Зламано останні списи під час президентської битви. Визначено переможців, іде боротьба, між тими, хто програв, за право бути опозицією. Країна стає свідком протистояння влади й опозиції в особі Партії регіонів та БЮТ із рештками «НУ—НС», Фронтом змін та ін. Блок лівих і лівоцентристських сил підтримав на виборах чинного Президента, сформована провладна коаліція. У багатьох громадян, партійців виникає законне запитання: ліві сили, які входять до блоку, при владі чи в опозиції? Якщо при владі, то чому, скажімо, багатьох представників партії «Справедливість» у регіонах витискують із займаних посад (Херсонщина, Запорізька область), наші кадрові пропозиції практично залишились без уваги. Угода між блоком і Президентом, пропозиції лівих щодо розвитку країни практично не враховуються. Люди чекають від політиків реальних кроків із поліпшення ситуації. А їх поки що немає. Як у цих умовах поводитися лівоцентристам, як впливає глобалізований світ на нас, як зробити Україну заможною, справедливою державою — над цим і розмірковує Станіслав Ніколаєнко, голова лівоцентристської партії «Справедливість», народний депутат кількох скликань, міністр освіти і науки України в 2005—2007 роках.

Глобальні зміни у світі, їх вплив на Україну

Без сумніву, Україна не живе в замкненому просторі. Якщо в 90-х, на початку третього тисячоліття Україна перебувала між двома потужними геополітичними центрами — США і Росією — із домінуванням першого, то нині ситуація дещо змінилась. За часів правління республіканців у США ставлення до України визначалося, як до «підребер’я» Росії (вислів радника президента США, совєтолога Збігнєва Бзежинського). Тобто відпрацьовувалася версія послаблення Росії, в тому числі і через Україну. Політичні сили в Україні, які сповідували євроатлантичну інтеграцію, отримували з боку США та їхніх союзників в Європі відчутну допомогу і в фінансовому плані, і в медійному просторі. За потреби на країну чинився зовнішній політичний та економічний тиск. Згадаймо підтримку ззовні акції «Україна без Кучми», касетний скандал, тему «кольчуги», зрештою, і самої помаранчевої революції тощо. Антикучмівські настрої, бідність і вбогість українців були вдало використані в 2004—2005 роках, коли до влади прийшла команда В. Ющенка. Хоча мушу сказати прямо, як учасник тих подій, ніколи не було б Майдану, навіть і за підтримки Заходу, якби олігархічна влада не «заїлась», як кажуть у народі, по самі вуха.

Але життя триває. Величезна фінансова криза струсила США, Європу і весь світ, і, звичайно, Україну. Суспільство побачило, що фінансові піраміди, могутність зеленого долара є фікцією. Неоліберальна, ринкова модель розвитку світу зазнала краху. Поряд із цим до влади у США прийшли демократи на чолі із соціально орієнтованим Бараком Обамою, якого в Америці ще називають євросоціалістом. Уряд Обами бачить, що конкуренти в особі Китаю, Євросоюзу, країни БРІК наступають на п’яти Америці. Росія із ворога №1 для США поступово переходить в розряд союзників, особливо щодо обмеження торговельно-фінансової експансії Китаю.

Попередня стратегія послаблення, обмеження розвитку Росії відійшла на другий план. Тому й почала тріщати Балто-Чорноморська дуга (країни Балтії, Польща, Україна, Грузія) як засіб стримування Росії.

Звідси стає зрозумілим, чому була така поміркована позиція Генсека НАТО Расмунсена, державного департаменту США щодо Харківських домовленостей.

Згідно з новим політичним розкладом супердержави дещо змінили свої зони впливу. Росія мусить зупинити рух до Латинської Америки, зокрема з підтримки Венесуели. Натомість США розв’язали руки Росії стосовно впливу на країни СНД. Наслідки цього бачимо на прикладі Киргизстану, який колись горнувся до США. Характерними на цьому тлі є події в Польщі, де змагаються на президентських виборах головні політичні сили, одні з яких орієнтовані на співпрацю із США, інші — на Росію та Європу.

Наше ставлення до чинної влади та опозиції

Ці політичні реалії не можуть не впливати на розстановку політичних сил в Україні, в тому числі і на ліві сили. Без сумніву, ми вітаємо потепління стосунків між Україною і Росією, країнами СНД. Це відповідає нашим програмним принципам. Проте ми мусимо в усіх справах чітко розділяти інтереси правителів, олігархічних угруповань, які стоять за ними, й інтереси всього українського народу, до речі, як і російського. Адже ми розуміємо, коли йдеться про корисну загалом співпрацю в енергетичній, авіаційній та інших галузях, фінансово-банківській справі, то часто-густо мова ведеться про інтереси насамперед великого капіталу і не завжди про добробут простих людей. Слід пам’ятати, хто реально нині при владі і в Україні, і в Росії, — це представники великого капіталу.

Ліві сили в цих умовах не можуть сліпо підтримувати також дії правої опозиції на чолі з леді «Ю». Але коли вони кажуть про те, кому передусім у кишеню йдуть доходи від міжнародних угод, то з цим важко сперечатися. Хоча ми пам’ятаємо, що той-таки БЮТ донедавна робив те саме. Нинішня ліберальна опозиція діє за принципом: а «баба Яга проти». Нещодавно Тимошенко на переговорах говорила із російським прем’єром про продовження перебування російського флоту в Севастополі, а сьогодні волає про загрозу національній безпеці, суверенітету. Ця ситуація ще раз переконує нас у тому, що і влада, і опозиція, власне, мають одні цілі — отримання наддоходів і, звичайно, владу для цього. А дратівливі питання мови, ставлення до НАТО, ОУН-УПА, педалювання теми націоналізму, гра з пам’ятниками одіозним політикам — це для них певне прикриття, ширма, за якими криються реальні інтереси та амбіції. Ці світоглядні проблеми є вибухонебезпечними, тому політикам, громадськості слід домовитися про мораторій на публічні змагання навколо цих проблем. Від публічного обговорення доцільно переходити до фахових дискусій, діалогу вчених.

Соціально-економічна ситуація в країні

Унаслідок популістських дій уряду Тимошенко економіка України відкинута на 4 роки назад, впритул наблизившись до ситуації, аналогічній тій, що була в Греції, реальний ВВП опустився до рівня 2005 року. Державний бюджет 2009 року фактично було недовиконано на 104 мільярди гривень. Водночас державний борг зріс за рік на 127,5 мільярда гривень і становить 317 мільярдів гривень, або 34,6 відсотка ВВП.

Заради справедливості слід зазначити, що нинішній уряд, правляча коаліція намагаються врятувати ситуацію, і ми це вітаємо. Постійно наголошується на соціальному характері реформ, підвищенні соціальних стандартів, доведенні мінімальних зарплат і пенсій до рівня прожиткового мінімуму. Хоча, за розрахунками фахівців, він мусить бути на кінець 2010 року 1635 гривень, в бюджеті закладено 875 гривень. Нас турбує і те, що уряд уперше взяв собі право змінювати законодавчі акти стосовно соціальних виплат, вручну регулювати показники бюджету. Передчуття тривоги викликає норма п. 5 Перехідних положень держбюджету щодо запровадження соціальних карток для пільгових категорій населення.

Характерно, що через бюджет правляча коаліція планує перерозподілити лише близько 31 відсотка ВВП. Це на 10—15 відсотків менше, ніж в європейських країнах. Податковий тягар буде спрямовано на людей найманої праці, дрібний і середній бізнес. Неістотною є підтримка аграрного сектору. Не буде виконано ст. 57 Закону «Про освіту». Попри введення доплат за стаж і лікувальних, низькою, в межах 1500—1800 гривень, залишиться зарплата лікарів, ще меншою — працівників культури. Не фінансуватимуться багато державних програм, в тому числі і в освіті, медицині, науці. Утричі менше, ніж передбачено законом, отримають діти війни.

Проголошена інвестиційно-інноваційна модель розвитку зачепить переважно великих виробників експортно орієнтованих галузей, керівники яких близькі до правлячої партії.

Ні миру ні війни!

Формально наша партія підтримала чинну владу через договір Блоку лівих і лівоцентристських сил із Президентом України. Проте реальних ефективних кроків щодо виконання цього договору ми, на жаль, не бачимо. Нині стосунки із владою можна охарактеризувати словами Лева Троцького: «Ні миру, ні війни!». Тому ми маэмо певний час зробити витримку, аналізуючи дії влади, конструктивно критикувати їх, вносячи свої пропозиції. За нашими прогнозами, до кінця року правляча партія змушена буде корегувати свою політику, шукати більшої політичної підтримки у громадськості, в тому числі і лівих сил, позапарламентських партій. До цього її змушуватиме економічна ситуація, наростаюча критика з боку правих сил, людське незадоволення. Вважаємо, що влада мусить зупинити смакування своєї перемоги і братися за об’єднання всіх здорових сил суспільства. Адже перегнути всіх через коліно не вдасться. Ми готові до діалогу і співпраці. Партія «Справедливість» пропонує владі, суспільству започаткувати суспільний діалог усіх політичних сил стосовно шляхів подолання кризи. У кожному регіоні — селі, місті, області. За стіл перемовин повинні сісти всі: і влада, і політики, і опозиція, і громадськість, а також просто авторитетні люди краю.

Якщо ж влада, попри наші спроби налагодити діалог і співпрацю, буде і в подальшому нехтувати нас, як це ми вже не раз бачили в Запоріжжі, Херсоні, Тернополі, Дніпропетровську тощо, тоді ми змушені будемо закликати своїх однодумців до формування лівої опозиції.

У разі повернення в діях влади до форм і методів епохи «кучмізму», ми змушені будемо критично переосмислити свою діяльність і долучатися до загальнодемократичного руху опору. Але я думаю, що всі ці сценарії будуть реалізовуватись лише після ретельного аналізу, партійної дискусії і колегіального прийняття рішення. Хотілося б, щоб сили та енергія лівих сил витрачались на розбудову країни, а не на виснажливу боротьбу.

Стан і перспективи лівих сил в Україні

Після створення Блоку лівих і лівоцентристських сил минуло більш як півроку. Життя загалом підтвердило правильність цього кроку. Проте нині діяльність об’єднаних лівих дещо незрозуміла.

Після президентських виборів наша співпраця, на нашу думку, зневоднилась, стала менш інтенсивною. У деяких партійців склалося враження, що дехто з наших союзників отримав те, чого хотів, і їхній інтерес до співпраці тихо згасає. Підтвердженням цього є те, що в багатьох місцях досі не укладено міжпартійні угоди про співпрацю, відсутня консолідація лівих сил. До речі, наші прихильники, прості члени всіх лівих партій не погоджуються з цим, хочуть активної спільної роботи.

Не скоординована теоретична, ідеологічна діяльність, не створено спільних політичних майданчиків, політклубів, не відчутна протестна робота, спрямована на захист трудових прав громадян.

Експерти констатують, що криза в лівому русі України не тільки не подолана, а вона ще й далі триває. Частина лівих партій на тлі тотального зубожіння населення чомусь вважають головними завданнями лише боротьбу з націоналізмом і націонал-фашизмом в Україні. Тож у декого складається враження, що якщо 9 травня Україна відсвяткувала День Перемоги під червоними стягами, дещо поліпшились стосунки з Росією, то для простих людей, для лівих сил вже всі проблеми розв’язано.

Ми, без сумніву, завжди відстоювали принципи добросусідства з Росією, не словом, а ділом налагоджували їх, ми за чесне відтворення історичних подій, особливо періоду Великої Вітчизняної війни. Ми проти націоналізму, націонал-фашизму в будь-яких проявах! Це наше світоглядне переконання. Але обмежуватися лише боротьбою з цими явищами, цими важливими напрямами діяльності ліві сили не можуть!

Чи замислювався читач, чому в Україні, коли запитують, як ти ставишся до Росії і мови, історичного минулого, то після ствердних відповідей тобі скажуть: а ти лівий! Ось як поверхнево люди розуміють поняття «ліві сили». Де ж тоді реалізація програмних принципів справедливості, рівності, солідарності людей праці? Що ж виходить, що для декого із лівих мільярдер зі Сходу набагато ближчий, ніж робітник чи лікар із Рівного чи Хмельницька?

До речі, Компартія Китаю на своєму з’їзді в 2002 році схвалила концепцію єдиної китайської нації і поставила завдання «підйому і запровадження національного духу». Комуністи Росії серед своїх головних пріоритетів бачать народовладдя і державність, активно використовують патріотизм у своїй діяльності. Гадаю, що ліві сили в Україні невиправдано віддають на відкуп націонал-радикалам теми національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького, замовчується те, що і перший український уряд УНР був соціалістичним, а ліва ідея взагалі в Україні вперше з’явилась на Заході країни.

Українські ліві сили мусять спиратись на своє історичне минуле, адже і Леся Українка, і Іван Франко, і Михайло Грушевський, і Володимир Винниченко дуже близькі нам за духом.

Біда лівих сил в Україні, що вони піддалися на нав’язаний країні олігархами та їхніми політичними партіями сценарій розділу України на дві частини — Схід і Захід. Вони штучно ділять Україну, завойовуючи кожен свій електорат, а лівих витісняють геть. Ліві сили не асоціюються в багатьох людей як сили, які відстоюють конституційні права, справедливість, інтереси середнього класу, борються з експлуатацією людини людиною, бідністю, вимиранням українського народу.

Я не знаю, що ми скажемо людям, коли незабаром буде реалізовуватись урядова Концепція приватизації, де передбачається розпродаж всія і всіх! Мова йде про Укрзалізницю, тепло- і гідроенергетику, Укртелеком, Одеський припортовий завод тощо.

Лівим силам слід займати тверді позиції відповідно до програмних принципів, від яких відступати не можна. Співпрацювати із владою, звичайно, можливо. Але ніколи не можна поступатися принципам.

Експерти критикують лівих за те, що ми слабо працюємо із профспілками, природозахисними, екологічними організаціями, не підтримуємо трудові колективи в захисті їх прав, не готуємо людей, які здатні проводити акції протесту, захистити юридично права найманих працівників, дрібного й середнього бізнесу, тим паче що нині спостерігається черговий переділ сфер впливу, майна, ринків збуту.

Найближчим часом мусять активізуватися процеси самовизначення лівих і лівоцентристських сил, повернення їм ролі справжніх захисників прав людей. Ми повинні показати суспільству реальну програму відродження України, подолання бідності, формування потужного середнього класу, зупинення вимирання людей, відродження їх моральності і духовності. Вчені партії «Справедливість» уже підготували такі документи — це «Стратегеми справедливості», програма «Справедлива Україна», інші. На часі створення потужної Аналітичної ради лівих сил, яка стала б фактичним прообразом уряду лівих і лівоцентристів. Цей уряд пропонував би свої шляхи розвитку суспільства, розробляв би конкретні програми, закони тощо. Мова йде про запровадження гуманітарної експертизи в державі, економічну програму лівих, народні підприємства і кооперативи, де робітник одночасно є власником і бере участь в управлінні підприємством. Аналогічні регіональні аналітичні ради мають бути створені і в областях, і в містах, і в АР Крим.

На жаль, у багатьох громадян України склався стереотип, що ліві можуть тільки протестувати, а для декого з них статус опозиції є метою. А наша мета повинна бути інша — побудова в Україні справедливого, демократичного, високорозвиненого суспільства знань, ймення якому — новий соціалізм.

Про майбутні місцеві вибори і не тільки

Звичайно, Конституцію ніяк не обійдеш. Але проводити вибори до місцевих рад за сценарієм влади було б не зовсім правильно.

Щодо запропонованих Регіонами термінів виборів 31 жовтня, то тут тривожним є те, що територіальні та дільничні комісії слід сформувати вже до 25 липня, а це розпал відпусток. Усі партії, крім владної, не зможуть підібрати більш як 30 тисяч членів виборчих комісій у цей час. Тому вибори доцільніше проводити хоча б наприкінці листопада.

Можна погодитися із змішаною системою виборів до обласних і районних рад. На нашу думку, цей крок дасть змогу прийти в ради компетентним, діловим людям, наблизить депутатів до людських проблем, дещо знизить напруження під час формування партійних виборчих списків.

Парламенту не слід погоджуватись із пропозицією Партії регіонів стосовно відмови в участі у виборах виборчим блокам. Формування міжпартійних виборчих блоків — це органічний шлях до укрупнення політичних сил, близьких за своїми цілями і програмами. З дрібнотравчатістю, багатопартійністю слід боротись не знищенням партій, а йти шляхом їх укрупнення. Не потрібно бути провидцем, щоб зрозуміти: наступною пропозицією щодо зміни виборчого законодавства з боку влади стане підвищення прохідного бар’єра до 5—7 відсотків. І тому депутатам від БЮТ, КПУ, «НУ—НС», Блоку Литвина під час голосування за новий виборчий закон про це не слід забувати.

Категорично потрібно відкинути завеликі розміри грошових застав для учасників виборів. Якщо йти за логікою авторів нового закону про місцеві вибори, то в радах учителеві, лікареві, робітнику, пенсіонеру, студенту робити нічого. Це крок назад на кілька століть, коли, наприклад, у Шотландії до виборів допускали тих, у кого було не менш як кілька сотень овець.

Для України було б украй вигідно, щоб у фіналі всіх виборчих перегонів змагалися не праві з правими, а праві і ліві сили. Тоді буде досягнуто певного балансу інтересів громадян, враховано потреби і бізнесу, і людей найманої праці, молоді, ветеранів.

На сьогодні в Україні де-факто вимальовується дво-, трипартійна модель, де основні дійові особи — представники ліберального напряму розвитку суспільства. Такий алгоритм розвитку держави не сприяє появі потужного середнього класу, становленню соціально справедливого, громадянського суспільства. Така ситуація змушує ліві і лівоцентристські сили в Україні динамічно оновлюватись, повернутись обличчям до проблем людей, бути ближчими до суспільства, відходити від застарілих політичних догм, ставати сучасними прогресивними силами.

Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова Ради партії «Справедливість».