Прокоментувати ситуацію ми попросили заступника виконавчого директора Українського науково-технологічного центру, який працює у країнах СНД з метою налагодження зв’язків науковців України з потенційними інвесторами та над просуванням вітчизняних винаходів на світові ринки, Віктора КОРСУНА.
— Найбільша проблема України — це те, що ми дуже погано себе рекламуємо. Наші вчені вважають, що розробка готова і цього вже досить. Насправді потрібно вживати всі можливі заходи: робити виставки, проводити конференції, презентації випускати буклети тощо. Звичайно, дещо в цьому плані робиться, але потенційні іноземні інвестори з винаходами наших учених майже не обізнані.
Ну а друге, що заважає в нашій державі, це суцільна корупція. Два-три тижні тому Американська промислова палата домовилася з її членами, які тут працюють, щоб ті надали поради для нового уряду України. Тож однією з ключових тез була саме ця проблема. Утім, як відомо, днями вже новою владою було відтерміновано на невизначений строк ухвалення цілого пакета антикорупційних законів. Складне й чинне законодавство. Знову-таки за даними американської торгової палати, кожна з їхніх компаній, яка присутня на нашому ринку, мусить сплачувати 47 окремих податків та зборів. До того ж платити мають помісячно, і українські податківці їх перевіряють також щомісяця. До слова, в інших країнах світу такі організації обкладаються на порядок меншою кількістю податків. І вони можуть їх сплачувати наприкінці року. Або платять просто щомісячні аванси за підсумками минулого року, а вже наприкінці податкового вони тримають звіт і вносять різницю, що залишилася.
Для порівняння наведу одну цифру: на відміну від українських 47 податків, у Норвегії таких лише чотири, і сплачують їх наприкінці року.
Тож куди піде інвестор? Звичайно, в Норвегію. Ось така проста арифметика.
Дуже складно розібратися і з українською законодавчою базою. Приміром, в галузі інноваційних трансферів маємо 80 законів і підзаконних актів. До речі, часто буває так, що один може суперечити іншому тощо.
Ще одну проблему Віктор Корсун вбачає в тому, що останнім часом держава Україна мало вкладає в науку, хоча самі вчені, каже, пан Віктор, є великими професіоналами. Водночас треба зазначити, що це кадри ще радянських часів, а нових технарів держава Україна нині не плекає. У нас зовсім зникли, приміром, студії юних техніків, а в школах — технічні гуртки. Не краща ситуація і в університетах, де перевага надається гуманітаріям, а ті, хто вирішив пов’язати себе з точними науками, не мають сучасних дослідницьких центрів, тож змушені вивчати теорію без практики. Викликає занепокоєння і захист інтелектуальної власності. Український патент захищає в Україні, але жодним чином не зможе завадити використати напрацювання українських учених в іншій державі. Утім, отримати іноземний патент складно фінансово, тож дозволити його може далеко не кожний. Це проблема не лише українців, дорого й для американців, каже пан Віктор. Але в Америці, приміром, цим опікуються ліцензори — інвестори, які потім беруться впроваджувати винахід у життя. А українські олігархи дуже неохоче йдуть на це. Вони воліють чинити простіше: взяти ліценцію десь у Німеччині й застосувати ці винаходи в себе на виробництві, аніж допомагати вітчизняним ученим. Тож це ще й питання певного патріотизму. Не до кінця спрацьовують і самі науковці. Окрім уже зазначеного рекламування, бракує також безпосередніх зв’язків із виробничниками. Та якщо про себе не заявляти, то ніхто й не знатиме.
Одне слово, українська куховарка вміє готувати, та не вміє подавати.
