Чверть століття тому Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про оголошення комплексу архітектурних пам’яток у місті Луцьку історико-культурним заповідником». Як показав час, це рішення відіграло визначальну роль у збереженні історичних пам’яток міста над Стиром.

Чарторийські й досі на сторожі

Рішення про створення в Луцьку історико-культурного заповідника приймалося не просто так: 1985 року місто відзначало 900-ліття першої згадки про себе в Іпатіївському літопису. Хоча дехто із вчених вважає, що Луцьку давно вже за тисячу. Здавалося б, місто заслуговує до себе більшої уваги. Однак за роки незалежності лише в 2006-му реставраційні та відновлювальні роботи фінансувались на більш-менш прийнятному рівні. Починаючи з 2008 року й донині Луцьк на підтримку пам’яток старовини не отримав із держбюджету ані гривні. А це — єдине в Україні місто, яке має два оборонні замки: Верхній (Любарта) та Окольний.

І якщо про перший у нас знають мало не всі (його зображено на 200-гривневій купюрі), то про другий — лише фахівці. А він був значно більший за Верхній: мав вісім веж, із них чотири муровані, його стіни зі сходу, півдня і частково із заходу були теж цегляні і лише з півночі і трохи із заходу — дерев’яні. Обидва замки оточували перекопи — рови, які з’єднували річки Стир і Глушець. Це робило фортеці важкодоступними для ворогів.

Окольний замок, який своїми стінами підковою примикав до Стирової і В’їзної веж Верхнього, слугував першою лінією оборони старовинного Луцька. На жаль, сьогодні ця цитадель, якій понад півтисячі років, майже повністю втрачена. Залишилась вежа Чарторийських з невеликою ділянкою мурів поблизу колишнього колегіуму єзуїтів. Колегіум теж був пристосований для потреб оборони Луцька, як і споруджений майже чотириста років тому єзуїтами костел святих Петра і Павла. Про це свідчать бойові бійниці на Західній вежі костелу. Ще одна невелика ділянка фортечних мурів збереглася в кінці вулиці Драгоманова. Їх вирізняють наскрізні фундаментні арки для пропуску води та орнаментальна кладка. Стан стіни викликає тривогу: в будь-який момент вона може впасти. Невипадково директор Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Тарас Рабан, розробляючи план реставраційних робіт, на перше місце поставив саме відновлення (наскільки це дозволяє сучасна забудова міста) Окольного замку. Поки що вдалося відбудувати на старих фундаментах лише невелику ділянку його стіни, що з’єднує В’їзну вежу Верхнього замку з будинком Пузини.

Сто років «насипають» вали... на папері

Попри загалом благополучний стан Верхнього замку (Любарта), він теж потребує постійної уваги реставраторів. Певної реконструкції вимагають його стіни, вежі, дерев’яні конструкції бойових галерей, їхня покрівля.

Свій привабливий вигляд замок отримав завдяки проведеним у 1960—1970 роках масштабним реставраційним роботам. Та залишився невиконаним проект його благоустрою (1981 рік). Тоді поряд з облаштуванням внутрішньої території передбачалась і реставрація зовнішнього обвалування, заповнення ґрунтом утворених у ньому порожнин. Це надзвичайно важливо, адже йдеться не лише про належний вигляд старої фортеці, а й про її довговічність. Бо саме вали тримають потужні замкові мури і вежі. Протягом століть зливи, вітер руйнували вали, доклали рук і мешканці ближніх вулиць, які не соромилися брати з них для себе пісок та глину.

Питання про необхідність ремонту валів порушували не раз. Ще влітку 1911 року, оглядаючи стару фортецю, київський архітектор К. Іваницький та архітектор будівельного відділу Волинського губернського правління М. Кефелі в присутності міського голови Г. Скарлова відзначили незадовільний стан валів. Такого висновку дійшла 1922 року й комісія Волинської окружної дирекції громадських робіт. Зміцнення валів передбачав і розроблений в 1964 році під керівництвом головного архітектора М. Говденка проект реставрації замку. Певні спроби підсипки зроблено лише 1994 року. Однак виділених міською радою грошей вистачило лише на незначну частину робіт в нижній частині валів. Виносити ґрунт нагору не вистачило ні сил, ні коштів. Тож вали Верхнього замку, на думку Тараса Рабана, теж вимагають першочергової уваги реставраторів.

І оживуть зруйновані храми

Розроблена 2006 року концепція розвитку історико-культурного заповідника передбачає відновлення церкви Іоанна Богослова (ХІІІ століття) і княжого палацу у Верхньому замку. Планується також створити там діючу експозицію «Кузня», а поруч з уже діючими музеями «Дзвони» та Історії книги, експозиціями  Плитниця». «Арсенал», «Бронь замкова», «Луцькі старожитності», «В’язниця» відкрити виставки «Археологія Луцька», «Луцька канцелярія», «Луцькі народні промисли», «Втрачені храми», «Луцьк у старих зображеннях». Свого первісного вигляду наберуть інтер’єри В’їзної, Владичої та Стирової веж. На місті втраченої історичної забудови в житлових кварталах, від якої залишилися лише фундаменти і лабіринти підвалів, планують спорудити будинки, які своєю архітектурою відповідали б силуету середньовічного Луцька.

На території Окольного замку запропоновано радикальні заходи з регенерації середовища. Зокрема, знос випадкової забудови, що не має історичної вартості, відтворення уявного об’єму старовинної Дмитрівської церкви (ХІІІ—ХІХ століття), відбудову в максимально можливому обсязі мурів та оборонних веж, означування лінії фортифікацій. Після реконструкції на зони тихого відпочинку перетворяться внутрішні території колишніх монастирських комплексів.

Пропонується відновити одну з найвеличніших пам’яток минувшини — домініканський костел, надати функції релігійного й освітнього напрямів синагозі, а також перебудованій під житловий будинок старовинній Вірменській церкві. Не буде забуто й колишні церковні цвинтарі (на території Старого міста було понад двадцять культових споруд). Програма «Некрополь» передбачає виявлення, локалізацію і дослідження всіх масових захоронень в історичній частині Луцька, подальшу їхню меморіалізацію і періодичне проведення тут поминальних обрядів.

На оминуть зміни і ті вулиці заповідника, де переважає приватна забудова. Будинки, що випадають із загального контексту, буде реконструйовано й вони гармонійно поєднаються з історичним оточенням.

Раціонально планують використати сусідство заповідника з річкою Стир, яка омиває стару частину Луцька з трьох боків. Уздовж берега від вулиці Замкової до вулиці Ковельської буде створено пішохідну алею з річковими пристанями.

Рік замків виявився для фортець безгрошівним

Концепція розвитку історико-культурного заповідника знайшла своє втілення в генеральному плані, розробленому інститутом «Укрзахідпроектреставрація» і затвердженому в 2006 році сесією Луцької міськради. Саме того року із держбюджету для збереження луцьких старожитностей було виділено рекордну за весь час існування заповідника суму — 

4 мільйони гривень. Тож дещо із запланованого вдалося втілити в життя вже тоді. Зокрема, відбудувати частину стіни Окольного замку, домурувати стіни Верхнього замку між В’їзною і Стировою вежами та шляхетським будинком, частково відреставрувати самі вежі, перекрити колишні церковні і владичі (єпископські) підвали (XVІІ століття) й організувати там цікавий підземний маршрут. Проте розвинути успіх не вдалося, наступного року з бюджету надійшло лише триста тисяч, а в 2008-му, який у західних областях України був оголошений роком замків, — жодної гривні. Таке само розчарування чекало працівників заповідника і 2009 року, не вселяє оптимізму й 2010-й. Це засмучує, адже, щоб проект став реальністю, потрібно щороку освоювати щонайменше по 10—15 мільйонів гривень. У результаті Україна отримає музейний комплекс під відкритим небом європейського рівня. Це туристичне майбутнє нашої держави.

За старі мури як у театр

Хотілося б добрим словом згадати ювілярів — працівників Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» та його директора Тараса Рабана. Завдяки їхнім старанням заповідник став одним із важливих культурних і науково-дослідницьких осередків міста. Тут проводять численні фестивалі — міжнародні «Берегиня» та «Поліське літо з фольклором», дзвонарського мистецтва, ковальства, флористики, етнографічний «Любарт-фест», лицарський турнір «Меч Луцького замку». Вже кілька років збирає сотні відвідувачів надзвичайно цікавий культурно-розважальний захід «Ніч у Луцькому замку».

Працівники заповідника ініціюють і контролюють проведення реставраційних і відновлювальних робіт в історичній частині міста. За їхньої підтримки на території заповідника почали діяти оригінальні заклади: відеокафе «Сінема», кафе «Стара підкова», ресторани «Корона Вітовта», «Стара пристань».

Окрім численних музейних експозицій на території Верхнього замку, гості міста можуть оглянути музей-аптеку, а також «Лесину світлицю» в кімнатах, де наприкінці ХІХ століття жила з батьками Леся Українка. У цьому старому будинку на розі вулиць Кафедральної та Драгоманова майже двадцять років діє арт-клуб «Кам’яниця». Тут збираються художники, майстри ткацтва, поети, історики, молоді кутюр’є.

Традиційним стало проведення наукових конференцій «Любартовські читання». Матеріали останньої, яка відбулася 25—26 березня 2010 року, увійдуть до шостого випуску інформаційного збірника «Старий Луцьк».

Попри свій солідний вік, старий Луцьк і нині вабить своєю вишуканою архітектурою, цікавою історією, долею непересічних особистостей, які жили і працювали тут.

 

Волинська область.

На знімках: директор Державного історико-культурного заповідника Тарас Рабан; вежа Чарторийських — єдина із восьми веж Окольного замку, що збереглася;  вулиця Данила Братковського в старому місті веде до храму-костелу святих Петра і Павла.

Фото автора.

Від редакції. Цією публікацією ми завершуємо серію матеріалів (див. «Голос України» за 13.01.2010 р. і 2.03.2010 р.) про проблеми Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» та архітектурні шедеври обласного центру Волині. Сподіваємося на відповідну реакцію на порушені проблеми від Міністерства регіонального розвитку та будівництва, Міністерства культури та туризму, Волинських обласної держадміністрації та обласної ради, Луцької міської ради.