Останнім часом в Чернігівській області почастішали зриви графіків виходів пасажирського транспорту на сільські маршрути. Виїзд автобуса нібито й не відмінено офіційно, але насправді селянин, прийшовши на зупинку, може і не виїхати з села у своїх справах. Автоперевізники у такий спосіб економлять.
Село Буди — за 18 кілометрів від райцентру. Уже майже п’ять років, як з Ічні сюди не ходить автобус. Головна причина — погана дорога. Вона «добиває» пасажирський транспорт. Та й, крім цього, водій нічого майже не заробить на «пенсіонерському» пільговому маршруті. Він везе людей, але безплатно.
— Як же добираєтеся до райлікарні або в інших справах до міста? — запитую виконувачку обов’язків сільського голови Валентину Смілу.
Вона не приховує:
— Якщо не маєш машини, платиш сто гривень хазяїну. Якщо молодший, їдеш на велосипеді. А стареньким пенсіонерам добратися в Ічню узагалі проблема. У селах при сільраді проживає 441 особа, половина з них — люди похилого віку. Добиратися останнім попутками дуже важко...
У травні у більшість ічнянських сіл, в які ще цього року курсували автобуси, нині не ходить пасажирський транспорт. При цьому за зиму не побільшало розбитих доріг! Але у ВАТ «Ічнянське АТП-17439» на те є вагома причина.
— З одинадцяти внутрішніх маршрутів нині обслуговуємо лише два, — повідомив директор автотранспортного підприємства Петро Кобзар. — Річ у тім, що не ходять ті автобуси, на маршрути яких виділялися бюджетні кошти. Для нормального фінансування внутрішньорайонних маршрутів загалом потрібно на рік мільйон 200 тисяч, а ми отримали лише 20 відсотків від цього. Торік заборгованість держави перед нами становила 240 тисяч гривень. Немає фінансів для закупівлі пального. Щоденні затрати на окремих маршрутах сягають до 400 гривень, а доходи — 40 гривень.
Він та інші керівники автотранспортних підприємств занепокоєні фактичним припиненням у цьому році фінансування — компенсації за проїзд пільгових категорій. А у селах, як правило, це 60—70 відсотків населення!
Автобуси вранці виїжджають з населених пунктів переповненими, але насправді платять за проїзд одиниці. Інші, здебільшого пенсіонери, мають право на безплатний проїзд.
З одного боку, АТП витрачає на поїздку значні суми: для купівлі бензину, оплати праці водія, придбання запчастин. А з другого боку, пасажир має право не платити за це кошти. Адже чинне законодавство його в цьому плані захищає. Щоправда, грошей у державному бюджеті на забезпечення згаданого права хронічно не вистачає. Але ж АТП — не благодійні організації! Їм не дають у борг бензин, шини, запчастини.
Торік, як повідомив депутат обласної ради Олександр Нерета, у бюджеті на Чернігівщину було закладено 41 мільйон гривень компенсацій за проїзд пільговиків, але 4 мільйони з них в область недодано. Нині ці витрати у вигляді субвенцій держава зменшила до 36 мільйонів.
— Але проблема в тому, що, наприклад, у Коропському районі наше діюче автотранспортне підприємство не отримало на компенсацію перевезень за п’ять місяців ані копійки, — зазначив він.
У Бобровицькому районі автобуси ще обслуговують внутрішньорайонні маршрути.
— Однак ось ми винні податку ПДВ дев’ять тисяч гривень, — каже голова правління Бобровицького автотранспортного підприємства Сергій Баранчук. — Треба сплатити кошти і в Пенсійний фонд. А з чого? Там не цікавить нікого, що субвенція затримується.
Прогресивна ідея про запровадження адресної допомоги пенсіонерам має своїх опонентів на Придесенні.
Голова правління ВАТ «Ріпкинське АТП-17444» Сергій Ткаченко вважає, що у такому разі пасажирські перевезення будуть загнані у глухий кут.
— Зрозуміло, якби у наших селах проживало по 1000—1500 осіб, — каже він, — то завдяки адресній допомозі пенсіонерам у нас було б чимало б пасажирів. Але, наприклад, у Ріпкинському районі дуже багато маленьких сіл по 50—100—300 жителів. Якщо вони й платитимуть гроші за проїзд, то цього все одно не вистачить. Адже на маленькі села автобуси ходять напівпорожні. Треба, щоб на такі нерентабельні маршрути була дотація. На жаль, у районному дотаційному бюджеті такі гроші важко знайти.
...Тим часом у Деревинах, що за 25 кілометрів від райцентру Городні, приватний підприємець Віталій Криволап за 10 гривень майже щодня перевозить людей до райцентру, підбирає багатьох пасажирів і в селах по дорозі. Дорого? Зате регулярно і постійно. Тому усі вдячні перевізнику. Адже чотири роки тому без перевізника-приватника було важко дістатись у Городню. Пільговики ж можуть скористатися понеділковим автобусом місцевого АТП.
Зрозуміло, деревинський досвід — це лише один варіант виходу із критичної ситуації пасажирських перевезень. Але йдеться про рентабельний маршрут. На Чернігівщині ж дуже багато маленьких сіл. Приватник без дотації на ньому розориться. Та й автотранспортні підприємства з року в рік втрачають свої можливості через погане фінансування. Адже воно не дає можливості закуповувати нові автобуси, поліпшувати матеріально-технічне становище. Як далі бути?
Тут бажані вдумливі, гнучкі заходи із реорганізації пасажирських перевезень у регіонах.
На знімках: добре, як у село ходить шкільний автобус, що довезе до головної траси; цього разу рейс не відмінили...
Фото автора.
Із звернення автоперевізників Чернігівщини до правління Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників:
«В останні роки виникла стабільна тенденція з неповного фінансування витрат автоперевізників від виконання пільгових перевезень. Недостатня компенсація за перевезення пасажирів-пільговиків (в середньому по районах на одного пільговика в місяць виділяється від 3 до 10 грн.), невідповідність планів з виплати субвенцій реальному стану перевезень — основна частина субвенції планується та виділяється в 4 кварталі, водночас пільгові перевезення виконуються в цілому рівномірно, з певним зростанням у літні місяці. Водночас органи місцевої влади вимагають стабільного виконання таких перевезень. Нестача коштів приводить до припинення приміських та міських перевезень в цілому. При цьому потерпають найбільш незахищені верстви населення».
