У дитсадку не вчити, а розвивати творчі здібності

Шестирічна дитина, як правило, уміє читати та писати. Але це за умови, що нею займалися батьки та дідусь з бабусею. Таких малят половина. Інша ж половина не уміє та й не хоче уміти. І це гірка правда, з якою стикається вчитель початкових класів. Хлопчики й дівчатка, які відвідували дитсадки, комунікабельніші та більш підготовлені до шкільних навантажень та вимог. Діти із сім’ї надто інфантильні, вразливі. Поєднання цих особливостей дошкільного розвитку для вчителя — основне завдання, яке, на жаль, не може бути якісно виконано. Як може учитель одночасно працювати з тим, хто уміє читати, писати, лічити, й тими, хто рахує до трьох, не знає абетки і уже злословить? Це перша проблема загальноосвітньої школи.

Її розв’язання, на мою думку, наступне: обов’язкове впровадження початкової освіти (1—2 клас) в ДНЗ з урахуванням напрацьованого досвіду в структурах «школа — сад». Отже, слід кардинально змінити підхід до дошкільної освіти. А саме: заборонити в дитсадках навчати письма, читання, арифметичних дій до 1-го класу. Зосередити основну увагу на розвитку здібностей дитини та фізичних якостей. У 3-й клас вона має приходити з обов’язковою підготовкою на рівні досягнень нинішнього 1-го. У цьому разі вчителька, яка розпочинатиме роботу з дітьми не з 1-го, а з 3-го класу, матиме можливості для впровадження своєї майстерності. А перша вихователька, повторюсь, працюватиме з учнями 1—2 класів у рамках структури «школа — сад».

Чи краще це для дитини? Гадаю, краще. Я працювала музичним керівником у дитячому садку і переконалася, що основна мета роботи в ДНЗ — розвиток творчих здібностей. І їх слід розвивати до восьми років, продовжуючи тим самим дитинство.

Постає запитання: що робити з тими, хто вже з трирічного віку читає, пише, опановує комп’ютерні ігри тощо? Відкривати спеціалізовані заклади, які можуть вгамувати амбіції батьків та реалізувати здібності обдарованих дітей. З цією метою необхідно збільшувати кількість обласних ліцеїв-інтернатів для талановитих сільських дітей.

Учитель початкових класів (а це 3—4-й) отримує з дошкільного закладу дитину, яка в 1—2 класі показала свої здібності, опанувала програму першого класу нинішньої програми, адаптована для роботи у багатосотенному колективі, знає правила поведінки. Тобто дитина стала учнем. Ось для чого й потрібні два роки обов’язкової дошкільної освіти. Учитель в цих умовах буде більше учителем, ніж вихователем, як це у першому-другому класах нині. Психіка дитини готова до певних мінімальних освітніх навантажень, фундамент для яких закладено у дошкільному закладі. Чи краще це для учителя? Нехай вони самі скажуть.

Немає жодних сумнівів, що батьки бачать своє чадо, у першу чергу, здоровим. Я з болем дивлюся на первачків, які на слабеньких плечах несуть здоровенні рюкзаки з підручниками, канцелярським приладдям, спортивним взуттям, їжею тощо. Хребет дитини деформується, змінюється постава і вже з початкової школи третина дітей входить до спеціальної медичної групи. Тому першачки повинні бути звільнені від домашніх завдань з тим, щоб вивчати творчі дисципліни та займатися фізичною культурою.

Я підтримую позицію Олени Кияниці, учителя-методиста з Криму, яка на сторінках газети «Голос України» пропонує, «де це можливо, замінити академічні уроки в класах на рухливі на повітрі. Особливо це стосується 1 і 2 класів. За партою навчати тільки письма» («Голос України» за 16.04.2010 р.).

Нещодавно делегація дубенських освітян відвідала Францію. Спілкування з колегами вразило. Виявляється, у французьких школах немає класних керівників, до посадового окладу в розмірі кількох тисяч євро директору доплачують лише 100 євро за виконання виховних функцій; у вчителів вищої категорії (ставка 12 годин) кількатисячна зарплатня; у молодих спеціалістів навантаження більше при меншій зарплаті; на декілька районів один інспектор, і лише він має право атестувати учителів тощо.

Наведені приклади лише підтверджують той факт, що українська освіта далека від потреб учня, учителя, батьків. Держава поки що не знайшла оптимального співвідношення в структурі стосунків дитина — батьки — освіта на користь дитини. Держава винна в жалюгідному забезпеченні шкіл навчальними посібниками (окрім підручників, зміст яких здебільшого викликає подив).

Як правдиво пише згадана Олена Кияниця про підручник історії для 5-го класу: «Сумні параграфи науково-публіцистичного змісту. Розумні статті, а дитину вони гублять, а не розвивають. Це — погано, але я змушена виконувати програму».

12-річна освіта в Україні — позитивне явище для суспільства, дитини, батьків, учителів. Мета її впровадження — розвантажити дітей. Сьогодні цієї мети не досягнуто. Причина — відірваність науковців, які розробляють освітянські реформи, від практиків, що змушені впроваджувати ці недолугі ноу-хау.

Поєднання досвіду вчених із досвідом практиків, залучення ресурсів держави для кардинальної зміни пріоритетів у навчально-виховному процесі, використання іноземного досвіду та діаметрально інший підхід до соціального статусу Учителя — запорука подолання проблем, що стоять на шляху запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні.

Дубни

Рівненської області.