Який заєць не любить безплатно подорожувати

«Репортер» продовжує серію матеріалів про якість перевезень громадським транспортом. Цього разу з’ясовуємо, скільки коштують поїздки в приміських електричках для народу, і наскільки їх вартість відповідає якості сервісу. 

Електропоїзд Київ — Фастів відбуває від столичного вокзалу. Усі місця зайняті, у проході також людно. Їхати далеко, отож попутники групуються за інтересами: одні грають у карти, інші обговорюють політичну ситуацію в країні. Купка дівчат роздивляються сторінки глянцевого журналу... Та вмить все змінюється. Ледь не половина пасажирів встає зі своїх місць і починає швидко переміщатися у кінець вагона. Проте паніки немає. Здається, це добре відпрацьоване навчання з цивільної оборони. В головах у нас та решти недосвідчених пасажирів електричок зароджуються думки про найстрашніше — у вагоні пожежа, або ще гірше, потяг захоплено терористами.

— Що трапилося, куди це всі, — запитую у молодика, який ще секунду тому сидів поряд зі мною, а тепер уже кудись поспішає. — Нічого, все нормально. Просто різко закортіло вийти на перекур, — кидає на льоту сусід.

Причина масової евакуації у бік тамбура з’ясувалася уже за кілька хвилин: до нас підійшов контролер.

— О, знову побігли, зайці, — констатує він, перевіряючи мого квитка.

— І часто бігають, — запитую.

— Повсякчас. Кожен день одне й те саме. Раніше ще зрозуміло: не встигали придбати квитки у касах на вокзалі. Поспішали на електричку. А зараз ми вже ходимо по вагонах, і не тільки як контролери, а й квитки продаємо. Та все одно — бігають. Не хочуть платити гроші за проїзд — економлять, — зітхає чоловік у синьому форменому костюмі. — А вже як спіймаєш зайця, то все одно намагається викрутитися: називає не ту зупинку, на якій насправді сів, аби заплатити менше...

Приміські електропоїзди були і залишаються доступнішим видом транспорту для народу. Попри це прибутковими вони так і не стали. Збитки від приміських перевезень за минулий рік сягнули 2,6 млрд. гривень. Відтак, запевняють в «Укрзалізниці», необхідно підвищувати вартість проїзду. І це за того, що за два минулі роки ціна квитків уже зросла на 30—40 відсотків.

— Якби вони так справно вагони ремонтували, як ціни на квитки піднімають, — обурюється пасажирка Олена Швець. — Скоро на роботу буде невигідно їздити, бо дорого добиратися. А іноді буває й огидно: сидіння порізані, вікна брудні, на підлозі — сміття, пляшки по вагону катаються. Та ще якийсь жебрак зайде на зупинці й співає чи буркотить щось своє до наступної станції. Голова обертом йде після роботи, а тут ще його слухати маєш. Тим, хто хоче економити, «постійні клієнти» електричок радять купувати абонементні квитки, або, простіше кажучи, проїзні.

— Я щодня на роботу їжджу електричкою, — розповідає Наталія Гуря. — Проїзд в один бік коштує 4 гривні 80 копійок. Рахуйте, якби я щоразу купувала звичайний білет, то за місяць витрачала б понад 190 гривень! А так купую абонементний квиток на місяць. Його вартість — трохи менше 96 гривень. І тим самим економлю майже сто гривень.

Між іншим, є кілька варіантів абонементних проїзних квитків на приміські перевезення. До слова, їх можна придбати на будь-яку кількість місяців, але не більше, ніж на рік. Діють вони тільки у межах станцій, вказаних на білеті. Як і скрізь, проїзні є «повні» або «пільгові». Останні є іменними, а отже, дійсні за наявності документа, що дає право на пільги.

Ще одна пропозиція для пасажирів — квиток вихідного дня. Він дійсний для проїзду по п’ятницях, суботах, неділях, понеділках, передсвяткових і святкових днях між станціями, вказаними у квитку.

— Купую такий проїзний, коли настає період городів, — зізнається Наталія Прокопівна. — Для нас, «дачників» без власних авто, це — досить непоганий варіант.

Щодо ціни, то проїзні купувати справді вигідно. Навіть якщо брати повний абонементний квиток, то щомісяця економиш понад сто гривень. А на найвіддаленіших маршрутах заощадити можна, іноді, і понад 180 гривень. Звичайно, ще дешевше обійдуться своєму власникові пільгові проїзні, у тому числі й студентські (50 відсотків від вартості). Проте, як свідчить статистика, люди не дуже-то бажають економити легітимно. За даними «Укрзалізниці», абонементними квитками користується лише близько відсотка пасажирів. З них пільговики становлять 79 відсотків.

— Поки моя донька навчалася в університеті, — розповідає Микола Н., — я з її студентським купував собі пільговий проїзний. Мені ж головне було турнікети пройти. Так чотири роки їздив — жодного разу проблем не виникало.

Ще один спосіб зекономити на уже економному проїзному — «прикоротити» довжину маршруту.

— Я купую проїзний до найближчої станції, і по ньому їду майже до кінцевої. Важливо турнікет пройти, а від контролера можна і втекти, — розповів молодик у залі очікувань столичного Приміського вокзалу.

— Безбілетників в електричках дуже багато, — запевняє постійний пасажир Олександр. — Особливо у так звані години пік. Виходить, що в «найгарячіші» свої моменти залізниця на дурняк народ возить.

Проте не на всіх станціях та зупиночних платформах є квиткові каси. І в такому разі пасажир має оплатити проїзд уже безпосередньо у контролера. При цьому жодних штрафних санкцій до нього не застосовуватимуть. Та якщо безбілетний пасажир здійснює посадку на станції чи платформі, де каси є, контролеру він оплатить, окрім вартості квитка, ще й так звані додаткові послуги, встановлені згідно із чинним законодавством.

Та і тут, каже Олександр, наш народ зміг знайти «запасний вихід».

— Часом безбілетникам вдається деяким способом так би мовити вплинути на контролера. І той може «зайця» у вагоні і не помітити, або ж просто не захотіти цього зробити. Я в Інтернеті читав, як з контролерами в якійсь сусідній країні безбілетники спільну мову знайшли. Платять особисто йому мінімум, аби той квиток не виписував. Бо той коштує більше. Можливо, і у нас така практика почне діяти, а, може, й уже діє. Не знаю, особисто я в таких махінаціях участі ще жодного разу не брав.

Те, що лише один відсоток пасажирів приміських електропоїздів користується вигідними абонементними квитками, наштовхує на думку, що «вухаста справа» у нас все-таки процвітає. А тому, мабуть, допоки лави безквиткових не прорідіють принаймні удвічі, приміські пасажирські перевезення електропоїздами залишатимуться невигідними. А головне: некомфортними для своїх пасажирів. Виходить, зайці самі себе обкрадають.