Сто днів Віктора Януковича: підсумки і тенденції

Після інавгурації Віктора Януковича експерти прогнозували різні варіанти розвитку подій. Особливо з огляду на те, що у Верховній Раді діяла коаліція у складі БЮТ, «НУ—НС» і Блоку Литвина, а уряд очолювала головна суперниця на президентських перегонах — Юлія Тимошенко. Дехто навіть висловлював переконання, що новобраний глава держави, щоб реалізувати свої плани, буде змушений оголосити дострокові парламентські вибори. Але не так сталося.

Регіонали пішли, за висловом незабутнього вождя світового пролетаріату, — іншим шляхом. Внесли зміни до Регламенту Верховної Ради і з Блоком Литвина, комуністами та «шепіловими» з інших фракцій, які приєдналися до них, швиденько утворили коаліцію «Стабільність і реформи» і проголосили про те, що коаліція пропрацює у такому складі до 2012 року, тобто до закінчення повноважень Верховної Ради шостого скликання. А Конституційний Суд освятив формування коаліції. Так би мовити, посприяв розвитку парламентської демократії, яка має бути незалежною не тільки від партійних вождів, не тільки від ідеології, а й від моралі.

Водночас треба визнати: це рішення боляче вдарило по нестійких коаліціантах, які постійно нагадували Партії регіонів і Віктору Януковичу про своє право на ласий шматок владного пирога. З’ясувалося: легше переконати народних депутатів, особливо з фракції БЮТ, аніж постійно погоджуватися на кадрові забаганки партнерів по коаліції. Нині подейкують, що регіонали після вдалого бліцкригу на владному полі можуть відпустити якусь частину коаліції у «вільне» плавання. Тим паче, що Кабінет Міністрів сформовано, голів обл- і райдержадміністрацій призначено, бюджет на поточний рік затверджено. Відтак можна перевести подих і приступати... До реформ.

3 червня Президент Віктор Янукович звернувся зі сцени Палацу «Україна» до нації, чи то пак до народу, зі зверненням, у якому — нарешті — заявлені напрями майбутніх реформ. Але... сам глава держави пообіцяв їх розпочати лише з наступного року.

І це наштовхує на деякі роздуми. Зокрема, про долю не лише місцевого самоврядування, керівникам якого обіцяли вибори у 2011 році, а хочуть провести уже 31 жовтня цього року, а й про майбутнє нинішнього складу Верховної Ради. У деяких виданнях стверджують: на Банковій триває суперечка: чи не проводити заодно 31 жовтня цього року дострокові парламентські вибори. При цьому посилаються на неназвані соціологічні дослідження, за якими після дострокових перегонів Партія регіонів може сформувати однопартійний уряд. Але це чутки. А насправді... Може так і статися.

Два візити до України Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва фактично ознаменували крутий поворот у зовнішній політиці нашої країни. Хоча напередодні експерти і стверджували, що вона повернеться до традицій Леоніда Кучми і знову стане багатовекторною.

Насправді обидва візити глави сусідньої держави, яка прагне будь-якою ціною повернути собі статус наддержави, викликали занепокоєння значної частини і політиків, і експертів. І проблема не тільки в тому, що Чорноморський флот може залишитися у Севастополі і Криму на 25 років. І не тільки в тому, що Україна зайняла промосковську позицію щодо вирішення проблеми Придністров’я чи щодо архітектури європейської безпеки.

Дехто стверджує, що наша країна таким чином підпадає у сферу впливу Росії, концепцію якого сусіди вибудовували з 1993 року. Ще у часи Бориса Єльцина РФ пропонувала скликати нову ялтинську конференцію, щоб знову поділити сфери впливу в Європі. Росія пропонувала віддати під вплив Сполучених Штатів Америки постсоціалістичні країни і три колишні прибалтійські республіки СРСР — Латвію, Литву і Естонію. Натомість решта пострадянських держав мали потрапити у зону російських інтересів. Щоправда, у ті часи ще ніхто не говорив про роль і вплив Європейського Союзу, який був своєрідним клубом за інтересами, і лише наприкінці двадцятого століття дав чітко зрозуміти, що з його позицією треба рахуватися, у тому числі США. Ймовірно, саме тому у законопроекті про основи внутрішньої і зовнішньої політики, який учора затвердила Верховна Рада, пріоритетним напрямом обрано ЄС, а Росія перебуває на другому місці.

Одначе кроки у зовнішньополітичній діяльності Віктора Януковича, зроблені у перші місяці перебування на владному олімпі, викликали неоднозначну реакцію на Заході. Зокрема, доволі критично про них відгукнулася австрійська преса. Так, видання «Wіrtschaftsblatt» вважає, що «... інтереси Києва нині, схоже, лише в тому полягають, щоб подобатися Москві». Водночас місцева «Der Standart» зазначає, що «Янукович, попри те, що його вважають проросійським, хоче залучити європейців до майбутнього газопровідного концерну». Натомість американські оглядачі висловлюють думку, що «останні угоди України та Росії мають вигляд своєрідного зречення Україною частини суверенітету». Про це, зокрема, сказав співдиректор Центру за американський прогрес Семюел Чартер в інтерв’ю «Голосу Америки». Проте «Німецька хвиля» у своєму огляді звернула увагу на те, що «європейська преса приділила мізерну увагу візиту до України Президента Росії, лише лічені серйозні видання присвятили цій темі свої редакційні коментарі».

А от колишній лідер «Солідарності», а потім і Президент Польщі Лех Валенса в інтерв’ю агентству УНІАН доволі спокійно оцінив угоди, підписані главами України та Росії. На його думку, рішення, які несуть економічне навантаження, можуть інколи розцінюватися як зрада національних інтересів, хоча такими насправді не є. 

Можливо, саме тому і провалилася спроба опозиції заблокувати роботу сесії Верховної Ради, на якій мали ратифікувати харківські угоди. Попри нагнітання у суспільстві істерії навколо цих документів, більшість громадян доволі флегматично ігнорувала заклики опонентів чинної влади. Але стверджувати, що подібні настрої протримаються довго у суспільстві, не візьметься жоден соціальний психолог: народ, який відчув подих волі, ніколи не дозволить загнати себе у стійло. Таку вони висловлюють думку.

Хто вчився у сімдесяті роки минулого століття, пам’ятає крилатий вислів тодішнього генерального «бровеносца в потемках». Проте, хоч як парадоксально, це гасло залишається актуальним і досі. Минулого року країна зіткнулася з низкою проблем: дефіцитом Державного бюджету, Пенсійного фонду, крахом декількох банківських структур. І, якби не допомога Міжнародного валютного фонду, невідомо, чим закінчилося б намагання урядовців управляти вручну державними фінансами.

Однак помиляються ті, хто вважає, що найважчі часи позаду. Якщо не реформувати публічні фінанси, податкову і пенсійну системи, не створити прозорі стабільні інвестиційні правила гри, економіку лихоманитиме постійно. Особливо з огляду на нестабільне становище країн єврозони. Лихоманить не тільки Грецію, а й Іспанію, Португалію і представника «великої сімки» Італію. Відтак експерти не виключають другої хвилі фінансової кризи, яка може розпочатися восени. Чи готова Україна до такого повороту подій?

Поки що, на мою думку, ні. І річ навіть не в тому, що регіонали таки збільшили розмір соціальних виплат з бюджету. Реальний сектор економіки так і не розтопив «точку замерзання», в якій знаходився протягом останнього року. Схоже, неефективним виявиться і зниження ціни на природний газ російського походження в обмін на перебування Чорноморського флоту РФ до 2042 року. Бо світ ще не встиг отямитися від першої хвилі фінансового цунамі, а вже пророкують другу хвилю. Отож очікувати пожвавлення попиту на світовому ринку металів чи продукції хімічного виробництва не доводиться.

Відтак уряд змушений звернутися до Міжнародного валютного фонду для продовження співпраці з Україною. Віце-прем’єр Сергій Тігіпко після візиту до МВФ висловив переконання: співпраця буде продовжена, і Україна за два з половиною роки отримає 19 мільярдів доларів. Але, схоже, оптимістичні заяви урядовця були передчасні. Міжнародна інституція висунула низку вимог, які на даному етапі Кабінет Міністрів не може або боїться виконувати. Йдеться передовсім про розмір дефіциту Державного бюджету. У затвердженому фінплані він сягає трохи більше п’яти з половиною відсотка. Фонд висловив переконання: дефіцит бюджету насправді — 14 відсотків. І наш Кабмін, і МВФ можна зрозуміти. Кабмін пропонує експортерам, яким його попередники заборгували кругленьку суму за неповернутий податок на додану вартість, не живі гроші, а державні облігації з певним терміном погашення. Відтак дефіцит бюджету скорочується. Натомість Міжнародний валютний фонд вимагає повернути кошти експортерам. У цьому випадку у Державному бюджеті з’являється чимала діра, яку невідомо чим латати. МВФ, навчений гірким досвідом спілкування з урядом Юлії Тимошенко, наполягає і на проведенні в Україні непопулярних реформ. Передусім на підвищенні цін на газ і житлово-комунальні послуги для пересічних громадян — з одного боку. З другого — на поетапному підвищенні пенсійного віку. Але чи захочуть нинішній Кабінет Міністрів і правляча парламентська коаліція зіграти роль камікадзе? Відповідь, скоріше, негативна. А тому і насуваються примарою не тільки вибори до місцевих органів влади, а й до Верховної Ради.

Формуванням правлячої коаліції і консолідацією виконавчої влади штурм печерських пагорбів командою нового глави держави не завершився. Після відповідних призначень у полі тяжіння президентської команди опинилася і Вища рада юстиції. Цим інструментом регіонали хочуть посилити вплив і на суддівську гілку влади. Водночас з цією метою розроблено і законопроект реформи судочинства в Україні. Після її реалізації роль Верховного Суду буде знівельована, а на перше місце вийдуть ради суддів спеціалізованих судів. Цьому всіляко опирається нинішня верхівка суддівського корпусу, але, за всіма ознаками, пакет законопроектів щодо суддівської реформи буде прийнято. Утім чи допоможе ця реформа у захисті своїх прав пересічним громадянам, чи ліквідує корупцію у судах, про це не береться сказати ніхто. Тим паче, що обговорення і концепції реформування судової гілки влади, і пропонованих законопроектів пройшло у кращих традиціях «одобрямсу» замість публічної дискусії із залученням широких верств громадськості, зокрема правозахисників.

Іще одним каменем спотикання для регіоналів може стати законопроект про базові мови в Україні. Законопроект, вважають експерти, спрямований на витіснення української мови на узбіччя на рідній землі. В одній із публікацій ми вже звертали увагу на ті проблеми, які можуть виникнути після його прийняття. З іншого боку, треба зауважити, що його розробники — народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Олена Бондаренко — дещо лукавлять, коли стверджують, що він відповідає Європейській Хартії регіональних і міноритарних мов. Денис Ковриженко із Лабораторії законодавчих ініціатив у своїй публікації звернув увагу на те, що у преамбулі хартії сказано: «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Окрім того, зверну увагу, що на законодавчу ініціативу регіоналів гостро відреагував і Голова Верховної Ради Володимир Литвин.

Хоча така поспішність при розгляді дражливого мовного питання може також свідчити про мобілізацію власного електорату на випадок дочасних парламентських виборів. Щоправда, з іншого боку складається враження: команда Віктора Януковича — неоднорідна і суперечлива. І замість того, щоб «з ворогів робити друзів», вони навпаки тільки їх примножують. Бо окреслилося протистояння владної команди з елітами в інших сферах суспільного життя. Та й у лавах Партії регіонів пішли певні тріщини, які в ході президентських перегонів були заретушовані і маскувалися від очей експертів. Недаремно видання, наближене до одного зі спонсорів ПР, прозоро натякнуло небожителям Банкової про те, що олігархів не влаштує модель влади, сформована у сусідніх Росії та Білорусі.

Такі перші підсумки і тенденції перших ста днів Президента Віктора Януковича.