Пристойний рівень пенсій та соціальна справедливість

На початку червня 2010 року Президент України презентував свою програму економічних реформ на 2010—2014 роки, які здійснюватимуться фактично у всіх сферах життя: від економіки до медицини, освіти та пенсійного забезпечення. Чого слід очікувати теперішнім і майбутнім пенсіонерам? Блок «Реформи системи пенсійного страхування» коментує доктор юридичних наук, міжнародний експерт з пенсійних реформ Анна Нечай.

— Радикально нових кроків у пенсійній реформі України у цьому документі не визначено. Та цього й не варто було чекати. Адже основними є два питання: як забезпечити пристойний рівень пенсій теперішнім і майбутнім пенсіонерам та як підвищити соціальну справедливість наявної пенсійної системи. А решта питань є похідними від цих, рецепти вирішення яких в Україні вже давно відомі й обговорюються протягом останніх десяти років.

— Авжеж. Навіть найскладніше з політичної точки зору питання про підвищення пенсійного віку жінкам до пенсійного віку чоловіків, а потім для всіх громадян до 65 років теж пов’язано з необхідністю зменшити обсяг витрат ПФУ, з одного боку, та досягнути більшої соціальної справедливості у використанні коштів цього фонду — з другого.

— Це питання потрібно розглядати в комплексі з іншим — із запровадженням обов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Воно є персоніфікованим і базується на принципі: «рівень пенсії напряму залежить від суми накопичених коштів». А ця сума складається з первинних внесків та отриманого на них інвестиційного доходу. Звісно, що з неї ще буде відраховано витрати на обслуговування таких коштів. Отже, якщо одна людина робитиме накопичувальні пенсійні внески протягом 30, а інша — протягом 40 років, то рівень накопичувальної пенсії цих осіб буде дуже різний. Крім того, за статистикою, жінки живуть довше за чоловіків, що також зменшує розмір їхніх накопичувальних пенсій.

— Складається враження, що в попередні сім років уряд не до кінця вірив в успіх системи накопичувального пенсійного забезпечення (НПЗ). Ця система діє ще з 2004 року у вигляді добровільного пенсійного страхування через недержавні пенсійні фонди (НПФ). Але регуляторні органи, які мали б розвивати нову систему, сприяти її правильному становленню, посилювати надійність та забезпечувати всі види захисту накопичених коштів громадян, на мою думку, не впорались із своїм завданням. Тому, попри великий потенціал цієї системи, наявний у нас третій рівень НПЗ перебуває не в найкращому стані. Отож не дивно, що самі регуляторні органи сприяли подальшому відкладенню запровадження другого рівня пенсійної системи.

— Передусім це Держфінпослуг, що відповідає за забезпечення, розроблення та координацію єдиної державної політики стосовно функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, як це записано в Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та в Положенні про Держфінпослуг. Але Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Націо нальний банк України також відповідають за певні аспекти в роботі системи НПЗ. Є також і питання, якими мали б опікуватися Міністерство праці та соціальної політики, Пенсійний фонд України.

Кожен із цих органів певною мірою «не побачив» важливої ролі тих суб’єктів системи НПЗ, які підпадають (або мають підпадати) під його компетенцію. Це — ради НПФ, адміністратори та компанії з управління активами НПФ, банки-зберігачі. А «не побачивши», не зрозумівши ролі та функцій нових для України суб’єктів, регулятори не навчились аналізувати та контролювати їхню діяльність, їхню звітність, їхню взаємодію між собою. Великим недоліком роботи регуляторів є відсутність методології системного регулювання, координації та контролю функціонування всіх суб’єктів НПЗ, самої системи НПЗ як, власне, системи.

— Звісно, ні. Другий рівень потрібен Україні як повітря. Я вважаю, що уряду давно вже час діяти, щоб терміново підвищити якість роботи державних регуляторів! До того ж робити це треба незалежно від року запровадження другого рівня. Навіть якщо б ми взагалі його не запроваджували.

Насамперед необхідно зробити державних регуляторів професійно компетентними, щоб вони були здатні правильно оцінювати потреби та ризики функціонування нової системи, впливати на її позитивне формування, контролювати роботу, активно поширювати позитивний передовий досвід роботи суб’єктів ринку, з одного боку. А з другого — вчасно вживати дієві заходи впливу до тих, хто не тільки виявляє у своїй роботі жахливий непрофесіоналізм, а й елементарно порушує норми чинного законодавства України.

— Саме це й залежить від рівня професіоналізму регуляторів. А якщо серйозніше, то уряд має нести певну відповідальність перед своїми національними інвесторами. Якщо не фінансову, то принаймні політичну, громадську. Адже, прийнявши закони, які запровадили систему НПЗ, уряд фактично запросив українських інвесторів вкласти кошти в нову систему.

До того ж ми маємо інвесторів двох типів. Це — бізнес, який вклав кошти в розвиток компаній з управління активами НПФ та створення адміністраторів НПФ, для яких встановлено досить істотні вимоги до статутного фонду та власного капіталу. Це також прості громадяни — учасники НПФ, які вкладають свої кошти у НПФ, забезпечуючи себе на старість та підвищуючи економічний, інвестиційний потенціал країни.

Крім того, уряд у нормах чинних законів пообіцяв українським громадянам, що кошти, вкладені в нову систему, буде надійно захищено від розкрадання, нецільового використання, недбалого обліку, неефективного управління, визначивши роль та функцію державних органів-регуляторів, які мають цим опікуватися. Отже, інвестори (і бізнесмени, і учасники НПФ) мають право запитати уряд: хто відповідатиме перед ними за неякісну, непрофесійну роботу регуляторів? Хто має забезпечити виконання чинного законодавства?

І це дуже важливі питання. Відповіді на них, формують інвестиційний клімат в країні, прискорюють розвиток або спричиняють занепад національної економіки і, що найважливіше, істотно впливають на рівень довіри населення до уряду, на ступінь соціального напруження чи, навпаки, соціального спокою в країні.