Реформи, схоже, світлим головам спати не дають. «Нове — це добре забуте старе», — кажуть в народі споконвіку. А «реформатори» начебто цього не знають...
Спасибі народному депутату Анатолію Гриценку, який «погнав хвилю» щодо повернення 10-річної в школи. Його позицію розумію і вітаю: як претендент на президентське крісло він задекларував у своїй передвиборній програмі саме цей термін навчання. Після гучного програшу міг би залягти на дно і чекати кращих для себе часів. Та колишній міністр оборони пішов у наступ: хутко підготував і виніс перед колегами відповідний законопроект.
Укотре програв пан Гриценко, хоча... Якщо профільний комітет Верховної Ради вирішив проводити слухання, а парламент його підтримав, порушник спокою перший етап тривалої, вочевидь, полеміки виграв.
Тільки, гадаю, надто пізно народні обранці вирішили обговорювати проблему, яка уже не проблема. Який сенс міняти коней на переправі?
Нинішні дев’ятикласники 1 вересня підуть у 10-й клас вже 12-річної загальноосвітньої школи. Програма і підручники для них є, для інших готуються. Невже машині «Стоп!», а грошики — на вітер?
Відповідь — за Верховною Радою. Сподіваюсь, народні депутати дослухаються голосу знизу. Думки окремих виборців, до речі, парламентське видання оприлюднило у попередніх номерах. Сьогодні друкуємо чергові читацькі «за» і «проти» 12-річки і не тільки.
Я ж пропоную зробити екскурс у минуле і переконатись, що нинішні реформи — добре забуті ідеї, частково реалізовані в окремо взятих школах. Там, між іншим, не називали новації реформами, а скромно експериментували, прокладаючи шлях послідовникам.
Всесвітньо відомий грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі казав: «Усі країни світу реформують школи. Не тільки Росія чи Україна... І робиться це так: одну реформу не закінчили — починають іншу. Її не завершили — узялися за третю. Є діти, які за шкільне життя пережили по вісім-дев’ять реформ, з яких жодна не доведена до кінця. Десь на півдорозі до реалізації реформи ми вже починаємо її руйнувати і переходимо до нової...».
Як в око вліпив шановний учитель. Свого часу Шалву Олександровича назвали ініціатором експерименту переходу на навчання з шести років. Та будемо чесними: не він був піонером у цій справі. Чомусь всі забули, що великий Василь Сухомлинський ще на початку 50-х років минулого століття створив підготовчий клас шестирічок і назвав його Школою радості. Василь Олександрович розповів про неї у знаменитій своїй книзі «Серце віддаю дітям»...
Сам Амонашвілі якось зізнався: перехід вимагає серйозної підготовки. Насамперед матеріальних вкладень. Це тисячі додаткових класів, спецпідготовка педагогів. Адже шість років — особливий вік, виховувати і навчати таких дітей, як семиліток, неприпустимо. Цим можна відбити в них охоту до пізнання.
Але ж шестиліток брали «під 12-річку». Професіонали ще в 2001-му застерігали, що мети 12-річки — розвантажити шкільні програми — можна досягти по-іншому: поліпшуючи методику викладання. Що змінилося відтоді?
Залишається без відповіді запитання: чи готовий учитель працювати з контингентом 18—19-річних? Чи зацікавить наставник «недоросля» своєю методикою, знаннями, гуманною педагогікою? Адже зараз серед молоді не чемні й допитливі в пошані, а підприємливі.
Прикро, що багато молодих учителів ставляться до окремих нововведень, як до ноу-хау в педагогіці.
Хто знає — підтвердить, що, скажімо, оцінювання знань першокласників без виставлення оцінок — ідея родом із Павлиша. Оцінка не повинна карати, вона має бути винагородою, переконував Сухомлинський. Або таке: те, що ми називаємо нині інтерактивною методикою, Василь Олександрович запроваджував півстоліття тому...
А візьміть гасло про якість і доступність освіти, що несуть на щитах сучасні міністри. Давно Олександр Захаренко, один із засновників Національної академії педнаук, співавтор програми «Школа ХХІ століття», директор ЗОШ у селі Сахнівка на Черкащині, підкреслював: усі діти, в селі і столиці, «мають право на однакову і якісну освіту».
Послідовник Макаренка і Сухомлинського вважав, що тільки працею можна досягти мрії. Він і не раз доводив це разом із учнями та їхніми батьками.
З романтиком із Сахнівки згоден Микола Палтишев, педагог-новатор із Одеси, один із чотирьох українців, удостоєних звання «Народний учитель СРСР». На його думку, школа вже втрачає значну частину учнів-дев’ятикласників. Діти не хочуть навчатися 12 років. Щодо профільності ЗОШ кандидат педнаук теж має свою думку. Чи забезпечені вони матеріальною базою, справедливо запитує. Чи введена корекція в загальноосвітні предмети у профільних класах? Як задіюватимуть фахівців в спеціалізованих класах?
Продовжуючи тему трудового навчання, яке ідеально було організоване в Сахнівці, запитуємо: в 12-річці теж буде лише один урок праці? А уроків фізкультури — два-три? Тоді про яке розумове розвантаження йдеться? Про яких здорових і готових до самостійного життя 19-річних випускників можна говорити?
Запитань до парламентаріїв багато. На сторінках цього спецвипуску — лише характерні...
