Однією з головних передумов успішної реалізації реформ «є єдність влади, коли Президент, коаліція в парламенті, уряд беруть на себе зобов’язання як у внутрішній, так і зовнішній політиці і їх виконують», — таку думку висловив Віктор Янукович під час учорашньої прес-конференції, присвяченої 100 дням його перебування на посаді Президента. Очевидно пам’ятаючи про наближення Дня журналіста, В. Янукович зазначив, що після суттєвих кроків, зроблених владою для закладення фундаменту розвитку України, уже можна починати самі реформи, тобто «будувати сам дім, в якому будуть вікна».
«Вікна — це свобода слова та інформації, тому я бажаю, щоб ці вікна завжди були чистими і прозорими, щоб ми бачили через ці вікна весь світ, а нас також бачив уесь світ», — сказав Президент у вступному слові.
Проте одне з перших запитань, поставлене журналісткою-активісткою руху «Стоп цензурі», стосувалося якраз загрози повернення цензури в країні, про перші прояви якої нещодавно заявили журналісти телеканалів «1+1» та СТБ. А оскільки журналістка була одягнена у футболку з написом «Стоп цензурі», то В. Янукович потрактував це, що на пресу сьогодні ніхто не тисне. «Те, що ви стоїте зараз у цій футболці, і те, що ви запрошуєте мене бути разом із вами, це вже говорить про те, що ми з вами однодумці. На вас ніхто не тисне і не буде тиснути. Я хотів би з вами співпрацювати і разом шукати шляхи викорінення утисків свободи слова, якщо вони є», — сказав він. Після такої відповіді журналістка попросила Президента висловитися конкретніше про оприлюднені факти цензури, на що В. Янукович пообіцяв, що тільки-но отримає відповідну інформацію, відразу ж доручить відповідним органам розслідувати ці факти.
Ще одне запитання до Президента стосувалося того, як він оцінює ту обставину, що сьогодні державний національний телеканал УТ-1 фактично узгоджує свою інформаційну політику з комерційним телеканалом «Інтер». Не заперечуючи такої можливості, В. Янукович, однак, сказав, що не знає, що тут поганого, а що хорошого. «Ви хочете сказати, що це погано?» — перепитав він у журналіста, а почувши його відповідь, що «це погано», засміявся та сказав, що для нього важливим є те, щоб ЗМІ завжди були об’єктивними і щоб вони не підтасовували свою інформацію під замовлення тієї чи іншої політичної сили, щоб люди від ЗМІ завжди могли отримати правдиву інформацію. І, наче на підтвердження своєї відкритості для преси, вислухавши нагадування журналіста Мустафи Наєма про обіцянку запросити представників ЗМІ до своєї резиденції в «Межигір’я», В. Янукович сказав: «Добре, збираємося прямо зараз, без підготовки».
Відповідаючи на запитання про факти блокування міліцією будь-яких спроб акцій протесту опозиції, чого не було в часи, коли сам В. Янукович був опозиціонером, він зазначив, що, на його думку, міліція реагує лише на протиправні дії, а не на «політичні кольори тієї або іншої політичної сили». «Міліція, як то кажуть, своєчасно убезпечує від неприємностей, оскільки є ж протистояння політичних сил», — сказав він. Та чи можна вважати таким «убезпеченням» дії міліції, коли вона витісняє з якогось місця представників опозиції та проводить туди само та бере під охорону прихильників влади? Відповіді на це запитання Президент так і не дав.
На знімку: Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко допомагає завідувачці відділу ілюстрацій «Голосу України» Анастасії Сироткіній дістатися берега після того, як перекинувся паром на Десні під час підготовки матеріалу про сім чудес України.
Фото Владислава МусІЄнка («Главред»).
Спускаючись до шахти, журналіст не бере з собою диктофон. І не тому,що розмова буде «не під запис». Диктофони є вибухонебезпечним обладнанням, забороненим на кілометровій глибині, де може виділятися метан. Тому, вдягаючи спецівку перед спуском під землю, журналіст кладе до великої кишені кулькову ручку, тоненький блокнот чи кілька аркушів паперу. Таких записників, сторінки яких припорошені вугільним пилом, в архіві власного кореспондента газети по Донецькій області Ліни Кущ зберігається близько десятка.Підземний репортаж — жанр, який нечасто зустрінеш на сторінках сучасної преси. А от «Голос України» звик вести розмову із гірниками безпосередньо на робочому місці. 
На знімку: Ліна КУЩ та директор донецької шахти імені Челюскінців Віктор Шипачов (праворуч) оглядають виробки вугільного підприємства. Грудень 2006 року.
Фото Олександра Клименка.
Журналістика — як пасіка. Так вважає власкор «Голосу України» в Чернігівській області Сергій Павленко.
— Щоб із слів зароджувалося-єдналося щось путяще, треба від ранку до темна трудитися. Лише тоді ти зможеш принести у редакційний вулик потрібні краплини нектару і гіркоти, і солодощів, і світла оточуючого світу, земних реалій. Бджоли постійно в пошуку, у злеті. Тож вважаю, що і журналіста підтримують у житті, годують не тільки ноги, а й крила...
На знімку: Сергій Павленко, який ще не має власної пасіки, приміряється до ремесла пасічника на садибі рідні.
Фото Олени ТКАЧЕНКО.
Певне, нема такого виду наземного транспорту, який би не опанував наш власкор у Полтавській області Віталій Скобельський. Любов до техніки «у мирному житті» допомагала нашому колезі і в журналістській роботі. Адже кар’єру фотокореспондента, а потім кореспондента відділу сільського господарства новосанжарської районної газети «Червоний прапор» йому «допомагали» робити спершу мопед «Карпати», а потім редакційний мотоцикл «Дніпро» і власний «Запорожець». Та що там «Запорожець»!  А ось цей транспортний засіб власноруч сконструював наш читач — житель села Стовбина Долина Новосанжарського району Полтавської області Михайло Попов. І одним із перших його  теж випробував наш колега.
Фото Дмитра СКОБЕЛЬСЬКОГО. 
Для кожного журналіста бальзам на душу, коли відкриває щось цікаве, нове, досі невідоме нікому.
Наш власкор у Черкаській області Лідія Титаренко, потрапивши кілька років тому на закинутий хутір Кличкове, дізналася, що рід уславлених українських спортсменів братів Кличків починається саме звідси, з давніх козацьких земель.
Тут, на початку ХХ століття, розповіли старі хуторяни, жило два міцних господарі, брати Клички, Петро і Ярофей. Мали вони чимало землі, водяні млини і худобу. Пошуки журналістки в архівах, спогади інших старожителів підтвердили: ті заможні селяни-хлібороби Клички були прадідами Віталія та Володимира. Про це й розповіла на сторінках «Голосу України» наш власкор.
За ініціативою Лідії Титаренко у селищі Вільшана Городищенського району, до якого належить хутір Кличкове, поставили пам’ятний знак легендарним дідам-прадідам. Вона також підказала місцевим краєзнавцям відкрити у старовинній оселі музей-світлицю родоводу братів Кличків. Головне місце в експозиції зайняли архівні матеріали, зібрані Лідією.
На цю урочисту подію приїжджав у Вільшану Віталій Кличко. Чимало побаченого і почутого у селищі було для нього також відкриттям. Адже він вперше ступив на прабатьківські стежки. Ось тоді наша журналістка й подарувала шанованому гостю козацьку лляну сорочку від імені земляків.
Всесвітньо відомий спортсмен був надзвичайно схвильований і зустріччю з черкащанками, і подарунком. Це була, зізнався, його перша вишиванка у житті. Як бачимо, сорочка, вигаптувана і подарована від щирого серця, приносить Віталію удачу. Хай буде так завжди!
А Лідія Титаренко разом із вільшанцями готується до нового приїзду «свого» непереможного чемпіона. Вона навіть написала чудову пісню про братів Кличків, яка називається «Гордість України».
Нещодавно у телефонній розмові з дослідницею свого родоводу Віталій Кличко повідомив, що прибуде на Черкащину разом з братом, батьком, своїми дітьми. Щоб вони також побачили і відчули, де виростав, звідки набирався сил і духу їх козацький рід!
Фото Сергія КАНДИЧА.
Нехай читачі не дивуються: журналісти жартують постійно. Особливо у «Голосі України». Без капусників у редакції не обходиться жодна зустріч Нового року. Ця світлина зафіксувала мить одного з капусників. У головних ролях — Віталій Жежера та Володимир Королюк в образі Тараса Шевченка: 
«Борітеся — поборете!»
На футбольному полі журналістки «Голосу України» не пасують перед редакторатом: жіноча футбольна збірна здобула-таки нелегку перемогу!
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Служити журналістиці — так само, як і в морському флоті — справа нелегка і вельми серйозна. Крім того — виключно для тверезо мислячих людей, вважає кореспондент «Голосу України» в Севастополі Микола Магдич. 
Але інколи — зазвичай на свої професійні свята — акули пера і морські вовки дозволяють собі на хвилинку-другу забути про серйозність...
Фото Василя Батанова.
Кілька років тому мене запросили у поїздку польськими Карпатами. Звичайно, я не могла пропустити такої можливості. Тим більше, що до Другої світової війни там жили українці. Одним з пунктом програми була посадка так званого медіа-лісу. Купа дітей з сусідніх сіл, українські журналісти, які брали участь у поїздці, та польські лісівники разом садили саджанці. Один з саджанців був особливим — його насіння освятив Папа Римський Бенединкт XVІ. Коли голова місцевого лісничого господарства подивився на натовп журналістів, щоб вибрати когось для «особливого саджанця», я подумала: «Тільки б це була я!». І мені пощастило! Шкода тільки, що про подальшу долю мого дерева я нічого не знаю.
Тетяна ПАСОВА.
Під час підписання договору про співробітництво між Харковом і Санкт-Петербургом 2008 року.
У кріслі вождя світового пролетаріату В. І. Леніна у Смольному наш харківський кореспондент Микола КОСИЙ. 
Саме у цьому кріслі Володимир Ілліч писав свої революційні промови, приймав товаришів і підписував багато нелюдських документів...