11 червня почнеться довгоочікувана спортивна подія — фінальна частина Чемпіонату світу з футболу 2010 року. Футбольні першості планети за популярністю, відвідуваністю змагань, теле- і радіоаудиторіями гідно конкурують із сучасними Олімпійськими іграми. Не стане, сподіваємось, винятком і футбольний турнір чотириріччя у Південно-Африканській Республіці. Ця країна складатиме іспит на спроможність організувати світовий чемпіонат не тільки за себе, а й за весь Африканський континент, на якому вперше відбудуться спортивні змагання такого масштабу. Саме на цьому наголосив у розмові з кореспондентом Укрінформу Надзвичайний і Повноважний Посол ПАР в Україні Андріс ФЕНТЕР (на знімку).
На початку розмови він нагадав, що Південна Африка стала на шлях демократичного розвитку у 1994 році. І вже тоді, на початку цього шляху, було намічено цілу низку амбітних планів. Один з них — намір прийняти літню Олімпіаду 2004 року.
— Але у 1996 році, коли на сесії МОК розглядалися заявки міст-претендентів, ми програли Афінам, — розповідає Андріс Фентер. — Після цього й було вирішено зосередити зусилля на боротьбі за право провести футбольний чемпіонат світу. Звичайно, нам необхідно було представити вагомі аргументи, щоб в нас повірили. За нас, треба зізнатися, «зіграла» та обставина, що ФІФА на той час шукала й обстоювала нові підходи до організації чемпіонатів світу. Було, зокрема, взято курс на проведення чемпіонатів там, де вони ніколи не відбувалися. Африка, з цього погляду, була суцільною білою плямою.
У травні 2004 року ФІФА зупинила свій вибір на Південно-Африканській Республіці. Це рішення викликало сплеск бурхливих емоцій, наше суспільство пережило тоді небачену ейфорію. Але потім настало усвідомлення того, яка величезна відповідальність лежить на нашій країні, на кожному з нас, і почалися довгі будні підготовки.
— Усе майже так, як і в Україні, коли в Кардіффі у 2007 році ми отримали право разом з Польщею провести фінальну частину чемпіонату Європи, треті за популярністю і масштабами спортивні змагання у світі. Спочатку теж була ейфорія... Україна, щоправда, має ще два роки, а Південна Африка вже на старті. Яка готовність до нього? Що за шість років вдалося зробити?
— Почну відповідь з того, що з 1994 року, після перших демократичних виборів, уряд Південної Африки приділяв підвищену увагу розбудові інфраструктури. Тож коли почалася підготовка до чемпіонату світу, ця розбудова була продовжена, але вже з урахуванням його потреб. Нам допомогло й те, що кілька стадіонів країни вже мали на той час цілком сучасний вигляд, оскільки у 1995 році у Південній Африці проводився чемпіонат світу з регбі. Якщо пам’ятаєте, торік на цих стадіонах відбулися матчі Кубка конфедерації, який став своєрідною репетицією перед чемпіонатом світу. Найбільший і наймодерніший серед них — стадіон «Соккер-сіті» («Футбольне містечко») у Йоханнесбурзі, на ньому 11 червня відбудеться церемонія відкриття чемпіонату і перший його матч: Південна Африка — Мексика. До цих п’яти старих, але реконструйованих стадіонів ми додали п’ять нових. Загалом на підготовку до нинішнього Мундіалю уряд витратив близько п’яти мільярдів американських доларів.
Загальновідомо, що Україна — одна з найбільших країн Європи. А Південно-Африканська Республіка за територією вдвічі більша за Україну. Враховуючи ці масштаби, ми намагалися не концентрувати пов’язані з чемпіонатом події в якомусь одному центрі чи регіоні, а розосередити їх по всій країні, в різних її куточках, ближче до людей, які там живуть. Два стадіони розташовані у Йоханнесбурзі, а вісім інших — у містах, між якими великі відстані. Скажімо, між містом Полокване, столицею провінції Лімпопо, що на півночі країни, на кордоні з Ботсваною і Зімбабве та Кейптауном, південним містом, що біля мису Доброї надії, — майже 1800 кілометрів.
На матчі чемпіонату було виділено для продажу три мільйони квитків. І, за моїми даними, майже всі квитки продані.
До нас приїде на 15 відсотків менше уболівальників, ніж очікувалося: ми це пояснюємо світовою фінансово-економічною кризою. Усього на чемпіонаті побуває 370 тисяч любителів футболу, насамперед, уболівальників тих команд, які здобули путівки до Південної Африки.
Матчі нинішньої світової першості дивитимуться більше глядачів, ніж під час минулого чемпіонату. За нашими розрахунками, загальна кількість переглядів сягне цифри 30 мільярдів. Сумарна тривалість теле- і радіотрансляцій по всіх каналах світу становитиме 75 тисяч годин. На чемпіонат акредитовано 20 тисяч журналістів. Для гарантування безпеки буде задіяно 41 тисячу поліцейських. На заходи безпеки виділено 1,4 мільярда рандів (курси ранда і гривні практично однакові). Обслуговувати гостей чемпіонату допомагатимуть 15 тисяч волонтерів з багатьох країн світу ( а претендували на роль волонтерів 45 тисяч бажаючих). Медичному персоналу, поліцейським, волонтерам, усім, хто задіяний у сфері обслуговування чемпіонату, видано 80 тисяч мобільних телефонів.
Навіть з цих окремих статистичних даних і фактів можна судити, якою грандіозною подією буде Чемпіонат світу-2010 і яка велика робота в ході його підготовки виконана. І головне, що все це працюватиме не лише на успішне проведення чемпіонату, а й на перспективи розвитку країни. Стадіони, дороги, аеропорти, готелі, інша інфраструктура належать не тільки нинішньому поколінню, усе це залишиться нашим нащадкам. Важливо й те, що ця подія сприятиме консолідації нашого суспільства. Ми — «різнокольорова» нація. Південну Африку ще називають країною веселки, тут живуть представники десятків національностей, народностей і етнічних груп.
— З практики підготовки України до Євро-2012 нам відомо, наскільки це складне, багатопланове, відповідальне завдання — підготувати великомасштабний футбольний турнір, особливо такий, як чемпіонат світу. І, мабуть, найсерйозніша проблема, яка постає перед його організаторами, — де взяти необхідні для цього колосальні кошти. Як вдалося її розв’язати вашій країні?
— Основними джерелами фінансування підготовки до чемпіонату були центральний і місцеві бюджети. На відміну від України, великі міста Південної Африки не перераховують кошти у центральний бюджет, тому ці міста досить багаті і найбільшу частину витрат на підготовку чемпіонату взяли на себе саме вони. Важливим розділом програми підготовки була реконструкція аеропортів. А всі аеропорти в ПАР — приватні, тож увесь фінансовий тягар тут ліг на плечі відповідних компаній. Де знайти кошти, це було їхньою проблемою. І вони її розв’язали успішно. Те ж саме можна сказати і про індустрію гостинності, тобто про готелі, кафе і ресторани, туризм, усю сферу обслуговування учасників і гостей чемпіонату. Вона належить приватному сектору, який мав у ході підготовки свої завдання. Вони теж виконані.
— Ви назвали багатими й самодостатніми міста, які прийматимуть матчі світової першості. Чи не могли б ви коротко їх представити?
— Якщо взяти уже згаданий у нашій розмові Кейптаун, парламентську столицю ПАР, то це цілком сучасне місто. Воно помітно вирізняється серед інших міст Південної Африки. Навіть своєю мовою. Тут домінує африкаанс (видозмінена мова перших голландських переселенців) та англійська. Йоханнесбург — це величезний мегаполіс з восьмимільйонним населенням. Три мільйони з цієї кількості мешкають в Соуето, місті — супутнику Йоханнесбурга, де самобутня культура, неповторний місцевий колорит. Преторія, де теж відбудуться матчі чемпіонату, — адміністративна столиця Південної Африки. Від неї до Йоханнесбурга — лише 60 кілометрів. Уже, мабуть, недалекий час, коли ці міста зіллються. Якщо рухатися далі на північ, до кордону з Ботсваною та Зімбабве, то там, зокрема, у Полокване, побачимо зовсім інші традиції, іншу культуру. У цьому регіоні проживають народності венда, суто, свана, які розмовляють різними мовами (Конституція ПАР визнає 11 офіційних мов, у тому числі й цих народностей). Таке ж різноманіття культур і в місті Рустенбург, індустріальному центрі з розвиненою гірничо-видобувною промисловістю. Сюди з’їжджаються у пошуках роботи люди з різних куточків країни, представники різних народностей і культур. Недалеко від Рустенбурга є знамените розважальне містечко Сан-Сіті. До речі, Рустенбург — місто-побратим українського Донецька. Ще одне місто, де відбудеться кілька ігор світової першості, — Дурбан. Воно розташоване на узбережжі Індійського океану. Місто самобутнє вже хоча б тому, що в ньому проживають більше мільйона вихідців з Індії. Культуру, традиції, звичаї цієї країни ви відчуєте з перших хвилин перебування в Дурбані. Крім того, провінція Квазулунаталь, центром якої є Дурбан, відома, зокрема, тим, що в ній живуть зулуси. В іншому місті, прописаному на океанському узбережжі, у Порт-Елізабет, помітний британський вплив, адже ця територія більше ста років тому була колонією Великобританії. Але водночас тут можна побачити і цікаву місцеву мовну культуру — коса. Блумфонтейн — одна з трьох столиць Південної Африки, де працює Верховний Суд, — у самому центрі країни. У місті — невелика кількість населення, відстань до Йоханнесбурга і Преторії — приблизно така, як від Києва до Одеси. І, нарешті, Нелспруїт. Це теж невеличке містечко. Воно знаходиться поруч з відомим на весь світ Національним парком імені Пола Крюгера — це ближче до кордонів з Мозамбіком і Свазілендом. Тут теж бачимо поєднання різних культур.
Під час церемонії відкриття чемпіонату, а вона триватиме близько години, думаю, буде можливість переконатися в різноманітті культур, звичаїв і традицій Південної Африки. Звичайно, це буде непростим завданням — відобразити й представити за одну годину весь колорит і багатство нашої культури. Що ж, тим цікавіше буде побачити, як організатори церемонії вийдуть з цієї складної ситуації.
— Нам в Україні дуже жаль, що наша національна збірна не змогла подолати останнього бар’єра на шляху до Південної Африки, зігравши з командою Греції внічию в Афінах, але поступившись їй на своєму полі...
— Зізнаюсь вам, що я був, напевне, одним з найвідданіших і щирих уболівальників вашої збірної. Мені дуже хотілося, щоб збірна України була серед команд—учасниць фінальної частини чемпіонату світу в моїй рідній країні. Виграти в англійців і не пройти греків — я цього не можу зрозуміти. Але таке футбольне життя...
— Повторимо з жалем: нашої збірної у Південній Африці не буде. Але чи буде представлене на стадіонах ПАР численне українське уболівальницьке товариство і в якій кількості?
— Точної цифри я не знаю. Бо чимало тих, хто побуває у Південній Африці на матчах світової першості, скористаються спрощеною на період чемпіонату системою візового оформлення: достатньо буде мати квитки на матчі і авіарейси до ПАР. Щодо нашого посольства, то в його консульському відділі оформили візи для поїздки на чемпіонат близько трьохсот уболівальників України.
— Якщо не секрет, які ваші особисті наміри й плани на період чемпіонату?
— Секретів немає. Я за перебігом подій на чемпіонаті спостерігатиму з Києва, головним чином по телевізору. А от мої рідні і друзі мають квитки на багато матчів. Скажімо, моя дочка подивиться церемонію відкриття та гру Південна Африка — Мексика і того ж дня, через кілька годин, у Кейптауні побуває на матчі Франція — Уругвай.
Можете не запитувати мене, за яку команду вболіватиму. Одразу скажу: за збірну Південної Африки. Наша національна команда за рейтингом ФІФА високого місця не займає. Але варто взяти до уваги той факт, що в жодному з дванадцяти останніх матчів вона не програла. І врахуйте чинник рідних стін. Цілком можливо, що наші глядачі будуть у південноафриканській збірній найсильнішою ланкою атаки.
