Не поділили тварин

На відміну від України, де спокійно розгулюють зграї голодних собак, у сусідній Польщі, як, втім, і в більшості країн Європи, на вулицях повний порядок. Там безпритульних собак відловлюють і назад уже не випускають, оскільки прогулянки парками й дитячими майданчиками бездоглядних свійських тварин вважаються незаконними. Їх або передають новим господарям, або присипляють. От тільки про це вітчизняні зоозахисники, більша частина яких живе під гаслом захисту прав тварин, до останньої краплі людської крові, звичайно замовчують, воліючи дезінформувати громадськість. «На Заході до тварин ставляться краще, ніж до людей», — запевняє президент міжнародного товариства захисту тварин SOS Тамара Тарнавська. «Щоб наблизитися до європейських стандартів гуманності, потрібно будувати міні-притулки для післяопераційного утримання тварин у кожному районі Києва, розширювати наявні притулки», — переконує професійна зоозахисниця, вимагаючи на це кошти у міської влади.

Саме з подачі всіляких зооактивістів у нас міцно вкоренився міф, що в країнах ЄС усіх безпритульних тварин до самої смерті утримують у притулках на кошти платників податків. Насправді ж муніципальні притулки скрізь призначені лише для тимчасового утримання. Зазвичай це 10 днів, за які собаку повертають господарю чи знаходять для нього новий дім. Незатребуваних тварин присипляють. Приспання (евтаназія) розглядається як неминучий захід, тому що притулки, які виконують муніципальні програми, мають забезпечувати достатню пропускну спроможність і бути завжди готовими до надходження нових тварин. Найбільші зоозахисні організації (Всесвітнє товариство захисту тварин (WSPA); HSUS і PETA у США) вважають, що приспати тварину гуманніше, ніж кинути її напризволяще на вулиці й приректи на ранню й жорстоку смерть. Отже, загальносвітова практика спростовує заяви українських зоозахисників про те, що собак у західних країнах не присипляють. Це підтвердив в інтерв’ю газеті «Коммерсант» і голова Британського королівського товариства захисту тварин від жорстокого поводження Девід Боулс під час свого візиту до Києва.

Дотримуватися європейських стандартів нині прагне й Україна. 2006 року Верховна Рада ухвалила закон, який заборонив жорстоке поводження з бродячими тваринами. Замість цього він передбачає гуманні способи регулювання їх кількості, такі самі, як і в країнах Євросоюзу. Але ухвалення закону, який цілком відповідає світовим стандартам, на жаль, не привело до рятування українських міст від безпритульних тварин. Навпаки, ситуація вийшла з-під контролю. До того ж в Києві, вулицями якого тепер привільно розгулюють полчища безпритульних псів, вона аж ніяк не найгірша. В обласних центрах уже просто опускають руки. Так, у Сумах недавно оголосили надзвичайний стан — через рекордну кількість бродячих собак. З початку цього року вони покусали 180 людей, серед яких третина — діти. Почастішали випадки нападів бродячих собак на дітей, жінок, людей похилого віку в Харкові, а 18 лютого мав місце випадок зі смертельним результатом. Не краща ситуація й в інших містах.

Причина, з якої вулицям нашої країни все так само далеко до вулиць європейських міст, криється в традиційному вітчизняному безладі. Протягом трьох місяців після ухвалення закону мали розробити відповідні підзаконні акти, які чітко роз’ясняють, які способи вважати гуманними, а які — ні. А найголовніше, визначити джерело коштів, які підуть на нові програми. Але чи то через постійні вибори, чи то через якісь інші турботи, це так і не було зроблено. Фактично, держава умила руки й делегувала цей обов’язок регіонам, змусивши їх шукати відповіді на такі питання самостійно.

А на місцях в якості експертів було залучено представників всіляких громадських організацій. Як згодом з’ясувалося, тих, хто має чималі амбіції і апетити, але не має відповідного досвіду. На хвилі співробітництва влади й зооорганізацій 2007 року в Києві було прийнято міську «Програму стерилізації безпритульних тварин». Згідно з нею незатребуваних тварин повинні були не присипляти, а стерилізувати й випускати назад, на вулиці. Активісти переконали чиновників, що якщо собаку стерилізувати, прищепити й випустити на територію, то на ній не з’являться інші пси, а кастрований «старожил» перестане становити небезпеку для людей. Так столиця стала полем для експерименту, на який до цього наважувалися лише в найбідніших країнах Азії. До того ж на втілення подібних фантазій в життя передбачалося не менш фантастичні гроші — більш як 70 мільйонів гривень. Адже стерилізація — це, по суті, хірургічна операція, середня вартість якої становить близько 300 грн. — третина місячного доходу незаможного киянина.

Програма, широко розпіарена її ініціаторами, одразу почала давати збої. І аж ніяк не через брак коштів, як тепер намагаються запевнити її розробники. Насамперед не витримали випробування дійсністю плани повертати собак на вулицю під опіку волонтерів чи віддавати їх новим власникам. Якщо в цивілізованих країнах люди самі охоче стерилізують своїх вихованців, то в Україні традиційно превалює негативне ставлення до таких операцій. Тому мало хто побажав взяти додому «зіпсовану» тварину, до того ж з «безпритульним» минулим. Також більшість киян не захотіли, щоб собак повертали назад у той же двір, звідки їх уже забрали. Навіть за умови опіки волонтерів. Адже останні, в результаті, жодної відповідальності за тварину не несуть. Це підтвердив трагічний випадок, що стався у грудні минулого року в лісі біля Бабиного Яру. Тоді зграя бродячих псів на смерть загризла молодого чоловіка. Після того, як фахівці виловили частину тварин, з’ясувалося, що на собаках були червоні нашийники, що свідчить про їхнє перебування під опікою. Така ситуація привела до того, що наявні у місті притулки переповнені. Тим часом популяція безпритульних тварин продовжує зростати. Якщо в 2007 році її чисельність у столиці оцінювалася в 30 000 особин, то, враховуючи динаміку зростання нападів собак на людей, нині цю цифру можна сміло множити на два. А це змушує міську владу дедалі активніше шукати хоч який-небудь вихід із ситуації.

Свої пропозиції знову озвучили зооактивісти. Тепер вони зводяться, головним чином, до вимоги закрити всі комунальні притулки й підприємства, що займаються виловом собак, а фінансування, яке виділяє місто, передати громадським організаціям. Найактивніше право любити тварин за бюджетні гроші відстоює та сама Тамара Тарнавська. Прикладом гуманного ставлення до тварин вона називає свій притулок у селі Пирогово, побудований на європейські пожертвування. За твердженням керівників притулку, там постійно утримують приблизно 1500 собак і котів. При цьому витрачають, нібито, лише 450 000 гривень на рік. Нескладно підрахувати, що кожній собачці, крім безкорисливої турботи Тамари Тарнавської, дістається аж 82 копійки в день. Це якщо не звертати уваги на такі «дрібниці», як утримання приміщень, оплата комунальних послуг, персоналу й вартість процедури стерилізації. Чи відбуватимуться такі фінансові дива з бюджетними коштами, невідомо. І навіть дуже сумнівно, якщо врахувати, що перевіряльники з КРУ набагато менш довірливі, ніж західні філантропи. Однак ідея щорічно забирати у столичних лікарів і вчителів мільйони гривень, а на ці гроші утримувати в теплі й затишку десятки тисяч бродячих псів, у депутатів Київради великого ентузіазму не викликає. Що дає привід незадоволеним і обділеним обвинувачувати владу в небажанні вирішувати проблему гуманними методами. Причому своє невдоволення Тамара Тарнавська та її колеги виявляють дедалі активніше. Останнім часом мішенню гнівних петицій з їхнього боку стали відомі західні зоозахисники на кшталт Бриджит Бордо і навіть керівництво УЄФА, яких, схоже, намагаються зробити соратниками в боротьбі за бюджетні кошти.

Тим часом, доки комунальники й громадські організації ніяк не можуть знайти спільну мову, тварини активно розмножуються й займають нові й нові території. Щороку фіксується стрімке збільшення кількості випадків укусів людей. Зокрема, у столиці в 2007 році було зареєстровано 1974 такі випадки, в 2008 році — 2852, а минулого — уже 3116. Зростання популяції бродячих собак і котів хвилює медиків і з іншої причини. Адже безпритульні тварини є рознощиками майже 300 різних небезпечних для людей захворювань. А це лептоспіроз, захворювання шкіри, туберкульоз. Не варто забувати й про те, що на території великих міст щорічно накопичується кілька тисяч тонн собачих фекалій, а там — по півтонни яєць глистів, що є справжньою екологічною бомбою уповільненої дії. Потерпають від безпритульних псів не лише люди, а й дикі звірі, які живуть у зелених зонах. Нині столичні парки й сквери вже повністю захопила собача «мафія»: зграї цих тварин знищили майже всіх їжаків, зайців, жаб і білок.

Не дивно, що Києвом шириться хвиля «самосудів». Захисниками тварин фіксуються факти отруєння тварин на продовольчих ринках, підприємствах, зонах відпочинку. У різних районах міста знаходять трупи собак і котів з кульовими пораненнями. Активісти зооорганізацій запевняють, що ці вбивства здебільшого на совісті працівників ЖЕКів. Однак насправді роль катів для собак і котів уже виконують самі кияни, котрі стомилися від засилля безпритульних тварин у дворах будинків і на дитячих майданчиках. «Народні месники» як зброю проти тварин застосовують протитуберкульозні препарати — легкодоступні у звичайній аптеці й смертельно отруйні для собак і котів. І хоча люди усвідомлюють, що порушують закон, іншого виходу відгородити свої родини від здичавілих і озвірілих псів, вони не бачать, оскільки втратили надію і на владу, і на громадські організації.

Ось так і складається ситуація, катастрофічна й безпрецедентна для європейської країни. Нею вже стурбовані екологи Швейцарії, Німеччини, Франції. Очевидно, не залишаться байдужими й футбольні структури. Отож в української держави з’явився ще один привід червоніти перед перевіряльниками з УЄФА. Втім, зграї безпритульних тварин не повинні бігати вулицями європейської столиці незалежно від того, чи має вона шанси прийняти в себе фінал футбольного чемпіонату. Розв’язувати цю проблему, причому цивілізованими методами, доведеться в будь-якому разі. Але робити це варто, опираючись на світовий досвід, а не на побажання й амбіції осіб, котрі присвоїли собі звання захисників тварин.