Щоб не було соромно перед прийдешніми поколіннями

Учора під час робочої поїздки на Черкащину Голова Верховної Ради України Володимир Литвин взяв участь у конференції регіональної організації Народної партії, зустрівся з журналістами місцевих засобів масової інформації, освітянами.

Виступаючи перед народниками, Володимир Литвин порушив незручну тему переходу деяких депутатів від однієї політичної сили до іншої. «У цій ситуації замішана не так політика, — наголосив глава парламенту, — як мораль. Адже людина, котра вчора рвала на собі сорочку за одну партію, а сьогодні побігла служити іншій, не виїде з свого села, містечка чи обласного центру. Вона й далі там житиме і працюватиме, бо там її місце роботи і родина. Проте як після таких перебіжок ставитимуться до неї односельці, колеги, сусіди? По-культурному ця зрада називається політичною кон’юнктурою».

Водночас, зазначив Володимир Литвин, не всі, хто наважився покинути лави партії, роблять це з власної ініціативи. «Триває процес видавлювання людей з Народної партії, — зазначив він. — Причому не рядових членів, а тих, хто працює у владі, обіймає відповідальні пости в освіті, медицині, інших галузях. Перед ними ставиться питання руба: або перехід в іншу партію, або звільнення з посади. Таку поспішність я розумію: невдовзі будуть вибори до місцевих органів влади і треба будь-якими способами забезпечити результат. У своїй політичній силі не вистачає людей авторитетних, шанованих, ось і «пасуться» на чужій території. З приводу цих дій я особисто написав листа до керівництва Партії регіонів, а політвиконком Народної партії оприлюднив відповідну заяву».

Голова Верховної Ради ще раз підтвердив свою тверду позицію щодо обстоювання проведення виборів до органів місцевого самоврядування на мажоритарній основі. «Висувати кандидатів повинні партії, — підкреслив Володимир Михайлович, — а змагатися між собою вони повинні на мажоритарному окрузі. Будь-яка сільська, селищна, районна ради у своїй роботі не торкаються загальнодержавних питань. Для них найвища політика — як підвести до дитсадка природний газ, як відремонтувати в селі водогін, дороги, як забезпечити старих людей паливом на зиму. Цим і повинен займатися депутат, якого оберуть люди. Думаю, вже закінчився час, коли обирали того, хто голосніше крикне, виллє на опонента більшу діжку бруду, будь-якими способами виторгує собі прохідне місце у партійному списку, продасть батьків і могили дідів-прадідів, аби забезпечити собі тепле місце в депутатському кріслі. Люди вже розібралися, хто чим дихає».

Торкнувся глава парламенту і ситуації в країні. «Фінансове становище держави надзвичайно складне, — наголосив він. — Без зовнішніх запозичень нам просто не обійтися, і потрібно продовжувати співпрацю з МВФ. Тільки за останній період держава виплатила 15 мільярдів гривень боргів — це «спадок» від попереднього уряду. Тепер, що б не робила нинішня влада, ті, що розкидали гроші наліво й направо, сподіваючись, що вибори все спишуть, кричать, що все не так. Моя позиція незмінна: треба спочатку дати сьогоднішнім керівникам держави попрацювати рік, два, три, а потім уже робити висновки. Я категоричний противник гучного відзначення 100 днів роботи посадовців. Що за три з лишком місяці можна круто змінити? Це риторичне питання. Вважаю, коли щодня, хоч на ніготь, ми будемо рухатися вперед у справі покращення життя людей — це буде добра тенденція. Щоб саме так і було — наша політична сила, я особисто взяв відповідальність на себе. Я не ховався і не ховатимуся, не скиглитиму від тієї ноші, яку звалив на свої плечі».

Відповідаючи на запитання журналістів про ставлення до харківських угод, Володимир Литвин підкреслив, що іншого шляху в України не було. Якби відмовилися від пропозицій російської сторони, автоматично підвищилися б ціни на газ. Причому найболючіше це вдарило б по незабезпечених верствах населення. Ціна за блакитне паливо для власника однокімнатної квартири підскочила б до 500 гривень. Мешканці двокімнатної оселі змушені були б платити 1000 гривень. «Нам не треба боятися співпраці з Росією, — сказав промовець. — США має по всьому світу 820 військових баз. Німеччина не почувається  приниженою і ущемленою, що на її території також базуються американські військові підрозділи. Інша справа, на яких умовах перебувають частини іноземної армії. Ось тут, безумовно, потрібен найсерйозніший підхід і контроль».

Висловив керівник законодавчого органу країни і своє ставлення до дискутованого нині питання щодо написання спільного українсько-російського підручника з історії. «Я мав розмову з шанованим колегою — академіком, автором фундаментальних досліджень з української історії Валерієм Смолієм, — поділився з журналістами Володимир Михайлович. — Ми з ним дійшли  спільної думки, що погоджуватися навіть гіпотетично на підготовку такого підручника — це демонструвати свою меншовартість. До того ж, як у такій спільній праці можна оцінювати історію Київської Русі, постать Богдана Хмельницького, існування УНР, ЗУНР, боротьбу УПА та багато іншого? Я переконаний, історія не повинна обслуговувати політичні цілі. Нам потрібно глибше, масштабніше вивчати історію українського народу. Що стосується мовного питання, котре зараз знову почали експлуатувати з політичних міркувань, то у мене була і залишається одна позиція: державною мовою має бути українська. Щодо офіційного статусу російської — над цим потрібно добре задуматися. Що саме вкладається у цей зміст? Які наслідки за собою потягне? Словом, мовне питання найделікатніше з усіх. Й тут рубати з плеча неприпустимо.

Не обминув Володимир Литвин і черкаських проблем. Втім, не такі вони й черкаські, коли стосуються Шевченківського національного заповідника у Каневі. «Ще в 2002 році я почав бити тривогу з приводу занедбаності історичних місць, пов’язаних з іменем Тараса Шевченка, — нагадав Голова Верховної Ради України. — Відтоді минуло вісім років. Було ухвалено згодом першу державну історико-культурологічну програму «Золота підкова Черкащини», пішло фінансування реставрації і відбудови історичних пам’яток. Тепер з’ясовується, що кошти витрачалися за принципом «що залишиться, те державі». Вважаю, що необхідно провести інвентаризацію всього, що зроблено, з’ясувати, куди і навіщо пішли гроші, а далі вже рухатися вперед. Насамперед створити генеральний план розвитку Канева і визначити, яка область за яку ділянку роботи в цій «українській Мецці» відповідатиме. Великий Тарас об’єднає всіх українців і вся Україна повинна попрацювати над тим, щоб Канів і місце його вічного спочинку було гідно облаштовано. Щоб нам не було соромно за себе перед прийдешніми поколіннями».

Черкаська область.

На знімку: Володимир Литвин бесідує з освітянами села Червоний Кут Жашківського району.