Є в Річках і власний Мічурін — Василь Півець (на знімку), на обійсті у якого можна побачити безліч унікальних видів дерев і кущів.
— Та він де ходить, то тільки на землю дивиться. Певно, й сонця не бачить ніколи, — кажуть місцеві жителі про захоплення Василя Володимировича садівничою та аграрною справою. Саме він свого часу започаткував у селі моду на вирощування капусти на продаж, за якою в Річки тепер їздять покупці навіть із сусідньої Житомирської області, навчив їх з допомогою власного прикладу й інших тонкощів господарювання. Має ж бо і професійні знання, і чималий аграрний досвід. Здобувши вищу освіту в сільськогосподарському інституті, трудився у Корецькому районі агрономом, зоотехніком та директором радгоспу. Хоча сам на всі розпитування про справу, якій віддає життя, тільки скромно віджартовується:
— Я за фахом селянин. Це найкраща професія у світі...
Василь Півець охоче розповідає про виплекані власними руками саджанці, про унікальні сорти квітів, полуниці, які розводить. Садівництво — це саме те, в чому сільський ентузіаст в останні роки знайшов і радість для душі, і можливість застосувати свої знання та вміння, і водночас матеріально забезпечити родину. Саджанець чи хороша книга — це для Василя Володимировича найкращі з усіх можливих подарунків. На ділянці, що була смітником колишньої ферми, і яку він впорядкував, тепер лише агрусу можна побачити аж 19 сортів, смородини — 17, малини — 11, сливи — 12, бузку — 10... Особливо ж до душі річецькому Мічуріну займатися вирощуванням багаторічних квітів. Коли в похмурі осінні дні розквітають на обійсті Василя Півця хризантемами, від того дива й очей несила відвести.
— Та їх у мене, — усміхається, — на піврайону вистачить...![]()
В інших же річецьких господарів на піврайону вистачає вирощених їхніми руками овочів. Знають вони добре, як хороший врожай одержати, як зберегти його до вигідного для продажу часу. Головне, кажуть місцеві люди, треба все добре обміркувати і не лінуватися. Збувають свою продукцію переважно в столиці — там уже давно мають постійних клієнтів, котрі шукають на ринку чи то річецьку картоплю, чи капусту та інше. Трапляється, що й прямо у село приїжджають покупці — зокрема, як мовилося, з Коростеня за капустою, яка там чомусь не родить. А от «міняйли» з південних областей востаннє поїхали з села ні з чим — надто вже невигідні умови пропонували місцевим селянам, а ті на них не пристали.
— Займаються наші люди й тваринництвом. Адже мусять якось виживати, вчити дітей, — каже Річецький сільський голова Тетяна Руска (на знімку). — Узагалі ж масово почали господарювати на паях із 2000 року. Мешканців у селах сільради небагато — 1494, проте загалом обробляють аж 3,5 тисячі гектарів землі. Золоті руки до землі-годувальниці мають Василь Силін, Олександр Силін, Володимир Воят, Микола Воят, Анатолій Климчук, Микола Рибчак, Віталій Семенюк та багато інших господарів.
Не менш справними хазяями, як з’ясувалося, є у Річках і родина сільського голови. Разом із чоловіком Олександром Тетяна Руска обробляє аж вісім гектарів землі. Мають дві корови, дві свиноматки, четверо свиней, коня, три вівці, троє телят... Меншої живності й не злічити. Звісно, допомагають й діти, проте левова частина турбот таки лежить на батьках.
Тетяна Василівна радіє з того, що місцеві люди навчилися давати собі раду в складні для держави часи, віднайшли, так би мовити, власний рецепт виживання. А от стосовно того, як ведеться сільській соціальній сфері, скрушно хитає головою. Адже мізерного бюджету, як його не підлатуй, на щось істотне не вистачає, ледве можуть впоратися з поточними ремонтами. Хоча зуміли таки у 2004-му відкрити соціальний центр із обслуговування престарілих громадян, потрохи й дороги впорядковують, а нині сільський голова взялася за виготовлення документації для облаштування сміттєзвалища.
Найбільшою ж проблемою, що турбує Тетяну Руску і громаду, є два сільські довгобуди. Перший, де мала бути школа, щоправда, вже майже перетворився на руїну. А от будівлі в Копитові, яка зводилася як лікарська амбулаторія, ще, каже сільський голова, можна дати раду. У просторому приміщенні доречно було б облаштувати якщо не медичний заклад, то принаймні дитячий садок. Проте коштів для цього у сільській скарбниці, зрозуміло, катма. Тож Тетяна Василівна сподівається на допомогу районної та обласної влади. Працьовите ж бо село дійсно заслуговує, аби про нього подбали та вирішили це насущне питання.
Рівненська область.
Фото автора.
