Головне для сучасного чиновника — вміння самостійно приймати рішення

— Сьогодні цілком очевидно, що за 15 років діяльності наша академія стала справжнім національним центром освітньої, навчально-методичної та науково-дослідної роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів, — вважає президент Національної академії Юрій Ковбасюк. — Головним її здобутком, безперечно, є кваліфіковані державні службовці, які підготовлені та готуються у закладі. Ми пишаємося їх професіоналізмом, творчою і самовідданою працею в ім’я розбудови України як демократичної, правової, соціально орієнтованої європейської країни. Більшість випускників Національної академії та її регіональних інститутів працюють в адміністрації Президента України, апараті Верховної Ради України, секретаріаті Кабінету Міністрів України, на керівних посадах у центральних та місцевих органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Серед випускників закладу 23 народні депутати України VІ скликання, міністр Кабінету Міністрів України, п’ять міністрів та чотири заступники міністрів, один керівник та 9 заступників керівників центральних органів виконавчої влади, п’ять міністрів міністерств Автономної Республіки Крим, три заступники міністрів міністерств Автономної Республіки Крим, два голови та три заступники голів республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, два голови та 18 заступників обласних державних адміністрацій, шість голів обласних рад.

В Україні нині налічується майже 300 тисяч чиновників. Усі вони перебувають на державній службі, тож мають служити інтересам народу. Якими ж повинні бути державні службовці, що мають робити, як діяти, аби насправді виконувати свою місію?

На переконання Юрія Ковбасюка, державний службовець має відповідати вимогам часу. Нині державна служба — це не вертикаль, а узгодження інтересів суспільства. Консерватизм залишився в минулому. Головне для сучасного чиновника — вміння самостійно приймати рішення. (І під це завдання, до речі, зараз реформуються навчальні програми Національної академії). Він має адекватно й швидко реагувати на виклики часу. Чи то в економіці, чи то у вирішені соціальних питань, чи в екології має бути мобільним. Знати міжнародний досвід, розуміти перспективи, стратегії розвитку галузі тощо.

— Наша академія вийшла із пропозицією до Президента країни щодо підвищення кваліфікації людей, які прийшли у виконавчу владу. Є потреба попрацювати із керівниками міністерств, з їхніми заступниками. Дехто з них вперше працює у державних органах влади і їх треба «підтягнути» щодо законодавства, регулювання у сфері державного управління тощо, — каже співрозмовник. — Нині державне управління навіть науковці трактують по-різному. Одні вважають, що це — жорстка вертикаль. Ми говоримо про державне управління як про форму прийняття рішень із врахуванням побажань попиту суспільства.

В альма-матер державного управління найближчим часом планують підготувати резерв для Президента, спираючись на міжнародний досвід навчання таких кадрів. Йдеться про групу зі ста людей — молодих, амбітних, прагматичних, які знають іноземні мови. На таку професійну команду зможе потенційно покластися глава держави.

За словами президента Національної академії, підготовлені за новими стандартами управлінські кадри з часом створять здорову конкуренцію нинішнім державним службовцям. Вони підуть у міністерства та відомства і змусять інших працювати по-новому, зорієнтують на сучасне, запропонують кращі підходи, де треба думати на кілька кроків уперед.

...Чергові вибори. До влади приходить інша політична сила. Змінюється склад уряду, його команда. І знову розробляються нові концепції реформ, розвитку галузей, державні програми, а результат від цього не завжди очікуваний. На думку співрозмовника, такої ситуації, яка стає традиційною для України, можна було б уникнути, якби прижилася система Державних секретарів. Варто розділити політиків і державних службовців. Як то в армії: міністр оборони — політична фігура, начальник Генштабу власне керує Збройними Силами держави.

А ще, на думку Юрія Ковбасюка, у державному управлінні має бути правонаступність. Якщо приймається урядова програма соціально-економічного розвитку держави, скажімо, на п’ять років, а потім змінюється уряд, парламент, то це не означає, що потрібно переписувати цю програму. Тим більше якщо її обговорено й підтримано у суспільстві.

— Найчастіше наших громадян дратує корупція й чиновницька бюрократія. Чи виліковні ці хвороби взагалі?

— Цілком. Якщо зробити систему державного управління ... більш бюрократичною, — вважає співрозмовник. — Йдеться про правила гри, які мають бути чітко виписані. Щоб вони трактувалися однозначно, а не так, як кому хочеться. У країнах сталої демократії це вже давно зроблено. Там не виникає подібних питань. Якщо наша людина заходить у трамвай, то думає: компостувати талончик чи проїхати «зайцем», з огляду на те, є в салоні контролер чи ні. В демократичних країнах інша ментальність — зайшов у транспорт, маєш сплатити за проїзд. Інший варіант навіть не розглядається...