Звістка про те, що через фінансові труднощі збираються закрити Медведівську дільничну лікарню, вмить облетіла районом. Люди запитували одне в одного: невже медичний заклад, який більше ста років прослужив не одному поколінню селян, перестане тепер існувати? Медведівчани та їх сусіди почали бити на сполох, привертаючи увагу влади, преси, громадськості до навислої загрози. Звернулися і до черкаського корпункту «Голосу України».

— «Гроза» із закриттям нашої лікарні ніби прошуміла, — зустрічає старша медсестра Ольга Бегеза, показує амбулаторію й розповідає про історію лікарні. — Це був земський медзаклад. Поставив його для жителів Медведівки та навколишніх сіл відомий цукрозаводчик і благодійник Терещенко. Приміщення ці досі добротні й теплі, бо побудовані з кедра та дуба. Ми своїми силами не раз робили ремонт, то бачили, який міцний використано матеріал.

Ольга Андріївна пригадує роки розквіту лікарні, в якій вона пропрацювала майже сорок років.

— Я тут й двох дітей своїх народила, — з ностальгією ділиться ветеран праці. — Адже у 60-х роках минулого століття лікарня мала не лише терапевтичне, а й пологове і хірургічне відділення. Світлої пам’яті хірург Володимир Михайлович Стеблина проводив по три-чотири операції на день. Робив навіть пересаджування шкіри! Згодом хірургію закрили, і всю нашу апаратуру перевезли до однієї з черкаських міських лікарень.

Зараз дільнична лікарня обслуговує жителів восьми сіл і одного хутора. Це близько шести тисяч населення. До найдальшого населеного пункту — хутора Буди — понад 18 кілометрів. Якщо звідти надійде виклик по медичну допомогу, то допотопному дільничному «УАЗу», що розсипається на ходу, годі добратися місцевими крутоярами до хворого.

— Уже не один рік ми просимо новий автомобіль «швидкої допомоги», — бідкається головний лікар Іван Бондар. — Потрібен він нам до зарізу. Адже відстані у нас між селами чималі, не скрізь ходять автобуси, тож добратися лікареві до хворого чи навпаки — дуже складно.

Зараз у «терещенківській земській» працює вісім медсестер та два лікарі. Це сам Іван Бондар та ветеран медицини, досвідчений терапевт Любов Шкребтій. Лікарня має два корпуси: амбулаторію і стаціонар, розрахований на 10 ліжок. Опалюється приміщення дровами. Медведівка, як і більшість сіл Чигиринського району, досі не газифікована.

— З опаленням ми ще можемо миритися, — продовжує Іван Савович. — А ось з куцим фінансуванням — ніяк. Бюджету, який виділяє нам місцева влада, вистачає тільки на зарплату медпрацівникам та на надання невідкладної медичної допомоги. Кошти на лікування хворі повинні шукати самі. А ми побираємося у населення та підприємців... Просимо олію, крупи, картоплю. За щоденним кошторисом лікарня має право витрачати на харчування хворого всього 4 гривні 79 копійок.

І все ж таки, попри купу інших турбот, нині найгострішою проблемою Медведівської та інших дільничних лікарень є відсутність кадрового поповнення.

— Я вже давно заслужила відпочинок, — ділиться терапевт Любов Миколаївна. — Тільки у Медведівській лікарні пропрацювала понад 30 років. Тому із задоволенням залишила б своїх пацієнтів під опіку молодому лікареві. Аби знайшовся такий, що погодився працювати в селі.

Мріє передати молодшому поколінню медпрацівників свій пост і головний лікар Іван Бондар.

— Сьогодні ми маємо багато нарікань від жителів, бо не видаємо працюючим лікарняних листів, — називає одну з больових точок закладу. — Чому? Бо за інструкцією це право має лише головний лікар-терапевт. Я ж за фахом — стоматолог. Ось і їдуть хворі, з температурою чи з травмою, за 35 кілометрів у районну лікарню, щоб отримати листок тимчасової непрацездатності. Аби приїхало на роботу у Медведівку молоде подружжя лікарів-терапевтів — цю проблему вдалося б розв’язати. А ще, — додає, — відпустити на заслужений відпочинок Любов Миколаївну, котра на прохання людей працює, хоч сама вже не зовсім добре почувається.

Утім, Іван Савович добре знає, що місцева влада не готова прийняти молодих фахівців. Бо вона, сільська рада, неспроможна забезпечити лікарів житлом. У неї — дотаційний бюджет.

— За останні кілька років, — ділиться з цього приводу головний лікар Чигиринської райлікарні Анатолій Тамко, — у селі Рацевому для подружжя медиків придбали будинок. Але це виняток, а не правило. Через низьку зарплату, відсутність житла випускники медуніверситетів не поспішають на роботу не лише в село, а й у райцентри й невеликі міста.

Підтверджує цю сумну тенденцію й Валентина Фесенко, головний спеціаліст відділу юридично-кадрової роботи головного управління охорони здоров’я та медицини катастроф Черкаської ОДА:

— Протягом 2009 року, — зазначає вона, — в області за рахунок бюджетних коштів придбано всього три квартири для молодих фахівців. Не можуть новоспечені лікарі купити собі житло і в кредит. Адже для того, щоб видали документи на отримання позички, необхідно стати на квартирну чергу. А щоб внести своє прізвище у ту горезвісну чергу, потрібно мати прописку. Ось таке виходить замкнуте коло...

Зараз, розповіли медпрацівники, на Черкащині готуються здійснити пілотний проект щодо реформування галузі. Як це вже бувало, влада шукає не грошей, щоб реанімувати медицину, а використовує адміністративні важелі, котрі ні до чого доброго ще не приводили. Чого варта ідея ліквідувати у райлікарнях, де за рік з’явилося на світ менше 300 новонароджених, пологові відділення? Або «оптимізувати» кількість дільничних лікарень, ФАПів та амбулаторій? Зараз в селі медична допомога й так малодоступна, а що буде, коли віддалити її від мешканця сільського населеного пункту ще на десяток-другий кілометрів? Невже не знають автори «пілоту», що у колишніх колгоспників немає власного автотранспорту, щоб добратися до лікарні? І що до багатьох «глибинок» автобус курсує лише вихідними днями?

На всі ці запитання, думається, нова влада повинна обов’язково відповісти. Перш ніж братися за «переформатування» сільської медицини. І ще добре було б ініціаторам черкаського пілотного проекту згадати видатних українських промисловців-меценатів Симиренків, Яхненків. Терещенків. Ці добродії побудували для простого люду такі лікарні, котрі досі надійно служать їх землякам. Й не чиновникам «нового покоління» закривати, руйнувати те, що споруджено для людей на віки.

 

Черкаська область.

На знімку: невтомна «мати Тереза» половини чигиринських сіл лікар Любов Шкребтій (праворуч), старша медсестра Ольга Бегеза та 80-річна пацієнтка Ганна Яремака.

Фото автора.