Хоча ні строки, ні правила проведення виборів до місцевих органів самоврядування залишаються невизначеними, розмови і дискусії про них стають дедалі активнішими. Найбільша інтрига — якою буде нова розстановка партійних сил на політичній арені краю. А в тому, що вона відбудеться, вже тепер немає сумніву.

Перші зради

Сказати, що протягом останніх місяців серед мешканців краю відбулась різка зміна політичних симпатій, було б перебільшенням. Продемонструвавши на президентських виборах свою прихильність до біло-червоних кольорів, хмельничани із приходом нової влади не стали різко змінювати свої уподобання. Однак заради об’єктивності варто зауважити, що минулих пристрастей та палкого відстоювання поглядів уже немає. Електорат наче заспокоївся і затих в очікуванні тих позитивних змін, котрі продовжує обіцяти влада.

Але на противагу цим настроям перемир’я, серед місцевого політичного бомонду спокою немає. Першими його порушниками стали троє депутатів обласної ради, котрі буквально у перші дні нової влади заявили про вихід із фракції БЮТ. Щоправда, жодного із них важко було б назвати знаковою фігурою у політичному житті краю, тому і такий демарш було сприйнято доволі спокійно. Але все-таки він засвідчив, що позиції бютівців, котрі донедавна видавались непохитними не тільки в обласній, а й в багатьох міських і районних радах, почали здаватися.

Щоправда, хмельницькі активісти ВО «Батьківщина», котрі на початку травня зібралися на чергову звітно-виборну конференцію, були налаштовані оптимістично. Йшлося на ній не стільки про втрати, скільки про перемоги. Зокрема, про те, що кількість міських партійців зросла до більш як трьох тисяч осіб, а в області перевищила тридцять тисяч. І про те, що тільки у міській приймальні БЮТ побувало понад чотири з половиною тисячі хмельничан, шукаючи справедливості та підтримки. Навіть виборчу президентську кампанію зарахували не до поразок, а до перемоги, оскільки область в цілому підтримала Тимошенко. Свої ж найближчі партійні завдання делегати конференції сформулювали так: ініціювати створення у місті організації громадського руху «Комітет захисту України», брати участь у протестних заходах, активізувати роботу на всіх рівнях і посилити контроль за роботою депутатів».

З останнім якраз і виникли серйозні проблеми. Бо вже буквально за декілька днів після проголошення цих тез підступного удару у спину «Батьківщині» завдав не хто інший, як голова обласної організації Олександр Буджерак. Народний депутат свого часу стояв у витоків обласної організації, а потім понад десять років очолював її. Саме завдяки цій політичній силі він отримав депутатський мандат. Тож упродовж своєї політичної кар’єри демонстрував не просто прихильність до партії, але й особисту відданість її лідерові. І раптом... перехід у парламенті з фракції БЮТ до провладної коаліції «Стабільність та реформи».

Однопартійці розцінили таке рішення не інакше як зраду. У таборі регіоналів до таких термінів не вдавались, просто поставились із «розумінням» до того, що колишній лідер обласної «Батьківщини» не міг більше миритися із політикою і тактикою партії та методами керівництва її керівника. Але вирішальним поштовхом, за словами Олександра Буджерака, для нього було бажання попрацювати на благо земляків, і таку можливість може дати тільки владна партія.

Однак земляки такого кроку чомусь не оцінили. Спочатку його засудили однопартійці. Потім у Хмельницькому з’явилися листівки, у котрих повідомлялося, що поруч живе зрадник українського народу. А про те, як до перебіжчиків ставляться у новому таборі, колишньому «афганцю» та міліціонеру, думається, пояснювати не потрібно.

Нові сподівання

Поки біло-червоні та помаранчеві зазнають поразок, регіонали намагаються утвердитись у владі. Призначення народного депутата-регіонала Василя Ядухи очільником ОДА було цілком прогнозованою подією. Завдання, що стоїть перед ним, непросте. Напередодні виборів до місцевих органів влади він повинен завоювати прихильність подолян. А зробити це буде доволі складно з декількох причин. Насамперед тому, що вже традиційно довіра до Партії регіонів в області була не надто високою. В обласній раді ця фракція була і досі залишається однією з найменш чисельних. Після помаранчевих подій охочих, котрі відверто і наполегливо відстоювали б її інтереси, треба було ще добряче пошукати.

Нині ситуація починає змінюватися. Багато хто із керівників і політиків уже готові заявити якщо не про цілковиту підтримку, то принаймні про лояльність до регіоналів. Однак останні прагнутимуть під час виборів закріпити свої позиції у районних та міських радах. А зробити це їм може допомогти лише одне — швидкі та помітні успіхи в економіці, зменшення безробіття, подолання зарплатних боргів, зростання добробуту людей, гарантоване наповнення бюджету...

Не таємниця, що справитися із цим бралися практично всі попередні представники влади та уряду. Тож заклики нинішніх керманичів краю налагодити продуктивну роботу в усіх сферах економіки новинкою не назвеш. Хіба що проголошуються вони напористіше. Але чи вдасться здійснити все намічене, сказати важко. Адже зусилля багатьох керівних та контролюючих органів на місцях наштовхуються на ті проблеми, котрі потребують системного державного розв’язання. Тож одного напору та бажання самоствердитися, очевидно, буде малувато для того, щоб перетягнути патріотично налаштованого виборця на бік регіоналів.

А лідерів так і немає

Зміна кольору влади в області не принесла докорінних змін у поглядах і настроях подолян. Для більшості питання єдиного загальнодержавного лідера так і залишилось невизначеним, бо, з одного боку, всі обіцяні владою реформи поки що так і залишаються лише планами. З іншого, про конструктивізм опозиції також не доводиться говорити. Ще два місяці тому низка обласних партійних організацій створили координаційну раду опозиції та підписали декларацію національно-демократичних сил Хмельниччини. Свої підписи у ній поставили представники ВО «Батьківщина», Європейської партії, Партії захисників Вітчизни, Народної самооборони, Народного руху України,  партії «Реформ та порядок», УРП, УСДП та Християнського демократичного союзу. Всі разом вони начебто мали стати конструктивною опозицією, котра боротиметься із владою, якщо вона діятиме всупереч демократичному розвитку Хмельниччини і призведе до погіршення життя людей.

Однак вже навіть під час підписання цього документа виявилося, що погляди на дії обласної влади у коаліціантів різняться. Тож до справді спільних спланованих дій чи хоча б тимчасових акцій справа поки що так і не дійшла. Чи не єдиними, хто останнім часом намагався відкрито продемонструвати свої опозиційні настрої, залишаються свободівці. Саме вони вийшли із гаслами протестів до депутатів обласної ради під час останньої сесії. Однак спектр їх вимог був таким широким і загальним, що говорити про справжній конструктивізм не доводиться. Навіть намагання зробити акцент на гострих місцевих проблемах, серед яких, скажімо, така, як низькі закупівельні ціни на молочну сировину, не врятували ситуацію. Навряд чи такі пікети зможуть допомогти завоювати чисельних прихильників.

Якщо невдовзі хмельничанам доведеться голосувати, то вибір їх знову буде нелегким. Адже у переважній більшості виборець готовий віддати свій голос за владу сильних, тобто справжніх патріотів, досвідчених господарників, прогресивних реформаторів. Насправді ж доводиться підкорятись силі влади, причому будь-якої, незалежно від кольору.

 

Хмельницька область.