Нинішня система місцевого самоврядування не відповідає потребам суспільства. Це не тільки теза із схваленої урядом у липні минулого року Концепції реформи місцевого самоврядування, а й реалії сьогодення. Своїми роздумами з цього приводу ділиться голова Кіровоградської обласної ради Микола Сухомлин.

— Миколо Олексійовичу, ви маєте великий досвід депутатської діяльності (не раз обиралися депутатом обласної ради) і вже втретє очолюєте цю раду. Тому проблемні питання в аспекті діяльності саме громад — від сільської до обласної — вам добре відомі. На вашу думку, які принципові зміни необхідно внести до чинного Закону «Про місцеве самоврядування»?

— Передусім хочу сказати, що крім цього основного закону, який регулює діяльність місцевого самоврядування, є низка інших законодавчих актів, що містять норми, від яких безпосередньо залежить розвиток та добробут територіальних громад. Маю на увазі земельне, податкове законодавство тощо. Тому, думаю, вести мову про принципові зміни лише до одного, навіть головного закону, недоречно.

Торік було схвалено і запропоновано до обговорення урядову Концепцію реформування місцевого самоврядування. Ми теж подали до неї низку своїх пропозицій. Наприклад, на нашу думку, необхідно деталізувати питання, що стосуються принципів формування місцевих бюджетів, зокрема їх дохідної частини. Такої ж конкретизації потребує і норма міжбюджетних відносин, що регламентує порядок утримання об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області. На жаль, наші пропозиції поки що лишаються у статусі побажань.

— Якщо вже мова зайшла про Бюджетний кодекс, деякі норми якого, на вашу думку, необхідно змінювати, то як ви ставитеся до зміни принципів фінансування місцевих бюджетів, які пропонував попередній уряд?

— Якби це сталося, то сільські, селищні, міські бюджети області зросли б приблизно удвічі. Частина бюджетів (маю на увазі сільські і селищні) стали б фінансово самодостатні. І ми на це покладали великі надії.

Є, правда, й інший бік цього питання. Районні бюджети у такому разі мали б зменшитися відсотків на 40—45, а обласний — на 30—35 відсотків. І тоді перед нами виникала б дилема, що робити з комунальною власністю — районною і обласною? За які кошти її фінансувати? Але вийшло — як вийшло, і ми знову пішли по звичному колу. Бюджет на нинішній рік сформовано на старій податковій базі, значить, як і раніше, житимемо за рахунок дотації. У нашій області власні надходження становитимуть десь 37—41 відсоток, решту проситимемо з державного бюджету.

Якщо ж говорити загалом, то сьогодні у нас немає такого механізму, який заохочував би місцеві органи влади ефективніше працювати, щоб мати більше надходжень. Що більше податків у цьому році ти збереш, то більшу податкову базу отримаєш на наступний рік. А куди підуть ці кошти? У вищі бюджети. Тому основне завдання, яке щороку стоїть перед головами облдержадміністрацій і обласних рад — взяти якомога менший план надходжень...

— Який же вихід із цієї ситуації?

— Можна було б запровадити такий принцип. Заробили поверх запланованого «енну» суму — 50 відсотків вище, 50 відсотків лишається на місці. Але податкову базу не збільшувати. І так років зо три. Якщо доходи стануть стабільними, тоді вже можна й переглядати. У цьому разі на місцях з’являється економічна зацікавленість. А так — що заробив, те віддай, а тоді їдь і випрошуй.

— Питання адміністративно-територіальної реформи нині трохи відійшло вбік. А от реформи у сфері місцевого самоврядування, з огляду на запропоновану концепцію, можна сказати, на часі. На вашу думку, як скоро настане той момент, коли у цьому питанні законодавці, врешті, перейдуть від слів до діла?

— Процес здійснення реформ, спрямованих на розвиток територіальних громад та місцевого самоврядування, справді дуже затягнувся. Політичні баталії й політична доцільність загнали у глухий кут перспективи формування міцної та перспективної моделі управління, яким повинне виступати місцеве самоврядування. Робити такі висновки нас спонукають лише факти. По-перше, сьогодні немає жодної владної структури, яка б не висловлювала претензій на адресу місцевого самоврядування. Ми продовжуємо залишатися сам на сам із власними проблемами.

По-друге, за весь період реформ ми так і не почули офіційної точки зору керманичів держави, які періодично змінюються, щодо перспективного плану розвитку органів місцевого самоврядування, у тому числі й позицію щодо утворення виконкомів при районних та обласних радах. А от деякі з народних депутатів взагалі запропонували, щоб обласні й районні ради не відносити до органів місцевого самоврядування...

Наступне. Нині, як і завжди, багато говорять про боротьбу з корупцією. Складається враження, що у нашій державі ця боротьба перетворилася на боротьбу з місцевим самоврядуванням. Я думаю, не треба пояснювати, про що йдеться. Якщо подивитися на статистику, то у нас корупціонери тільки тут. В інших сферах їх майже немає.

А стосовно згаданої вами адмінреформи, то із допущених помилок треба робити висновки. Історичний досвід, і результати вже проведеного обговорення спонукають до думки, що дана система потребує не реформування, а удосконалення з урахуванням сучасного стану розвитку України, і не тільки з точки зору самодостатності, а й соціальних чинників. Крім того, на мою думку, хибною є точка зору, що лише на підставі польського досвіду необхідно здійснювати реформування територіального устрою нашої держави. Вважаю, що треба використати для цього всі передові напрацювання і прийнятні для нас тенденції розвитку різних територіальних утворень країн Європи. Це дасть змогу підготувати і запропонувати на розсуд українському народу більш оптимальну програму а, можливо, й не одну, щодо принципів реформування наших територій.

Переконаний, що нове дихання вирішенню проблем адміністративно-територіального устрою може дати поява нової законодавчо-нормативної бази з цих питань.

— Тобто ви вважаєте, що варто насамперед зайнятися напрацюванням нормативної бази, а з концепцією можна поки що зачекати?

— Цю роботу слід проводити паралельно. Але хочу нагадати: Концепція реформи місцевого самоврядування передбачає і певні заходи щодо її реалізації. Ці заходи, на нашу думку, можна умовно розділити на три аспекти: правові, економічні, організаційні.

Щодо правових. Необхідно, врешті, визначитися з виборчою системою, за якою обиратимуться депутати міських, районних та обласних рад. Найгостріше у цьому контексті постає питання про строки призначення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, а також співвідношення строків їхніх повноважень.

Серед економічних заходів актуальними залишаються питання виробництва, модернізації, розробки та впровадження нових видів техніки, що використовується підприємствами комунального господарства. При цьому передусім повинні бути враховані новітні енерго-

ощадні технології, максимальна автономність такої техніки та її надійність.

В організаційному аспекті концепція повинна передбачати створення, якщо хочете, певних математичних моделей функціонування територіальних громад сіл, селищ, міст, а також району як адміністративно-територіальної одиниці з метою встановлення рівня самодостатності. На нашу думку, саме математична модель дасть теоретичну базу для ефективної управлінської діяльності органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади на відповідній території. Це необхідно для підвищення ефективності кадрового забезпечення цих органів, з одного боку, та зменшення негативних наслідків від перманентної змінюваності посадових осіб — з другого.

Посадовці з’являються і зникають, а люди на конкретній території залишаються. І їм, за великим рахунком, байдуже до прізвища того, хто прийшов керувати сьогодні. У них має бути робота, заробітна плата, вони мають бути спокійні не лише за сьогоднішній, а й за завтрашній день. Забезпечити ці зміни на підставі визначених державою прав і повноважень значною мірою є завданням місцевої влади. Маю на увазі органи місцевого самоврядування, повноваження у яких ніби є, а от щодо прав, то всі вони в процесі реформування. У цьому питанні давно вже час поставити логічну крапку.

Розмову вела Ольга ПИЛИПЕНКО.

Кіровоград.