Із досьє «Голосу України» 

Іван (румунською — Іон) ПОПЕСКУ, народний депутат України від Партії регіонів. Народився 16 квітня 1964 року в селі Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, закінчив Чернівецький державний університет за фахом філолог, викладач російської мови та літератури. 1993 року захистив кандидатську дисертацію «Румуно-російський білінгвізм і мовна ситуація в південному ареалі Чернівецької області», працював на кафедрі російської мови Чернівецького держуніверситету. Доктор філософії, кандидат філологічних наук. Уперше був обраний до парламенту в мажоритарному окрузі Чернівецької області 1994 року. Народний депутат Верховної Ради другого, третього, п’ятого, шостого скликань. Член Партії регіонів. Президент міжрегіонального об’єднання «Румунська спільнота України». Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Голова постійної делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, віце-президент ПАРЄ. Одружений, має доньку.

— 26 квітня вас було обрано віце-президентом ПАРЄ. Це відбулося з другої спроби — під час зимової сесії ПАРЄ наприкінці січня Асамблея не змогла обрати віце-президента від України через конфлікт в українській парламентській делегації. Як пройшло нині ваше обрання?

— Січнева сесія ПАРЄ відбулась між першим і другим туром президентських виборів. І нинішня опозиція, а на той момент це були представники влади, ніяк не могла допустити, щоб від України місце віце-президента посів представник Партії регіонів, тоді — опозиційної сили. Тож вони вигадали такий хід: нібито зібрали підписи членів делегації щодо зміщення голови делегації. Навіть пішли шляхом підробки бланка нашої делегації, на якому написали лист керівництву 

ПАРЄ, що начебто зміщено голову делегації. Але існує чітка процедура, відповідно до якої для обрання чи зміни керівництва делегації треба зібрати делегацію. До її складу входять 12 основних і 12 заступників основних членів делегації, тобто 24 особи, для кворуму та результативного рішення потрібно мати 13 чоловік. І все це має проводитися у присутності Голови Верховної Ради. Щоб не здіймати скандал на рівні Асамблеї, я запропонував перенести обрання віце-президента від України на квітневу сесію. А під час квітневої сесії вже не було жодних протестів навіть з боку «Нашої України», хоча склад делегації був майже той самий. Відбулися деякі зміни у складі представників від Партії регіонів та БЮТ, але розподіл політичних сил залишився той само. Опозиція могла поставити під сумнів, коли голова ПАРЄ оголосив про обрання віце-президента. Але ані вони, ані хтось із членів ПАРЄ цього не зробили, і представництво України було заповнено.

— Чи може отримати Україна якісь преференції від того, що її представник працюватиме на посаді віце-президента ПАРЄ? Чи це суто процедурне питання?

— Віце-президенти обираються за пропорційним принципом. До складу Ради Європи входить 47 країн, але віце-президентів лише 20. Тож, звісно, не кожна країна має свого віце-президента. Що це за посада? Віце-президент разом із президентом ПАРЄ, а також головами комітетів складають бюро. Це як у Верховній Раді погоджувальна рада. Бюро приймає рішення щодо обговорення тих чи інших питань, визначається щодо термінової процедури, складає порядок денний сесійних засідань, вирішує питання бюджету ПАРЄ і готує власне сесії Асамблеї. Тобто якщо торік ми не були представлені в бюро, яке проводить свої засідання в конфіденційному режимі, то нині у нас є можливість як мінімум впливати на формування порядку денного та висловлювати офіційну позицію України з тих чи інших питань під час засідань бюро Асамблеї. Крім того, відповідно до правил процедур, у певних ситуаціях віце-президенти за відсутності або за його дорученням можуть виконувати функції Президента ПАРЄ.

— У резолюції про вшанування пам’яті жертв голодомору в колишньому СРСР ПАРЄ відмовилася визнати голодомор геноцидом українського народу, зазначивши, що від насильницького голоду постраждали також народи Росії, Білорусі, Молдови та Казахстану. Яке ваше ставлення до цього питання?

— Рішення ПАРЄ, з одного боку, ставить крапку в дискусіях, які відбувалися упродовж останніх двох років. ПАРЄ визнала, що голодомор був не тільки на території України, а й на території інших колишніх республік СРСР. І не лише в 30-х, а також і під час громадянської війни, і в 1946—1947 роках. І визнала, що голодомор є злочином сталінського режиму проти власного народу і насамперед проти соціального класу селянства, заможного класу, який не вписувався у планову економіку та вважався ворогом радянської соціалістичної системи. З другого боку, Асамблея звернула увагу на те, що це питання мають досліджувати передусім фахівці — історики, представники міжнародного права, а не політики. Резолюцію треба оцінювати і як компромісне рішення між різними точками зору в ПАРЄ. Доповідач, Президент ПАРЄ Мевлут Чавушоглу, зміг знайти баланс між різними підходами. Важливо те, що голодомор було визнано великим злочином, повторення якого неприпустимо в майбутньому. Україні було присвячено окрему частину доповіді. Але визнавати, що був геноцид за етнічною ознакою, — некоректно. Оскільки селяни на території України були представниками різних національностей. Якщо подивитися на документи, наприклад, Врадіївського району Миколаївської області, то там за короткий проміжок часу загинули від голоду майже 200 чоловік. І серед цих прізвищ — близько 30 відсотків українські, майже 30 відсотків молдовські, багато російських, болгарських прізвищ, я навіть знайшов своє прізвище. Ще один приклад: двоє моїх дядьків, братів мами, померли від голоду в 1946—1947 роках у Чернівецькій області. Звісно, в 1933 році була найбільша трагедія, але говорити про етнічні моменти цілком некоректно. За інформацією політичного комітету ПАРЄ, в Казахстані майже 40 відсотків селян загинули від голоду. В Молдові були часті випадки канібалізму. Тож резолюція ПАРЄ є компромісом між різними точками зору. І слава Богу, що ми закінчили з цією проблематикою і на майбутнє розв’язуватимемо інші проблеми. Якщо в 30-х роках голод був, умовно кажучи, спричинений політичною доцільністю, то в майбутньому можливе виникнення в деяких точках світу голоду з міркувань економічної доцільності, коли не вистачає енергетичних джерел і заради біопалива скорочуються посіви пшениці на користь інших культур, наприклад рапсу, а в результаті скорочуються обсяги продуктів харчування. Треба обговорювати також й інші серйозні питання — глобального потепління, наслідків виверження вулкана в Ісландії, становища лісів в Європі, насильства в сім’ї, гендерної політики, забезпечення мовних прав та гарантованого права на політичне представництво автохтонних національних меншин тощо, а головне питання — подолання економічної кризи.

— Ви румун за походженням. У нинішньому українському парламенті досить мало представників нацменшин. Чи підтримуєте ідею запровадження квот для нацменшин у партійних списках?

— Я підтримую ідею надання права національним організаціям висувати кандидатів у депутати як мінімум на місцевому рівні, а також на рівні Верховної Ради. Ще до прийняття Конституції України в 1996 році в Україні було ухвалено закон про національні меншини. Його стаття 14 чітко пише, що національні меншини через свої офіційно зареєстровані організації мають право висувати кандидатів у депутати, в тому числі й до Верховної Ради. А в законі про вибори цього немає. За мажоритарної системи національні меншини мали можливість реалізувати своє право на представництво через висування незалежних кандидатів, самовисуванців, які, як правило, вигравали в місцях компактного проживання — М. Товт, потім М. Ковач та 

Й. Гайдош представляли угорців Закарпатської області, я — румунівЧернівецької, В. Цушко — румуномовних молдаван Одеської, Р. Чубаров — кримських татар, В. Алєксєєв — росіян Харькова... Я теж перші два рази переміг у мажоритарному окрузі, де проживають багато румунів. Хоча в тому ж окрузі висувались і представники інших національностей. В Європі, на рівні Ради Європи і постійного комітету, під час обговорення становища жінок та нацменшин постійно та наполегливо звертають увагу на необхідність надання у виборчих списках партій місць для жінок, щоб забезпечити гендерний принцип, а також для представників національних меншин, які компактно проживають на певній території.

Партія регіонів провела переговори з румунською спільнотою, і в 2006 році вони домовилися, що румуни підтримають Партію регіонів на всіх виборах — і місцевих, і парламентських, а Партія регіонів натомість дасть місця у своїх списках. Так я став депутатом Верховної Ради. Румуни представлені й у Чернівецькій, Закарпатській обласних радах, у районних радах...

— Невже всі румуни, які проживають в Україні, підтримують лише одну партію — регіонів?

— Не всі. Але до Міжрегіонального об’єднання «Румунська спільнота України» ввійшли як колективні члени вже 26 неурядових організацій із різних областей України. І коли ми обговорювали питання, кого підтримувати на виборах, то прийняли рішення підтримувати ту політичну силу, яка виступає за імплементацію Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, надає місця у своїх списках на місцевих виборах та до Верховної Ради, а при формуванні виконавчих органів влади, коли приходить до влади, братиме до уваги також і наші кадрові пропозиції. І з усіх партій, з якими ми вели переговори, на це погодилася лише Партія регіонів. Звичайно, деякі організації та окремі громадяни румунського походження голосували за інші партії. Але, скажімо, в Чернівецькій області, в Герцаївському районі, де близько 90 відсотків румуномовного населення, В. Янукович набрав 67 відсотків, а на Закарпатті в селах, де румуни становлять більшість, за Віктора Федоровича віддали свої голоси від 62 до 90 відсотків виборців цих сіл. Для Західної України це досить високий результат.

Ми, румуни в Україні, виступаємо за те, щоб інтегруватися в українську політичну націю, вивчити дуже добре українську мову, щоб можна було себе реалізувати. Але, з другого боку, ми хочемо зберегти свою національно-культурну самобутність, рідну мову, вивчати її в школі, в дитячих садочках. Зречення своїх батьків, своєї мови, своєї віри, своїх традицій та свого коріння ми вважаємо великім гріхом. Саме з цієї точки зору ми виступаємо за реалізацію Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов та проти штучної асиміляції. Де можливо, потрібно відкривати класи з викладанням рідної мови, а де це неможливо — хоча б викладати румунську мову як обов’язковий предмет, а також вивчити українську, російську та іще одну іноземну мову, щоб можна було успішно конкурувати на ринку праці. І Партія регіонів, з якою ми співпрацюємо, якраз і хоче будувати країну, в якій кожен народ, кожна національність є самодостатнім елементом великого Українського народу — громадян усіх національностей. Якщо не будемо працювати в цьому напрямі, тоді рано чи пізно серед національних меншин, що компактно проживають, з’явиться дві категорії людей — або манкурти, які відмовляються від усього свого рідного, або сепаратисти, які починають ставити спочатку питання про територіальну автономію, а потім про відокремлення. Але події на Балканах свідчать, що Україна не має права піти таким шляхом.

— Якими мовами ви володієте? Якою розмовляєте вдома з родиною?

— Мій батько — із Сторожинецького району на Буковині, а мама — з Герцаївського, обоє румуни. Вони померли в 2007 році, в мене на руках, і слава Богу, що я встигав приїжджати з відрядження з Ради Європи. Батьки були православними, але в селі мами всі свята відзначали за новим стилем, тобто Різдво — 24—25 грудня, а в селі батька — за старим стилем, 6—7 січня. Але ми в родині святкували двічі, з цим ніколи не виникало проблем. Виховували нас як православних, у культурному румуномовному середовищі, наполягали, щоб ми вивчали рідну мову. Я навчався на той час у «молдавській школі» (нині ця школа знову стала «румунською»). Ми завжди ставили вчителям незручне запитання: «Яка різниця між румунською і молдавською мовами?». Адже, з наукової точки зору, мова та само (це коли б німецьку мову в Австрії називали австрійською). Це більше політичне питання: свого часу тих, хто проживав на території Австро-Угорщини, вважали румунами, а хто проживав на території Російської імперії — молдаванами. Хоча розмовляли однією мовою. Я виховувався румунською мовою, у школі вивчав дуже добре російську мову, потім самостійно вивчив українську. Моя дружина — українка з Коломиї. Її коріння по лінії батька — з Кубані, по лінії мами — з Івано-Франківської області. Ми познайомилися в Чернівцях під час навчання в університеті в 1982 році. Моя дружина виховувалася виключно в українському середовищі, й коли ми познайомилися, я розмовляв російською, вона — українською. Відтоді так і спілкуємося. А з донькою я розмовляю румунською, а дружина — українською. Крім того, донька ще вільно володіє французькою та англійською. У ПАРЄ я спілкуюся французькою або російською, залежно від обставин. Якщо хочу, щоб у стенограмі було передано абсолютно всі нюанси, виступаю французькою. Якщо на рівні комітету треба виступати емоційно і дуже коротко — тоді російською. Оскільки російська мова є однією з робочих мов у ПАРЄ. Свого часу, коли здавав кандидатський мінімум, я переклав із французької на російську монографію Едуарда Бурсьє «Елементи романської лінгвістики»... В результаті — тією чи іншою мірою розумію всі слов’янські та романські мови.

— В одному зі своїх інтерв’ю релігійному виданню, говорячи про політику, ви сказали: «Доки ми не пізнаємо самих себе, всі спроби змінити цей світ будуть даремні. Найдовший шлях людини в її житті — це шлях до самого себе». Ви вже знайшли себе? Що треба знайти у собі політику, щоб змінити світ?

— Постійно себе змінювати, вчитися, набиратися досвіду і слухати людей, в яких є життєвий досвід. І якщо постійно звіряти свою позицію з позицією людей, тоді ти як політик матимеш повагу, тебе слухатимуть. Перші вісім років, коли я був депутатом-мажоритарником, люди переважно приходили із власними проблемами — не так роздали землю, не вчасно виплатили зарплату, когось несправедливо засудили... Звичайно, ті проблеми залишилися. Але тепер багато людей приходять і кажуть: ми прийшли з вами порадитися. А це вже щось означає. Це і є вища міра довіри людей та самореалізації: коли не просто чекають, що ти розв’яжеш якісь матеріально-побутові проблеми, а приходять до тебе просто за порадою.

Бесіду вела Юліана ШЕВЧУК.