Тече нафта по трубі та ще й витікає...

У будь-якій правовій державі, до яких давно приписало себе доморощене українське панство, лише за один факт спроби знищення землі (з десятків, наведених охтирчанами) його «автори» разом із покровителями всіх рангів гамузом надовго загриміли б у місця, де козам роги правлять. Наголошую: лише за один. А наші «діамантові» з нафтогазовим ухилом, нехтуючи закон та насміхаючись над людськими цінностями і тривогами, щорічно чинять десятки «земельних пустощів». І з них як з гуски вода: в Охтирському районі, де сьогодні видобувають понад 50 відсотків вітчизняного «чорного золота», не пригадують випадку, щоб столична влада, не кажучи вже про вартових закону — прокурорів чи інших правоохоронців, хоча б раз насварила їх бодай пальцем. Чому? Бо абсолютна більшість «діамантових» або вийшли, або належать до можновладного сонму недоторканних, яким, очевидно, жодні закони не писані. Тому і плюндрують загальнонаціональне багатство без жодних докорів сумління.

Почну з витягів із звернення жителів Кардашівської сільради: «Ми, власники земельних ділянок (паїв), вкрай стурбовані ставленням керівництва НГВУ «Охтирканафтогаз» ВАТ «Укрнафта» до використання наших родючих земель сільськогосподарського призначення під час видобутку нафти і газу... Особливої шкоди завдала аварія, що сталася 6—11 січня цього року. Внаслідок декількох поривів нафтопроводу і водопроводу на землю вилилося близько 600 тонн нафти і цілі озера солоної води, які розлилися на 8 гектарах чорнозему...».

— Така масштабна аварія — надзвичайна ситуація для всього регіону, — переконаний голова Охтирської районної ради Юрій Ситник.

Ця подія, можливо, й залишилася б не поміченою, якби хтось із мешканців Кардашівки не виявив на одній із ділянок нафтопроводу під вечір на Різдво небувале скупчення людей і техніки, які ліквідували сліди пориву: загортали розлиту нафту у спішно вириті величезні ями, і не підняв на ноги весь район.

— Упродовж наступних чотирьох днів на цій само ділянці сталося ще три пориви нафтопроводу, — додає депутат Охтирської райради Василь Ващенко. — Причому нафтові «новатори» всі 600 тонн «гидоти» разом із сотнями тонн забрудненого чорнозему «захоронили» у трьох величезних котлованах, які хутко засипали. Тобто, ліквідовуючи одне забруднення, здійснили... інше.

До речі, пориви водопроводів із солоною водою, яку під великим тиском закачують у нафтові свердловини для підйому нафти на поверхню, завдають набагато більшої шкоди, ніж розливи нафти, — зі знанням справи продовжує районний обранець. — Розлиту нафту хоч частково можна нейтралізувати хімічними реагентами, а воду — зась. Вирвавшись із водопроводу під тиском у кільканадцять десятків атмосфер, «приправлена» безліччю шкідливих для всього сущого на землі «інгредієнтів» вода невдовзі перетворюється на нестримний потік. Половина цього потоку стікає в річки, а решта проникає у ґрунт й отруює на своєму шляху десятки і сотні квадратних кілометрів верхніх шарів, з яких потім переміщується в  Харківський і Дніпробузький підземні водоносні горизонти, з яких, до речі, беруть питну воду мільйони українців.

Через два місяці, в середині березня, місцеві нафтовики піднесли охтирчанам новий «гостинець» у вигляді чергового пориву нафтопроводу. Тепер уже на території Бугруватівської сільради. І знову хотіли приховати від громади наслідки аварії. Як результат — черговий протест голови райради Юрія Ситника на адресу начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Олега Франчука. А у відповідь — мовчанка. Ніби нічого й не трапилося.

А, можливо, й справді нафтові розливи не становлять жодної загрози ні населенню, ні довкіллю?

— Ні! — рішуче заперечує голова Хухрянської сільської ради Ольга Жадан. — На території нашої сільради на 70 гектарах розкидано 75 нафтогазових свердловин родовища Рибальського, з яких половину законсервовано. Тож усе демонтоване з них устаткування зберігається на семигектарній ділянці одразу за селом. І хоча нафтовики запевняють, що воно «чисте» від радіації, ми в цьому глибоко сумніваємося.

— Над пластами нафти розміщені пласти уранового бітуму — основні компоненти продуктів розпаду радію-226 та природні радіонукліди: торій-232 і талій-40, які постійно перебувають у розчиненому стані у пластовій воді, — коментує ситуацію головний санітарний лікар Охтирського району Петро Збаражський. — І все це разом із нафтою піднімається на поверхню, забруднюючи сепаратори, труби, засувки. Тож в разі пориву нафтопроводів і водопроводів із солоною водою ця нечисть додатково «збагачує» устаткування — найбільше радієм-226, а також солями важких металів — нікелю, стронцію. І все це утилізоване «чисте добро» нерідко роками зберігається на постійно відкритих майданчиках поблизу населених пунктів у кількості до шестисот тонн, тоді як нормативами передбачено не більш як двісті тонн. Куди дівається радіація? Під впливом зовнішніх чинників розсівається в повітрі, проникає в землю.

Майже 600 тонн радіоактивного «гостинця», який завозять з нафтових свердловин, розташованих на території Липоводолинського і Роменського районів, зберігається і на майданчику на землях Лутищинської сільради. Однак нафтовики оптимістично продовжують стверджувати, що він чистий від радіаційного забруднення як сльоза немовляти.

Сільські жителі нарікають, що зі здоров’ям людей картина тут, м’яко кажучи, не райдужна. Із майже 1,9 тисячі мешканців на диспансерному обліку перебувають півтори тисячі. Серед них — 40 (!) онкохворих і кожний десятий із захворюванням ендокринної системи, яка найуразливіша щодо радіаційного забруднення. Окрім перелічених захворювань, решті тамтешніх мешканців дошкуляють хвороби шлунково-кишкового тракту і серцево-судинної системи — похідних радіації. Ось вам і «чисто»!

Погану екологічну ситуацію відчувають на собі також і мешканці Камишівської сільради, на землях якої на чотирьохсотгектарній площі розміщується Качанівське родовище. Тут зафіксовано тридцять випадків онкозахворювань, а також два випадки дитячої смертності, спричинених саме цими хворобами.

Люди, стривожені екологічною ситуацією, вже готові до крайнощів: не сьогодні-завтра можуть перекрити державну трасу Суми—Полтава. А іншого виходу можновладці, які роками приховують екологічні небезпеки, їм не залишили.

Ці слова місцевого керівника підтвердили майже всі учасники «круглого столу», який редакція «Голосу України» провела в Охтирці.

Для переконливості процитую витяги з листа одного з керівників управління СБУ в Сумській області Олександра Ващенка тодішньому голові Сумської облдержадміністрації Миколі Лаврику, датованого січнем минулого року: «Аналіз інформації свідчить про наявність чинників, які негативно впливають на санітарно-екологічну ситуацію в окремих населених пунктах Сумської області. Зокрема, на території Охтирського району фахівцями СЕС виявлено села, де спостерігається значне пониження ґрунтової води. Також встановлено, що з 2003 року фіксуються випадки забруднення підземних водоносних горизонтів у місцях розташування Качанівського та Рибальського нафтових родовищ пластовою водою з солями хлору, натрію, магнію, заліза, стронцію та нафтопродуктами, концентрація яких перевищує встановлені норми від 10 до 178 (!) разів.

...Також отримано інформацію про значне погіршення питної води в межах інших населених пунктів... Зазначені обставини створюють передумови до підвищення соціального напруження серед мешканців району...». Ось вам, бабусю, і вся державна «турбота»!

Тим часом, за висновками районної СЕС, у 80 відсотків досліджених колодязів району питна вода за фізико-хімічними показниками взагалі непридатна для вживання. А в усіх селах семи сільських рад уміст нітратів у воді перевищує норму у 4—10 разів (!). Як результат, із майже 20 тисяч мешканців 16 сільських і однієї селищної ради питну воду із шахтних колодязів громадського користування сьогодні вживає заледве 10 відсотків населення.

І ще один факт. А конкретніше — висновки, зроблені спеціалістами Північно-Східного наукового центру: «...Попередні результати польових гідрохімічних досліджень за вересень 2005 року свідчать про те, що всі підземні і поверхневі води району більшою чи меншою мірою зазнали техногенного впливу, в основному пов’язаного з процесами нафтовидобутку...».

А як відреагували на дослідження науковців власники «Укрнафти»? Щоб забезпечити «альтернативний» погляд на ситуацію, уклали договір на дослідження з базовим НДПІ ВАТ «Укрнафта» з Івано-Франківська. Тим часом у районі й досі немає жодної глибоководної спостережної свердловини за процесами, які відбуваються у глибоководних водоносних горизонтах. І рвуться нафтопроводи, заливаючи сотні гектарів родючого чорнозему, під тиском у сотню і більше атмосфер не витримують водопроводи, звідки витікають потоки солоної води, яка отруює глибинні водоносні горизонти. Це, звісно, не годиться, в жодні ворота не лізе. Та ще більше дивує інше. Бо ті відповідальні особи, які начебто мають контролювати ці процеси, їх вплив на довкілля, не чують і впритул не бачать ні звернень, ні скарг, ні масового обурення.

Наведу лише один взірець такого «державного підходу». А саме відповідь керівництва Державного комітету ядерного регулювання України за підписом заступника голови цього відомства Олени Макаровської на звернення адміністрації Охтирської районної ради до столичних «благодійників». «Держ-

атомрегулювання розглянуло Ваше звернення щодо надання роз’яснень з питань поводження з радіоактивно забрудненими трубами НГВУ «Охтирканафтогаз»... і повідомляє, що усвідомлює складність та необхідність вирішення питання щодо знаходження майданчика для тимчасового зберігання радіаційно забруднених труб. Ця проблема також стосується аналогічних майданчиків в інших регіонах країни. На сьогодні будь-якими нормами та правилами не регламентовано строк експлуатації такого майданчика. У кожному конкретному випадку строк визначається санітарним паспортом... На нашу думку, в першу чергу необхідно вирішувати питання нормативного забезпечення цієї діяльності шляхом розробки та впровадження нормативно-правових актів...», — йдеться у відповіді.

— Спасибі Олені Анатоліївні за інформацію, — іронізує Юрій Ситник. — Суть в іншому: чому ці нормативно-правові акти досі відсутні? І хто за це персонально відповідатиме?

Питання, звісно, риторичне. 

Охтирська районна влада вже декілька разів намагалася через суди повернути в державну власність приватизовані надра. Суди перших двох інстанцій — господарський та апеляційний — виносили ухвали на користь позивачів, зате вищий завжди стояв на сторожі приватного бізнесу. Нині районна влада навіть неспроможна укласти з нафтовими магнатами договори на оренду ними землі.

Як неодноразово доводилося чути в Охтирці, окремі нафтовики місцеву владу навіть впритул не помічають. На сесіях районної ради не з’являються навіть у тому разі, коли на них розглядають питання, пов’язані з роботою нафтових родовищ. До речі, єдиний, хто відгукнувся на запрошення взяти участь у засіданні «круглого столу» за участю власного кореспондента «Голосу України», був заступник начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» Юрій Решетило. Свій виступ він розпочав з визнання, що діяльність нафтовиків справді негативно позначається на стані ґрунтів і питної води. «На жаль, має місце і засолення ґрунтів, — підтвердив Юрій Іванович. — Але керівництво Охтирського нафтогазового управління постійно спрямовує зусилля колективу на зменшення викидів назовні нафти і солоної води...».

Зрозуміло, що про експлуатацію нафтових свердловин приватними особами пан Юрій ні слухом, ні духом. На його думку, «...ця проблема більше пов’язана з чинним законодавством та відсутністю механізмів виділення земельних ділянок під свердловини».

Цікаво б знати: в незалежній Україні коли-небудь знайдеться сила, яка раз і назавжди зупинить нашестя спритників, ласих нажитися на експлуатації природних надр, тобто народного багатства?

Сумська область.