Чому західні економічні ворота держави й досі на замку

Українська влада мало не з перших днів незалежності день-у-день декларує своє непереборне прагнення долучитися до Європи та її цінностей. До чого тільки не вдавалися і не вдаються вітчизняні можновладці, щоб Україну якнайшвидше «засватали» тамтешні «женихи». Вихвалюючи «наречену» на всі заставки, навіть ладні залишити її в негліже, мовляв, дивіться, панове, яка цнотлива краса. І ніяк не доберуть розуму, чому це женихи стільки часу крутять носами. Либонь, невтямки українському владному істеблішменту, що краса буває не лише зовнішня, а й духовна. Що європейська спільнота акцентує свою увагу не так на візуальній, як на внутрішній красі кандидатки: передусім відкритості, чесності, порядності, щирості та інших її моральних якостях. На моє переконання, саме через брак останніх Україна й досі ходить у наречених. Цнота цнотою, але якщо кардинально не переосмислимо загальних цінностей, можемо залишитися у старих дівах до скону віку.

Нижче кілька повчальних історій про те, в якій «пошані» в нашій державі мораль, принципи і чесність. Можливо, хоча б ці історії та роздуми, спостереження, дружні поради та підказки чиновників і бізнесменів із Гожова Вєлькопольського — польського міста—побратима українських Сум, «просвітлять» українську владу, що з нинішнім «цінним багажем» шлях до Європи нам закрито надовго.

З кінця минулого року майже до середини лютого нинішнього чимало вітчизняних запопадливих ЗМІ на чиєсь замовлення кілька місяців лякали весь світ нечуваною епідемією «свинячого грипу», який ось-ось викосить мільйони українців. Бідні українці спочатку перелякалися, а за якийсь місяць второпали, що «нечувана епідемія» — звичайнісінька страшилка. Ми ж здогадалися, що нам знову вішають локшину на вуха, а ось на Заході повірили, і без зволікань почали збирати кошти на благодійну медичну допомогу. Піонерами цієї акції, після узгодження з керівництвом українських міст-побратимів Івано-Франківська та Львова, виступила адміністрація міста Жешув — столиці Підкарпатського воєводства. За зібрані в різдвяні і новорічні свята близько 50 тисяч євро тамтешня влада закупила сучасні «протисвинячі» ліки, які в січні відправила адресатам спеціальним транспортом. Однак українські хворі так і не скористалися ними, оскільки після тривалого узгодження з якимись київськими високими чиновниками українські митники відмовилися пропускати благодійний вантаж на територію України. Відповідь звучала приблизно так: «Паняйте зі своєю благодійною допомогою звідки приїхали, бо нам своїх ліків дівати нікуди...». Схоже, «вистачало» саме тих, за які українські фармацевтичні олігархи лупили з населення потрійну і вищу ціну.

Інцидент на кордоні, який став надбанням польських центральних друкованих та електронних ЗМІ, спочатку спричинив шок у Польщі, а потім і в усій Європі...

І таких історій «про тісну і взаємовигідну співпрацю» між українськими і західними бізнесменами в моєму журналістському портфелі — цілий том з причепом. Щоб занадто не переобтяжувати читачів, акцентую їхню увагу лише на кількох із них.

Чи не найстрашнішим монстром наших великих і малих міст ось уже півтора десятиліття залишаються «подзьобані» маршрутки, зайняті на міських пасажирських перевезеннях. У Сумах, з огляду на обмаль широких магістралей, ця проблема особливо актуальна. Вивчивши її, польські партнери із Гожова Вєлькопольського запропонували керівництву Сумської міськради для розвантаження перенасиченого автомобілями обласного центру повернутися до комунального автотранспорту і поступово замінити допотопні чотириколісні «фаетони» сучасними комфортабельними автобусами «Ман». На початковій стадії проекту, який було узгоджено з німецьким концерном-автовиробником, Сумам пропонували придбати вісім відремонтованих і відшліфованих до блиску автобусів-десятирічок за символічні кошти — півціни вартості одного вітчизняного тролейбуса. Зиск від проекту був взаємовигідний: трьохсоттисячному місту, що півтора десятиліття задихається від автомобільного смороду, проект гарантував повернення чистої екології, різке зменшення аварійності, яку переважно провокують водії маршруток, і, нарешті, реанімацію під сервісне обслуговування комунальних автобусів двох ремонтних баз, де колись працювали близько тисячі людей.

— Спочатку ідея відродження комунального транспорту (країни Заходу роблять ставку на комунальний транспорт — автобуси і трамваї, які курсують за чітко визначеним графіком. — Авт.) зацікавила наших партнерів, — розповідає один із працівників мерії Гожова Вєлькопольського. — Та коли ми перейшли до обговорення деталей проекту, почалися незрозумілі натяки та підморгування, з яких стало зрозуміло: не підмажеш — не поїдеш. Так цей проект і тріснув у самому зародку.

Блокування було очікуваним, оскільки серед власників понад тридцяти міських маршрутів чимало чиновників різних відомств і рангів. Їм і без екології непогано живеться. Отже, проект здувся? Ні. Нині його втілюють у кількох обласних центрах Білорусі

Аналогічна доля спіткала в Сумах також фактично дармовий проект будівельно-опоряджувальної фірми «Renhem» з того-таки Гожова. Власники фірми вийшли до сумських партнерів з пропозицією: ми безоплатно розпочинаємо утеплення панельних комунальних багатоповерхівок, яке щорічно дасть змогу заощаджувати місту на енергоресурсах мільйони гривень, а винагородою нам за це буде дозвіл на надбудову і реалізацію у двоповерхових комунальних будівлях третіх житлових поверхів. Тримай кишеню ширше.

— Якби поляки взяли наших начальників на паї, то, звісно, проект давно б уже діяв на повну котушку, — прокоментував ситуацію один із колишніх сумських чиновників, який мав безпосередній стосунок до проекту. — Тож і канув у небуття, що не мав «покриття»...

Саме через відсутність цього горезвісного «покриття» після півторарічної праці змушена була покинути регіон ще одна польська фірма «Sobex», яка спеціалізується на виготовленні сувенірних та оздоблювально-архітектурних виробів із дерева, причому лише з відходів деревини та сухостою. Зарубіжні партнери спочатку навели лад на взятих в оренду на колишній «Свемі» двох виробничих приміщеннях, навчили професії кілька десятків українців і взялися за роботу. Та ейфорія була недовга. За якісь два-три місяці після старту до зарубіжних підприємців по черзі почали навідуватись «гості» з прописаних і не прописаних у Шосткинському районі інспекцій і держнаглядів. Представники одного з «наглядів», либонь, за право «першої ночі», зажадали близько 200 тисяч гривень за «виявлені» ними на орендованих виробництвах «суттєві порушення норм безпеки», лісівники також за надумані приписи запросили близько 150 тисяч гривень відступного. «Найскромнішим» ясиром, у розмірі 50 тисяч гривень, ладні були задовольнитися представники пожежної інспекції. Через два місяці після цього «дружнього» пресування, поляки зібрали свої манатки та й подалися додому.

З решти схожих історій зупинюся тільки «на митній», яка істотно похитнула віру поляків у можливість серйозної і перспективної співпраці як з сумським регіоном, так і Україною взагалі.

Сталася вона на українському прикордонно-митному переході Устилуг Волинської області — ділиться спогадами секретар міської ради Гожова Вєлькопольського, магістр економіки Ришард Кнеть. — Нашу делегацію з чотирьох чоловік, яка поверталася з офіційної поїздки до Сум, тамтешні українські митники, немов закоренілих контрабандистів, тримали на митному кордоні з 22-ї до 5-ї. Чому? Їм здалося «підозрілим», що на чотирьох маємо при собі аж тисячу доларів. Спочатку про нас «піклувалася» одна митна зміна, а після перезміни демонструвала свою «люб’язність» інша. Кілька разів складали протоколи, кожному членові делегації вчинили особистий догляд і допит. І це за того, що на той час згідно з українським законодавством під час перетину кордону підлягало декларуванню не менш як 5 тисяч доларів на одну особу...

Як ви, мабуть, уже здогадалися, відсуджувати свої кровні долари, все-таки вилучені «чесними» і «неупередженими» українськими митниками, іноземцям довелося в одному з районних судів Волинської області. Ось тут, побачивши, на яких «накручених» іномарках працівники з Устилузької митниці приїхали до суду захищати свою «незаплямовану честь державників», поляки остаточно зрозуміли, що й до чого. Однак і тоді жодному з них навіть на думку не спало, що семигодинного митного «рандеву» можна було уникнути за допомогою хабара. Адже в Польщі перший під кримінальну статтю підпадає саме той, хто «позолочує» руку іншому.

— Ось такими чеснотами сьогодні має бути наділений кожний європейський, зокрема і польський, чиновник, який має знати ці постулати як 10 Біблійних заповідей і неухильно дотримуватися їх, — каже Ришард Кнеть.

— З якого це часу? — провокую співрозмовника. — Наскільки мені відомо, до середини 70-х років минулого століття польські чиновники набули неабиякого корупційного досвіду в тодішніх «радянських колег». Інколи навіть фору їм давали у цьому питанні.

— Правди ніде діти, такі ганебні явища, як корупція і хабарництво, хоча й у незрівнянно менших масштабах, ніж у східних сусідів, справді почали роз’їдати польське суспільство. Тож на початку 90-х, коли Польща остаточно стала на демократичний шлях розвитку, держава повела рішучий наступ на потворні явища соціалістичного минулого, які істотно загрожували молодим демократичним підвалинам...

Самоочищення поляки розпочали з верхівки влади та правоохоронних органів. Для цього в країні було створено спеціальні відділи в поліції та відповідні урядові агенції, зокрема, такі, що викорінювали корупцію та хабарництво у владних ешелонах та у правоохоронних органах. Здійснювали його крок за кроком, ретельно, скрупульозно і ґрунтовно по всьому фронту — від найнижчих правоохоронних та фіскальних структур до найвищих владних органів. Чимало поляків спочатку думали, що тодішня влада почала чергову піар-кампанію для підвищення власного рейтингу. Та згодом зрозуміли — держава по-справжньому взялася за очищення суспільства від ганебних явищ і пороків, ладних задушити націю у своїх корупційних щупальцях.

— Подолали ми їх, звісно, не наскоком і не одразу, — зізнається Ришард Кнеть. — Під усеочищаючим пресом полягли чимало корупціонерів і хабарників. Одні добровільно відмовлялися від теплих посад, інші лише під доказом незаперечних фактів, а багатьом довелося поміняти керівні крісла на казенні харчі в казенному домі. Саме з цих болісних процедур й почалося поступове моральне оздоровлення польського суспільства. І лише переконавшись у знищенні абсолютної більшості домінантних осередків корупційної зарази, європейська спільнота прийняла Польщу до себе як рівну серед рівних.

Співрозмовник погоджується, що залишкові ознаки корупції і хабарництва коли-не-коли ще дають про себе знати, але тепер у боротьбі з ними держава здебільшого направляє відступників на «праведний шлях» законами, які постійно оновлюються. Чинним законодавством Польщі, зокрема, передбачено: всі державні чиновники, як і всі чиновники апарату органів місцевого самоврядування різних рівнів, під час обрання чи призначення на посаду зобов’язані добровільно відмовитися від приватної підприємницької чи бізнесової діяльності, якщо займалися нею, та позбутися всіх бізнесових структур, які належать їх родинам на території дії відповідного органу самоуправління. Більше того, виборні, як і призначені відповідними органами, керівники позбавлені права входити в тендерні комісії, якщо в них приймають участь родичі чи навіть близькі друзі.

— Невже вся рідня вкупі з дружиною? — пронеслося в спантеличеній цими одкровеннями голові. — Ось куди на моральне очищення треба відправити більшість сумських можновладних «князів» з їхнім «чесним і незаангажованим» бізнесом, бал в якому правлять їхні дружини, діти та довірені підставні особи. Хоча, як розповідали їх наближені, деякі і там колінця видають — ой-йо-йой.

— Якщо ж людину ваблять великі гроші — вона відкриває власний бізнес, — відірвав мене від сумних думок Ришард Кнеть. — Для його функціонування і розвитку в Польщі нині найсприятливіші перспективи. Звісно, за умови, що бізнес буде чесний.

І це ще одна правда. Саме відкритість та підтримка органів місцевого самоврядування сприяла приходу останніми роками до Гожова Вєлькопольського кількох надпотужних зарубіжних інвесторів — південнокорейських та зі скандинавських країн. За сприяння місцевої влади корейці за півтора року звели на околиці міста потужне новітнє підприємство з випуску телевізорів, де знайшли роботу близько півтори тисячі мешканців міста та навколишніх населених пунктів. Уже наприкінці нинішнього року заплановано пуск виробництва з виготовлення металоконструкцій, на якому шведські інвестори працевлаштують щонайменше півтисячі городян. Неподалік від нього сусіди шведів — норвежці і датчани — ударними темпами зводять третій завод...

— Польща та Україна майже одночасно стали на шлях демократичних перетворень, — підсумував нашу розмову Ришард Кнеть. — Однак Польща давно подолала початковий шлях демократичних перетворень, а Україна ще й досі робить перші кроки на цьому шляху і продовжує ототожнювати себе з «молодою» демократією. Але за 20 років незалежності вже варто подумати і про зрілість. Однак чекати на неї склавши руки — марна справа, до неї потрібно прагнути. Тим паче що ваша країна повною мірою може скористатись досвідом сусідів — колишніх країн соціалістичного табору, адже демократичні постулати лишаються незмінними. Це — верховенство законів, рівність всіх і кожного перед ними і конституційне право кожного громадянина, відстоювати власну гідність перед законом. Хоч би ким ти був — міністром, олігархом чи пересічним громадянином, — нікому не дозволено зневажати закони і маніпулювати ними. Закон має бути захисником і, в разі потреби, безжальним караючим мечем для всіх без винятку, зокрема корупціонерів і хабарників. І якщо Україна відкрито й рішуче розпочне бій із цими та іншими виразками, що роз’їдають ваше суспільство, європейська спільнота перша простягне їй руку назустріч...

Суми—Гожув Вєлькопольський—Суми.