців. Одна газета, яка в недалекому минулому контролювала чи не кожен крок обласних можновладців і тим самим заробила неабиякий авторитет серед читачів, несподівано відмовилася від такої редакційної політики. На думку Олександра Логінова, місцеві ЗМІ могли б сприяти у вирішенні одного з найважливіших питань — формуванні обласної еліти. Вінниччина, на жаль, не може похвалитися такою кадровою елітою, яку мають деякі регіони. Так звана Партія вінничан, про яку протягом останніх п’яти років не проминали згадувати можновладці, насправді виявилася бутафорною. У регіоні одна з найнижчих середньомісячних зарплат. І це при тому, що область була і залишається житницею держави — тут щорічно виробляють від півтори до двох тонн зерна на кожного жителя. Однак поліпшення свого життя від таких результатів селяни не відчувають. Якщо новій владі вдасться зрушити з місця хоча б один камінь проблем, авторитет такої політичної сили зросте без будь-яких політичних агітацій.
Вінницька область.
