Пам’ятаєте анекдот, де у студентів з різних країн питали, скільки часу їм потрібно, щоб вивчити японську мову. Англієць визвався це зробити за рік, француз припустив, що оволодіє новою мовою за 2,5 року. А український спудей лише запитав: «А коли сесія?». Раніше переважно спрацьовувала стара, роками перевірена формула студентського успіху: «Завчив — здав — забув». Нині, після приєднання нашої країни до Болонського процесу, діють нові правила. Кореспонденти «Голосу України» вирішили згадати минуле і ще раз завітати до рідної вищої школи на сесію. 

Уперше похід до Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка в сесійний період не супроводжувався тремтінням ніг та неймовірним калатанням серця. Але всі ці симптоми спостерігалися мало не в кожного другого з нинішніх студентів. І, як виявилося, від сесії до сесії живеться студентам уже не так весело. Бо ж навчатися доводиться цілий рік, а не тільки при наближенні цієї дати «Ч». 

— У нас у групі навчаються 28 осіб. І всі, за винятком одного чи двох, реально вчаться, до кожного семінару готуються, відповідають. Намагаються заробити якомога більше балів під час семестру, щоб потім з іспитами проблем не було. Нині навіть така штука є, що за бали готові, як-то кажуть, один одному горло перегризти. У нашій групі ще не так. А в решті — взагалі суцільна конкуренція, — каже майбутня журналістка Оксана. 

Причина такої мобілізації студентів — нові правила навчання. Як розповіла нам наша співрозмовниця, нині звичних іспитів із витягуванням білетів уже немає. Та й оцінюються вони не на п’ять балів, а аж на сорок. 

— Предмети поділено на два модулі. За кожен із них ми можемо набрати максимально по 30 балів. Ще 40 балів залишається на іспит, — розповідає Оксана. — Деякі викладачі практикують систему «автоматів». Приміром, якщо ти за два модулі набираєш максимум балів — 60 чи трохи менше, то ще 40 за іспит тобі нараховують просто так, автоматично. 

Але такі гуманні далеко не всі викладачі. Кажуть, дехто, якщо ти навіть маєш найвищий бал, змушує здавати екзамен. Формат останнього залежить, як правило, від викладача. Переважно, каже Оксана, всі завдання тестові. Приходиш, відповідаєш на перелік письмових запитань і через дві години маєш свій результат. Утім, багато іспитів складають і усно. 

— Як правило, нам дають перелік питань, що виносяться на екзамен, і ми готуємося. Та, наприклад, цього разу в мене буде усний іспит, але ніяких питань нам на нього не дали. І ми, як-то кажуть, йдемо наосліп. Багато хто сподівається, маючи хороші бали, що поставлять автоматом. Але то таке діло, що бавишся з вогнем. Можуть поставити, а можуть і питати. А що саме — невідомо. 

Тож, про всяк випадок, перестраховуються студенти й окультними методами. Як-то: кличуть із відчинених вікон опівночі «шару» чи підкладають собі у взуття під п’яти п’ятаки. Кажуть, допомагає, та і спокійніше, коли віриш у підтримку й потойбічних сил. 

 

Для тих, хто і сам хоче підстрахуватися, пропонуємо ще кілька популярних студентських забобонів: 

— у ніч проти екзамену покладіть під подушку розкриті конспекти. Ще один варіант — покласти в ноги шоколадку, а зранку її з’їсти разом зі знаннями, які туди «перебралися»;

— зранку вставати та входити до аудиторії потрібно з лівої ноги;

— бажано не одягати на іспит нових речей;

— під час сесії не радять також змінювати зачіску;

— напередодні екзамену, за повір’ям, ще бажано не мити голову та не підстригати нігті;

— чимало є й веселих прикмет, як-то: перед входом до аудиторії поцілувати товариша у ніс або ж не випивати три дні перед іспитом. Та головне, кажуть і викладачі, і студенти: вчитися, вчитися і ще раз вчитися. І ні пуху вам ні пера!