«Вони загинули у передвеликодню п’ятницю»

— Я добре запам’ятала, що ці солдати загинули у передвеликодню п’ятницю, — згадує жінка. — По них вистрілили з панцерника. Тіла лежали просто неба тиждень, а може, два чи й три. Нарешті сестрин чоловік не витримав. Каже, що будемо робити — везти їх на цвинтар чи й далі ходити повз трупи? Закликав сусідів, викопали яму на городі, поклали туди тіла один біля одного і присипали їх землею. Так їх зараз і відкопали.

У радянський час жінка боялася говорити про перепоховання, бо не знала, чим то могло обернутися для її родини. Але про місце, де поховали солдатів, сім’я завжди пам’ятала і ніколи там нічого не садила. Кілька років тому син Марії Василь звернувся до влади з проханням забрати останки радянських солдат з їхнього обійстя і перепоховати їх на цвинтарі. Однак зробити це виявилося не так просто. З’ясувалося, що в області немає жодної офіційно зареєстрованої установи, яка б мала право займатися перепохованнями, проводити ексгумацію тіл і т. д., а без цього проводити відповідні роботи заборонено. Отож два роки тривала бюрократична тяганина з оформленням різних дозволів.

Завдяки добрій пам’яті Марії Бойчук, яка не лише запам’ятала місце, а й майже точно назвала прізвища полеглих, порівняно легко вдалося віднайти імена загиблих в Іменному списку безповоротних втрат особового складу 3-ї моторизованої бригади 21-ї гвардійської Червонопрапорної механізованої бригади, що зберігається в Центральному архіві. В ньому значиться, що у східній частині села Черніїва Тисменицького району поховано Хорунженка Микиту Миколайовича, 1905 року народження, уродженця села Койсуч Батайського району Ростовської області, та грузина Абрама Васильовича Цхадіашвілі, який народився 1919 року в селі Церакві Упрейської сільської ради Боргатинського району. «Насправді ж те, що записано в документі про поховання цих воїнів, виконано лише зараз», — зауважив заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький.

На перепоховання прийшло багато сільських мешканців, учні школи, військовослужбовці з обласного центру, священики. Люди розповідали, що біля місця, де лежали солдати, виросла велика яблуня. «Мабуть, живилася їхніми соками», — зауважила сусідка Марії Бойчук. Інша жінка додала: «Усі ці солдати — чиїсь діти. Батьки так і не дізналися, де їхні могили. Можливо, ще десь живуть їхні нащадки і тепер відгукнуться». Марія Бойчук місце, де лежали тіла загиблих, хоче освятити і збудувати там капличку.

Люди кажуть, що під час війни було не до похоронів. Вбитих воїнів — чи то радянських, чи вояків УПА — часто просто закопували. Таких місць, кажуть вони, на Прикарпатті чимало. А Ярема Кваснюк, директор Народного військового музею Героїв Дніпра, що в Івано-Франківську, в результаті багаторічної копіткої дослідницької роботи склав список полеглих на території області радянських бійців, які не зареєстровані в жодних документах. У цьому списку, за його словами, уже значиться 1385 осіб.