Чи варто переписувати історію?

На початку зібрання голова комітету Володимир Полохало звернувся до присутніх з проханням не загострювати увагу лише в цій площині, а підходити до розв’язання проблеми комплексно, висловлювати конкретні зауваження та пропозиції. «Хотілося б, щоб ми не лише обговорювали звичайні проблеми, а й знайшли відповіді на ключові», — наголосив він.

Пошук істини — завдання непросте. І хоча учасники цього «круглого столу» не ставили перед собою надзавдань і неодноразово підкреслювали, що йдеться про обговорення не самого підручника, а «концепції його концепції», все ж без гострої полеміки не обійшлося. Скільки було промовців — стільки й підходів до того, як варто подавати нашу минувшину школярам. Зачепили на зібранні й таку слизьку тему, як формування спільного українсько-російського посібника для вчителів історії. Якщо він стане основою для наших педагогів, це може загрожувати національній свідомості, наголосив доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.

Основне питання, що споконвіків мучить науковців: який підхід обирати під час викладання історії — етноцентричний чи антропоцентричний? За словами однієї з авторів концепції, згідно з якою планується переписувати підручники історії, — Наталі Яковенко, в основі оновленого курсу буде саме другий підхід. Це означає, що головним героєм історичного процесу буде людина. Братиметься також до уваги територіальний принцип формування історії, згідно з яким усе, що відбувалося на території України, автоматично вважається частиною її історії.

Такий підхід отримав на зібранні й своїх прихильників і опонентів. Однак чи не кожен промовець наголошував: писати історію мають фахівці, а не політики. «Вони завжди спираються на громадську думку, а вона в нас залишається жити в рамках радянських стереотипів», — підкреслив автор підручника для 9-го класу, доктор історичних наук, професор Олексій Струкевич.

Відвести тему далеко від політики вдалося завідувачеві лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН, докторові педагогічних наук Олені Пометун. Вона наголосила, що було б непогано, якби курс історії був не тільки правдивим і достовірним, а й цікавим та доступним для школярів. Шістдесят відсотків семикласників нині не розуміють текст підручника, наголосила вона. У 10—11 класах гімназій та ліцеїв — 60—70 відсотків учнів за рівнем розуміння і осмислення історичних матеріалів знаходяться на рівні «4—6» за 12-бальною системою, адже вони мають лише один урок історії на тиждень.

На думку Олени Пометун, запропонована концепція зміни підручників з педагогічної точки зору є незрозумілою. Згідно з нею, в 5-му класі дитині пропонується засвоїти 30 понять. Неможливо написати добрий підручник, не врахувавши педагогічну точку зору, наголошує вона.

А от на думку завідувача відділу історії періоду Другої світової війни НАНУ Олександра Лисенка, універсальний підручник — це утопія. «У державі, де немає національної ідеї, не позиціоновані на всіх рівнях аксіологічні орієнтири, кожен новий виток буде змушувати переписувати історію», — підкреслив учений.