Нарада керівників аграрних навчальних закладів за участі міністра агрополітики Миколи Присяжнюка та голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Григорія Калетніка, проходила саме у Білій Церкві, що на Київщині, не випадково. Бо завдяки розташованому тут Національному аграрному університету місто стало одним з провідних центрів сільськогосподарської освіти країни. Тут куються висококваліфіковані кадри для агросектору. Майже дві тисячі випускників щороку стають спеціалістами з ветеринарної медицини, технології виробництва і переробки продукції тваринництва, агрономії, лісового та садово-паркового господарства, екології, охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування, водних біоресурсів та аквакультури, фінансів і кредиту, обліку і аудита, економіки підприємства, менеджменту. Фахівців, переконують тут, готують на рівні світових стандартів, конкурентоспроможних на ринку праці. А представлені в університеті наукові школи, зокрема з ветеринарної хірургії, з ветеринарної лейкозології, ветеринарно-санітарної експертизи, визнані не лише в Україні, а й у світі.

 Без практики нікуди

Важливо, що майбутні аграрії отримують не лише теоретичні, а й добрі практичні навички.

— Виробничу практику у нас проходять всі без винятку студенти, — розповів під час організованої для учасників наради екскурсії директор навчального науково-дослідного центру БНАУ Петро Кузьменко. — На полях, ставках, фермах. Студенти проходять увесь технологічний процес, починаючи з лану. Беруть участь у вирощуванні сільгоспкультур. Дивляться, які норми висіву, яке обладнання застосовується, якою сівалкою, як молотить комбайн. Вони й жнивують, й сінаж заготовляють, і скирти кладуть, й на тракторах працюють. Годують худобу, контролюють, скільки тварина дає молока, що на це впливає. Скільки комбікорму роздається, на які вікові групи. Навіть здають молоко на переробку та беруть участь у забої. Виходить повний цикл. Гадаю, це правильно, коли студент, якого випускаємо, знає увесь технологічний процес. А то іноді теорія є, а практики — нуль. А так, поїхав працювати — він уже все знає.

Отож важливо, що в університеті є сучасна відповідна база для такого навчання. Тут знайшли можливість купити, приміром, високопродуктивні комбайни: «Джон Дір» та два «Клааси». Задоволення не з дешевих. Але студенти вивчають жнивну техніку не лише на картинках чи допотопних «Нивах», як часто це буває.

— Нещодавно, — продовжує Петро Кузьменко, — придбали комбікормовий завод. Корми вже робимо самі — не купуємо. Маємо 1717 гектарів землі. Сіємо і ячмінь, і овес, і пшеницю, і горох, і кукурудзу. Торік отримали пшениці по 57 центнерів з гектара. Сіємо еліту. Робимо все, щоб навчити студентів, а не заради бізнесу. На нових методах, нових сортах.

Поголів’я великої рогатої худоби в навчальному закладі також чималеньке. Утримують тут 360 голів, з них — 100 дійних корів чорно-рябої породи. Торік надоїли по 5,8 тисячі кілограмів молока на корову. Продають його на розташоване неподалік переробне підприємство екстракласом по 3 гривні 50 копійок. Є в учгоспі коні, вівці, кури, гуси. Навіть страусів купили. Одне слово, студенти мають де здобувати якісну освіту й на чому...

Тема — грунтовна, розмова — аргументована

Опісля екскурсії «потужностями» БНАУ в конференц-залі, власне, й відбулася нарада. Розмова вийшла продуктивна, іноді навіть різка — керівники аграрних навчальних закладів давно хотіли зібратися й обговорити нагальні проблеми між собою та з керівником Міністерства агрополітики, до якого ці виші та технікуми нині належать.

Перше, що збурило аудиторію — інформація Миколи Присяжнюка. Мовляв, Рахункова палата, перевіряючи українську аграрну науку, зауважила, що кошти використовуються неефективно. Й дає рекомендації: яку частку грошей треба віддавати на прикладну науку, а яку — на фундаментальну. От тоді, буцімто, буде ефективно.

— Не знаю, що то за спеціаліст до таких висновків додумався, — резюмував Григорій Калетнік, — який вуз закінчував й куди дивився, щоб сказати, що тут нераціонально. А скільки зараз грошей виділяється на аграрну фундаментальну науку?

— Нуль, — пролунало із залу.

«То як можна їх нераціонально використовувати?» — перепитав Григорій Калетнік і пообіцяв «розібратися з чиновниками, які такі фіктивні довідки малюють».

За словами голови комітету, без аграрної освіти взагалі важко говорити про перспективу АПК нашої держави. А до Білої Церкви нині з’їхалися кращі викладацькі кадри, люди зі світовими іменами. Спільно сьогодні можна вирішити багато питань. Таким чином — робити ефективні кроки інтенсивного розвитку нашої аграрної економіки. Хоча, дякувати Богу, сільське господарство й так показало себе добре у кризові роки. І це — за мізерної допомоги з боку держави. Красномовне тому підтвердження: на один гектар ріллі в Євросоюзі виділяють 750—800 євро, у нас — до 100 гривень. За останні шість років аграрії тільки на потрібну кількість пального витратили суму, що перевищує державну допомогу для АПК на 13 мільярдів гривень — тобто у рази. Це свідчить і про незначне фінансування, і про потенціал агросектору, який має бути пріоритетним і для Президента, і для Прем’єр-міністра, і для Верховної Ради. Звісно, тут велика роль аграрної освіти, якій треба усіляко сприяти на державному рівні. А ще — не варто забувати, що у сільськогосподарських навчальних закладах здобуває освіту 85—90 відсотків сільської молоді. Якщо не збережемо — куди тоді молодим людям з сіл подітися? Адже й так ми маємо тут перекоси, спричинені тими, у кого нині інструмент і право регулювати держзамовлення. За законом визначено 51 відсоток, як мінімум. А скільки маємо нині в аграрних вузах? За деякими напрямками — менше 30 відсотків. Хіба віриться, що приєднавши аграрну науку від Мінагрополітики до Міністерства освіти і науки, як це дехто хоче зробити, не втратимо взагалі таку потужну основу для сільського господарства? Мабуть, вигідно комусь сіяти усілякі страшилки: то, що мають приводити у відповідність до фінансування, то, що мають приєднувати, то наука й освіта працюють погано, то спеціалісти не ті. Й так треба подякувати, що за такого рівня фінансування наших навчальних закладів взагалі українські фахівці-аграрії користуються величезним авторитетом не тільки серед випускників інших вузів, а взагалі за кордоном.

Хоча, звісно, є у нас проблеми і з якістю випускників, і з якістю підготовки. На те є об’єктивні причини. Матеріальна база потребує величезних коштів. Якщо говорити про факультет механізації будь-якого нашого вузу, то щоб закупити «Джон Дір» і показувати його студентам — треба на один лише комбайн більше мільйона гривень. Держава виділяє такі кошти? Ні! Але треба шукати можливості, щоб оснастити навчальні заклади новітніми приладами, обладнанням, технікою. Зробити все, щоб рівень відповідав сьогоднішньому дню, не кажучи про завтрашній.

Про «жовтенькі аркушики» та непрацюючі закони

Утім, є чимало й прикладів, коли і наша професура читає лекції з одних й тих самих «жовтеньких аркушиків», яким по 10—15 років.

— Тут вже, — наголосив Григорій Калетнік, — про проблеми фінансування не треба говорити. Адже зарплата нині виплачується справно.

За його словами, зростають вимоги й до педагогів, яким необхідно переходити на сучасні методи викладання. А нині варто окремо стимулювати тих, хто спроможний читати лекції іноземною мовою. Бо доводиться визнавати, що наш випускник без вільного знання англійської навряд чи зможе пробитись далі.

Ще один важливий крок — з Болонського процесу варто запозичити досвід співдіяльності навчальних закладів з бізнесом. Якщо випускник користується попитом і його  готовий взяти на роботу підприємець чи велика структура, то, значить, такого студента навчали правильно. Але й бізнесмени можуть своєю технікою «посилити» матеріальну базу університетів. А коштами — підкріпити фінансування розробок наших вчених.

Під час наради Григорій Калетнік запросив науковців до тісної співпраці з парламентським комітетом, який очолює, аби разом з народними обранцями взятися за експертизу прийнятих вже нормативних актів.

— У мене на столі, — зізнався він, — лежить близько п’ятдесяти законів, у яких не те, що якась стаття не діє — усі ці закони не працюють. А вони ж числяться як прийняті на підтримку аграрного сектору. Дивіться, мовляв, скільки ухвалено задля блага сільського господарства. Насправді вони нульові. А є закони, у яких працює одна-дві статті. Я дуже хотів би, щоб ми знайшли порозуміння. Не тільки провели експертизу чинних нормативних актів, а й спробували спільно освіжити законодавство. Які потрібно внести доповнення? Які зміни? Яким законам сказати — «ні», спишіть їх!

Маємо визначитися і з земельними питаннями. Є багато бездарних речей у законодавстві, де потрібно докласти нашого розуму й досвіду.

Сухий залишок

Ректор Білоцерківського національного аграрного університету Анатолій Даниленко у своєму виступі зупинився, зокрема, на проблемах жалюгідних зарплат викладачів.

— Справді, — переконаний він, — людина захищає кандидатську, докторську — а потім має таку мізерну зарплату. Тепер про підпорядковування агроосвіти. Якщо ми, не дай Боже, «підкинемо» її під інше міністерство — все! Бо тут є свої особливості, свої пріоритети. Що ж до підготовки — нинішня база багатьох учгоспів не відповідає вимогам сьогодення. Спеціаліст майбутній, студент обов’язково має практикуватися, відчути смак нових технологій, сучасних підходів, нового бачення. Щоб його підготувати до роботи в непростому цьому світі, ми уклали договори про співпрацю з 16 навчально-практичними центрами на базі передових господарств Київщини, Черкащини, Вінниччини, Чернігівщини. Це дало змогу забезпечити 70—75 відсоткам студентів проходження навчальної та виробничої практики. Керівниками практик є головні спеціалісти цих сільськогосподарських підприємств. Такі напрямки потрібно підсилювати.

До речі, озвучені на нараді проблеми стали основою звернень її учасників до Президента України, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради. Також вирішено створити робочу групу, яка обгрунтує доречність розвитку й фінансової підтримки державою аграрної науки.