Коли добирався у відрядження до Токмака, всю дорогу чомусь мозолила думка — звідки посеред степів виникло це потужне промислове місто, і чому воно потужне і промислове вже в минулому? З останнім запитанням усе просто — всі, від кого це залежить, їздять на німецьких та японських дизелях, а наші їм якось байдужі...Хоча чому з такого сумного починати, краще з прадавнього — героїчного і міфічного. Протягом віків усе життя Приазовського степу трималося ближче до річок. Одна з таких — річка Молочна. Мандрували цими місцями і скіфи, і сармати, і печеніги. Пізніше десь тут траплялися й сутички останніх з русичами, а потім надовго запанувала Золота орда. Кажуть, що улус (область) Джучи — старшого сина Чингізхана, розкинувся від Іртиша на Сході до тих місць, куди «ступить копито монгольського коня» на Заході. Їх, ці західні території, називали у XІІІ—XІV ст. Токмаком. Відомості про це знаходимо в книзі директора місцевого краєзнавчого музею В. І. Медведського: «Токмак: археологія, історія». Тут варто підкреслити і таке: згадана межа монголо-татарських володінь не обов’язково проходила у районі сучасного міста Токмак. Адже таку назву тільки в Україні та Росії носять близько двадцяти населених пунктів, річок, гірських перевалів, урочищ.
То що ж воно означає — Токмак? І блюдце — поселення починалося у такій собі природній чаші рельєфу, і сите місце, і гостроверха шапка, і місце бою тощо. До речі, саме вздовж лівого і правого берегів річки Молочної йшли відомі Ізюмський та Муравський шляхи. Якими, на жаль, не тільки чумаки сіль возили, а й здійснювалися татарські набіги на землі сучасної України та Росії, а потім невольників гнали до Криму.
Попри древню історію краю — підтверджену численними археологічними знахідками, біографія самого міста Токмак порівняно недовга. Розпочалася вона в період освоєння Російською імперією Дикого поля — земель ногайських татар. Зокрема, село Токмак створили 1784 року, поселивши тут так званих державних селян. Новий імпульс розвитку краю дали німецькі переселенці-меноніти. Вони облюбували місцину, яку назвали Гальбштадтом (нині Молочанськ Токмацького району), і з 1820-х років почали розвивати тут перше на всю Таврійську губернію виробництво — спочатку сукна, потім оцту. До Токмака ж потужна на ті часи промисловість, яка на ціле століття визначала його статус і добробут, прийшла лише 1882 року. Саме тоді німець Фукс, а через три роки австрієць Клейнер створили свої заводи з виробництва сільськогосподарських машин. Виробництво розширювалося — станом на 1913 рік загальний капітал двох заводчиків становив 12 мільйонів рублів. Величезні на той час гроші! До речі, окрім сіялок, жниварок, молотарок тут було налагоджено виробництво нафтових двигунів, а з початком Першої світової війни і ремонт автомобілів для потреб Південно-Західного фронту.
Революційні бурі принесли в Токмак не тільки виробничу розруху — були періоди, що місто по кілька разів на місяць переходило із рук в руки, — а й великий голод. Останній у тутешніх місцях охопив територію з населенням у майже мільйон осіб. (Ось вам і «сите місце», якщо до нього «вміло» докласти рук). До слова сказати, 1932—1933 роки теж цими місцями пройшлися справжньою косою Голодомору. Адже чи не найтрагічнішими були його наслідки по тодішній Дніпропетровській області (Запорізька заснована лише 1939 року) саме в Токмаку.
Однак повернімося до початку 20-х. Станом на 1922 рік, коли закінчилися денікінщина, врангелівщина і махновщина, а радянська влада зміцніла, почалася націоналізація промисловості. Чотири токмацькі заводи були об’єднані в один — завод «Червоний прогрес». Той уже наступного року зміг похвалитися своєю продукцією — трактором «Запорожець». Останній на виставці у Москві отримав золоту медаль, обігнавши за характеристиками навіть знаменитий «Фордзон». Отож Токмак є батьківщиною першого радянського трактора. Випускали його аж до 1927 року (згадаймо, коли з’явилися флагмани тракторобудування в СРСР — ХТЗ, СТЗ, ЧТЗ), а потім завод перепрофілювали на виробництво двигунів внутрішнього згорання, в основному — дизелів. Про значення цього заводу для економіки СРСР може свідчити хоча б те, що через тиждень після визволення Токмака, тобто вже 28 вересня 1943 року, почалася відбудова заводу імені Кірова (так він став називатися у 30-ті роки). 1976 року дизелебудівний завод отримав назву ВО «Південьдизельмаш». На піку свого виробництва він експортував продукцію до 60 країн світу і давав роботу 11 тисячам працюючих. Але... коли ми із старшим науковим співробітником токмацького музею Іриною Удод підійшли до прохідної підприємства, то побачили лише наклеєний зсередини на скло аркуш паперу формату А4: «ВАТ «Південьдизельмаш» не працює». От і всі оголошення...
Зупинка такого гіганта підкосила економіку Токмака. Тут ще діють кілька промислових виробництв, не опустив рук середній та малий бізнес, та значна частина людей змушена шукати роботи в інших місцях. Обласна влада збирається знайти інвестора. Добре, щоб хоч не такого, котрий заплатить копійку за величезний завод, а потім потихеньку все сплавить на металобрухт — таких випадків у наших краях безліч. Окрім усього, ще й варто поспішити. Ледь не 15 років простою дуже позначається на кваліфікації тих, які 1988 року видали за ворота «Південьдизельмашу» рекордні 10 тисяч двигунів потужністю до 600 кінських сил...
Запорізька область.
На знімку: пам’ятник нафтовому двигуну (початок XX ст.).
Фото автора.
